28 лютого 2022 року російські війська увійшли в селище Зимівник зі сторони Чорнобаївського аеропорту, перед цим взявши Херсон у кільце. 2 березня місто майже повністю перейшло під контроль росіян. Як це — два місяці жити в окупації, Суспільному розповів один із мешканців Херсона.
 
***
24 лютого, коли розпочався повномасштабний наступ РФ на Україну, каже Костянтин, здавалось, це закінчиться за день-два. Наступними днями, коли стало зрозуміло, що ситуація не змінюється,  херсонці самоорганізувалися у тероборону. "Але не було людей, які б підготували її. Були ті, хто взяв на себе якесь управління, але це не люди військової справи. З перших днів війни регіональна влада не казала нічого", — розповідає Костянтин.
 
 
"Стояла групка людей у 100-200 чоловік. У них були ящики з коктейлями Молотова і все. Ні зброї, ні барикад — чисте поле".
Російські БТРи та танки тоді вже були за 1,5 кілометра від міста, влада мовчала, а чи є українські війська у Херсоні, було невідомо, каже Костянтин. У ніч на 1 березня, коли росіяни взяли місто у кільце, люди вийшли на вулиці й почали готуватися — валити дерева та стовпи. "Я їм казав — розійдіться. Там стояла групка людей у 100-200 чоловік. У них були ящики з коктейлями Молотова і все. Ні зброї, ні барикад — чисте поле", — розповідає чоловік.
 
"Люди не розуміють, чи будуть вони засуджені за державну зраду, коли нас звільнять, чи ні".
Зайшовши у місто, окупанти виставили вимоги: не ходити більше, ніж по дві людини, верхній одяг мав бути розстібнутим, не їздити швидше ніж 40 км/годину. За два місяці, говорить чоловік, люди трішки звикли до окупації, бо не можна бути постійно на межі стресу.
 
Інфраструктура
Вода, газ та електроенергія зараз надходять до квартир херсонців за звичайним режимом — працівники водоканалу, "Обленерго" та інших комунальних структур пости не покинули. "Вони це зробили не тому, що хочуть працювати з окупантами, а тому, що знають стан цих мереж і розуміють: якщо залишити їх на два тижні, то потім у місті не буде ні світла, ні води, ні газу", — пояснює херсонець. Та додає, що одна з головних проблем — ці люди не розуміють, чи вважаються вони колаборантами, чи ні.
 
.
 
Теж саме стосується і харчового бізнесу. Багато хто їздить до Криму, купує продукти, там і продає на ринку у місті. "Вони це роблять не тому, що хочуть нажитися, а тому, що продуктів з материкової частини України уже кілька місяців немає. Люди не розуміють, чи будуть вони засуджені за державну зраду, коли нас звільнять, чи ні", — каже Костянтин.
.