Херсонці всюди залишаються херсонцями. Втікаючи від війни, вони везуть за собою дух солодкого Півдня - Україною та світом...
.
Ця щемлива для мене зустріч сталася на набережній Вінниці. У сутінках, прогулюючись з друзями берегом Південного Бугу, якраз де завжди бив розпіарений музичний фонтан Рошен, раптом відчуваю щось до болю знайоме. Важко передати, до речі. Три вудки. А поряд, на розкладному стільчику - той, чиї снасті. Здавалося б, ну що тут такого, просто любитель вечірньої рибалки. 
- І як, клює? - запитую.
 
- А якже, у нас, у Херсоні по-іншому ніяк! Он, подивіться, які добрячі карасі отам, у сітці. У нас - Дніпро, у них - Південний Буг. Одним словом, рибалка є!, - посміхається чоловік.
Зупинилася, розговорилися. Віталій (ім'я змінюю на прохання героя публікації, бо в осадженому армією рф Херсоні залишаються багато дорогих для чоловіка людей) вирвався з окупації 12 червня.
 
 
Приїхав з родиною. Живуть в одній із вінницьких шкіл, сплять у спортзалі на матрацах. Говорить - місто прийняло дуже тепло. Але прихисток у школі скоро доведеться залишити, тут вже готуватимуться до старту навчального року. А квартиру знайти у Вінниці, яка прийняла понад 100 тисяч переселенців, зараз просто нереально, навіть задорого. Віталій - херсонський бізнесмен. В окупованому місті залишилася люксова майстерня з ремонту та пошиву взуття. Чоловік розповідає - якраз 23 лютого з друзями відзначали вдало завершене будівництво. У бізнес "ввалив" величезну суму в доларах. Хотів, щоб його взуттєве ательє було з фішкою - особливим сервісом для клієнтів. Але у плани нахабно втрутилася росія. Поряд із закладом Віталія постійно розсікають ворожі БТР-ри та вантажівки, як у себе вдома, нерідко й ДТП бувають. Чоловік говорить - скільки міг, чекав на ЗСУ. Коли ж терпіти стало несила, поспіхом зібрався, за рідних - та й помчав. Їхали власним авто, понад Інгульцем, як недивно (думала, що той напрямок закритий, і, очевидно, це так і є, просто люди вириваються на свій страх і ризик).
 
- А в рибалки, і вечірньої також, є секрет, дивлюся, місцеві його не знають, - говорить Віталій.
- Який же?, - запитую, бо й сама цього не знаю.
- Коли змінюється напрямок вітру, треба міняти місце, інакше клювати не буде, - ділиться досвідом мій співрозмовник.
 
Запитала про подальші плани, якщо вони можуть бути в переселенця. Віталій говорить, хотів би відкрити якийсь ремонт взуття і в Вінниці, але хочеться мати добряче прохідне місце, щоб були клієнти щодня. Його поки не знайшов. Ну а так які плани - визволяють Херсон і завтра ж - додому! Такі вони, наші земляки! Херсонці всюди є херсонці. Побажала пану Віталію удачі. Та ще ж зустрінемося, якщо не у Вінниці, то в нашому Херсончику - обов'язково!
З любов'ю до рідної Херсонщини - Марина Савченко.
.

 

 
.