Близько пів сотні українців вийшли на мітинг у німецькому Лейпцигу після підриву російськими військовими греблі Каховської гідроелектростанції. Спогади жителів Херсонської області, які будували ГЕС, жили та працювали біля неї — у матеріалі Суспільного.
Дідусь та бабуся одного з організаторів заходу Ігоря Дорошенка вже 60 років живуть на березі Дніпра — нині у тимчасово окупованому селищі Дніпряни Новокаховської громади.
"Води в них зараз на вулиці немає, бо берег високий, але частина селища розташована дуже низько, і там вже все у воді. Найгірше, що інфраструктура зруйнована, міни пливуть по цьому всьому. У моїх кури, гуси, качки, собака, коти", — говорить Ігор.
Евакуюватися у разі подальшого підтоплення дідусь та бабуся не збираються, говорить онук.
"Там нема кому евакуйовувати. Окупанти приходили, казали, але люди бояться, куди їхати — незрозуміло. Сестру моєї бабусі евакуювали в Крим в будинок для людей похилого віку. Вона будувала ГЕС, і вона померла сьогодні у день, коли її зруйнували", — розповідає Ігор.
Двоюрідна бабуся Ігоря Зінаїда, яка брала участь у будівництві гідроелектростанції, померла 6 червня, коли їй був 91 рік.
"Вона тяжко працювала, бо будівництво на пісках було. Розповідала, як був цей величезний котлован, вони всі разом там стояли, як мурашки. Казала, що тинькувала дамби, які зараз під водою", — згадує її племінниця Наталія Дорошенко.
"Як люди раділи, що буде нове життя, нові робочі місця. Вона коли розповідала про це, у неї очі горіли"
Сама Наталія провела в окупації у Новій Каховці пів року. Новину про підрив греблі досі не може усвідомити, говорить жінка.
"До мене ще не дійшло. Цей зоопарк, що потопили. Директорка дуже благала, бо не було ні їсти, нічого, вона хотіла вивезти тварин. Вони (російські окупанти — ред.) не випустили. Ми з сином теж кидали гроші, щоб вона їх якось прогодувати могла. І тепер вони в клітках так і лишилися", — говорить Наталія.
.
Загибель тварин у "Казковій Діброві" також болісно сприйняла Юлія Коміссарова. Вона провела півтора місяця в окупації й згодом виїхала з Херсону разом з дев'ятирічним сином Арманом.
"В мене не лишилося там нікого з родичів, але ми розуміємо, що коли війна закінчиться, місця, де я та мої друзі народилися — ми вже не побачимо їх такими, як пам'ятаємо. Уявіть, що цілий зоопарк пішов під воду! Нас вже не залякати нічим", — говорить Юлія.
"Коли виїжджали, на першому блок-пості на нас наставляли зброю, на іншому була замінована дорога, вони її піском засипали й ми їхали через ці міни. Чим нас тепер можна залякати?", — додає вона.
19-річна Анна Шульцас починає плакати, коли доводиться говорити про підрив греблі: до Лейпцига вона приїхала з мамою та двома братами, у рідному Херсоні лишилися родичі та друзі.
"Бабуся та дідусь зараз прийняли п'ять сімей у своєму помешканні, бо у них приватний будинок. Вони там усі разом: багато собак і котів. Бо мікрорайон Острів ближче до Дніпра — і його затопило також. Дуже важко сприйняти, що домівка, в якій ти жила все життя, вона просто зруйнована і ти ніяк не можеш допомогти, крім донатів й розповсюдження інформації", — каже Анна.
"Місто було побудоване під ГЕС. Розрослося і стало великим. ГЕС була сенсом існування цього міста і символ того, що тепер наш дім зруйновано", — говорить житель Нової Каховки Ігор Дорошенко.
На мітинг він прийшов у футболці з "кам'яними вишиванками" Таврії, які є одним з символом міста.
Під час заходу українці зібрали гроші для допомоги постраждалим внаслідок підриву греблі.
.
