Всі вони знають один одного і неодноразово були учасниками різних велозмагань. Тепер вони волонтери, точніше — веловолонтери. Велосипедисти Херсона об'єднались, щоб допомагати людям: в окупації розвозили гуманітарну допомогу і ліки, зараз виїжджають на "прильоти". Про роботу в окупації, допомогу Червоному Хресту, реакцію військових РФ — розповіли Суспільному веловолонтери Іван Алексєєв та Ніна Вінниченко.
Іван Алексєєв на початку війни вивіз матір до Чернігова, сам повернувся до Херсона. Чоловік каже, хотів бути корисним, тому вирішив своє уподобання поєднати з допомогою людям.
 
"На початку окупації я дуже хотів допомагати. Що я вмію? Я вмію їздити. Тому я прийняв рішення спробувати допомагати людям тим, що я можу — перевозити. Перевозити якісь речі, допомогу, ліки з одного місця до іншого місця, бо люди боялись вийти", — згадує Іван.
 
 
Веловолонтери з волонтерами Червоного Хреста, літо 2022 р.Фото надав Іван Алексєєв
Тоді велосипедист запропонував об'єднатися і допомагати Червоному Хресту. В організації до цього поставились скептично, допоки не побачили на що здатні веловолонтери.
 
"Я кинув клич — "приїжджаємо допомагати Червоному Хресту". Нас зібралось десь десятеро велосипедистів з сумками, пакетами. Я пояснив, що ми будемо розвозити гуманітарну допомогу. Представники Червоного Хреста дивились на нас великими очима. Приїхали велосипедисти, розібрали пакунки й роз’їхалися", — розповідає Іван.
 
Втім, організатором себе чоловік не вважає, каже скоріше це самоорганізація: всі допомагали один одному, підхоплювали, приєднувались. Особливо активним, згадує Іван, був травень.
 
.
 
"Я їздив постійно через блокпости на Острів, в Антонівку і до Білозерки. З велосипедистів туди мало хто їздив. Завжди мав із собою бейджик, він завжди допомагав. Російські військові обшукували, дивились, намагалися знайти якісь американські продукти. Вони були впевнені, що нам допомагає Америка", - говорить велосипедист.
 
Про перевірки волонтерів розповідає і Ніна Вінниченко. Вона наразі єдина жінка, яка залишилась у веловолонтерському загоні. Згадує, що на блокпостах часто зупиняли та перевіряли, найжорсткіші перевірки були на Острові.
 
"Ми возили гуманітарну допомогу людям. Багато хто питав, чи вона не від росіян, бо багатьом це було принципово. У мене була жінка за 80 років, яка неймовірно раділа, що то не російська гуманітарка", — згадує Ніна.
Волонтерка говорить, що часто людям для підтримки потрібна була лише розмова, особливо старі люди просили, щоб до них приїжджали частіше просто поспілкуватись.
 
 
Зараз у Херсоні залишилось шестеро веловолонтерів, загалом було десь до 20, каже Іван. З чотирьох жінок, зараз волонтерить лише Ніна. Всі роз'їхались, коли російські війська почали обстрілювати місто. Ті хто залишився пройшли курси в загоні швидкого реагування та виїжджають тепер на "прильоти", розповідає Іван.
 
"Десь перед деокупацією, крім того, що ми їздили як волонтери, ми ще отримували знання — вчилися рятувати життя. Ми показали нащо здатні, тому для керівництва Червоного Хреста стали дуже цінними кадрами", — каже веловолонтер.