— Допоможіть, — дрижить хрипкий чоловічий голос у слухавці телефону. – Я – пенсіонер Анатолій Стовбико, мешкаю у селі Райському, а моя 32-річна донька, котра одна виховує 8-річного син-третьокласника, переїхала до селища Центральна Основа біля Нової Каховки. І так сталося, що одиноку жінку вподобав її сусід, котрий заробляє на життя перепродажем мобільних телефонів сумнівного походження, зловживає алкоголем і наркотиками. «Залицяння» в нього дуже своєрідні – два рази мою доньку той побив, третього разу затягнув до своєї квартири, й вона з вікна звала перехожих на поміч. Її звільнили, але горе-кавалер так її залякав, що вона й свідчити проти нього відмовилася. Адже до того двічі донька писала заяви до поліції, і навіть відповідей на них не отримала. Знайомі кажуть, що у Костянтина родич – колишній офіцер СБУ, і той «прикриває» усі його витівки. Бузувір походжає селищем, і на всі претензії упевнено відповідає: «Ви мені нічого не зробите». Прошу оприлюднити цю ганебну історію – можливо, хоч тоді поліція Нової Каховки вживе заходів та вгамує порушника громадського спокою».
 
Звернення пенсіонера з Райського досить типове, і редакція «НД» отримує їх уже не вперше. Та обуреним скаржникам треба було б взяти до уваги, що в Україні діє презумпція невинності. Й звинувачувати схильних до побутового насилля обивателів у злочинах, називаючи їхні прізвища та адреси, журналісти до вироку суду не можуть – адже вони не судді. Тому йти треба правовим шляхом: спершу звернутися до поліції. Не отримавши відповіді за десять днів, повідомити прокуратуру, як наглядовий орган, про порушення поліцією Закону України «Про звернення громадян». А вже наглядовий орган повинен з’ясувати, чому заявник не дочекався відповіді, та хто в цьому винен. І вже до поліцейського застосувати певні заходи впливу. Як правило, така практика працює. І працюватиме, якщо людина, котра добивається захисту своїх прав, не сидітиме склавши руки, в очікуванні реакції правоохоронців, а спонукатиме їх до дій.  
 
 
Сергій ЯНОВСЬКИЙ.