Портрет із чорною стрічкою і червоні гвоздики… Імпровізований меморіал сьогодні помітили пішоходи на вулиці Суворова у Херсоні. Не стало улюбленого багатьма городянами вокаліста, якого називали живим символом Суворовської, її голосом і душею. Анатолій Малишевський. Майже незрячий, вже немолодий чоловік, завжди привертав увагу перехожих своїм голосом.
 
На вулицю Суворова, частіше в районі «будинку з атлантами», він приходив за будь-якої погоди. Як на роботу. І співав, завжди стоячи, спершись на свою тростину-поводиря. Поспішаючи у справах, не кожен зупинявся, щоб послухати пісню, але глядачі у вуличного виконавця були завжди. 
 
 
До нього приходили за настроєм, отримати заряд позитиву. Анатолій завжди був оптимістом, не зважаючи на дуже непросту свою долю. Зір почав втрачати ще в дитинстві. Все через трагічну подію: хлопчика травмували НКВС-ники, коли забирали з дому його батька… Але із фізичною вадою Анатолій отримав професію. Слюсар, ним пропрацював 45 років. А паралельно, маючи талант від Бога, співав. Дует, квартет, хор, соло… Виступав на багатьох херсонських сценах.
 
Голос Анатолія Малишевського, у шести піснях, увійшов до платівки студії «Мелодія». Співати чоловік не припинив, навіть, коли життя повернулося до нього  не тією стороною, коли залишився без роботи. Тоді просто вийшов на вулицю, зі скромною коробочкою… Хоча той невеличкий додаток до пенсії ніколи не був головною метою.
 
На «Суворку» поспішав заради спілкування з людьми. Особливо незамінним воно стало після смерті дружини Анатолія, з якою він прожив 56 років. Фотокартку коханої при собі, біля серця, він носив до останнього. Спів для вуличної аудиторії допомагав оговтуватися від втрати і рятував від самотності.
 

 
-Стою тут, щоб жити духовно і морально. А те, що там хтось поклав, це його право. Справа ж не в монеті, не в грошах, а в самій присутності на вулиці, коли ти людям приносиш якусь користь. Сам духом не падаєш і людям дух піднімаєш. І рухаєшся. А рух – це життя, – якось розповів Анатолій місцевому телеканалу.
 
Тепер на Суворова тихо. Бракує не лише його голосу, а чогось більшого – щирого, доброго, такого непідробного… Не тільки людини не стало, а й ніби  частини вулиці, душею якої був Анатолій.
«Тато завжди його просив виконати одну пісню. «Вечір на рейді»… «уходим завтра в море»… Вічна їм пам’ять!», – написав у Фейсбук херсонець Вадим Черноусов.
 
Незабутніми враженнями від знайомства з Анатолієм ділиться журналістка Анна Коробова: «Була в нього в гостях, коли знімали передачу про нього… Жив у такій бідності… А зсередини увесь світився. Запитую: що Ви більше за все любите? А він: Життя, життя люблю і людей. Всіх людей люблю, всіх обійняв».
 

 
Таким Анатолія Малишевського і запам’ятають ті, кому він щодня дарував позитив. Згадуватимуть як «голос Суворовської», як приклад незламності, сили духу і людяності. Як артиста без регалій і статусів, але того, хто був з народу і для народу.
Марина САВЧЕНКО