Черкащани-спецпризначенці Іван та Андрій перебувають в Херсоні. Нині обласний центр укріплюють.
У Херсоні російські війська атакують з тимчасово окупованого лівого берега як українських захисників, так і цивільних. 16 квітня прибережні райони зазнали обстрілів, повідомив Суспільному начальник Херсонської ОВА Олександр Прокудін.
На одній з ліній оборони на Антонівському напрямку, росіяни чатують з неба 24/7, розповів спецпризначенець Іван. Тому навіть виглядати з бліндажа — небезпечно:
"FPV-дрони, мавіки зі скидами, також авіація не перестає працювати. Ну, так само і з артилерією: працює, нікуди не ділася. Теж танк дістає до міста і міномети".
Черкащанин на війну пішов добровольцем і вже майже два роки боронить Херсонщину.
"За власним бажанням. Пробував потрапити в ТРО, не вийшло, бо не вистачило автоматів. Давали лопату. Тоді пішов у військкомат, звідти мене відправили сюди, на цей напрямок", — розповів Іван.
Напередодні підрозділ Івана зазнав чергової втрати: російські дрони вразили автівку, яка лише виїжджала на позицію, розповів військовий. Опісля почали бити по мирному населенню.
"Влучили у волонтерську автівку, яка розвозила цивільним людям дрова у віддалені села, там де немає ніякого зв’язку, ніякої допомоги. Через пряме влучання — троє двохсотих цивільних. Небезпечно", — розповів Іван.
Зі слів спецпризначенця Андрія, що навіть перебуваючи в окопах, небезпека не зменшується. Бо як тільки російські військові помічають із неба бодай якийсь рух – починаються обстріли:
"Спочатку було терпимо. А от нині — дуже жорстко. Бо активізувалися FPV-дрони, у небі постійно. Небо дуже брудне".
Нині, Херсон підсилюють новими лініями оборони. Утім найбільше зараз бракує дронів, що дуже ускладнює пересування підрозділів:
"Дрони дуже треба, адже у нас колосально їх не вистачає їх. Є, але дуже-дуже мало. Тому, щоб пересуватися, то можна лише малими групами, і старатися не скупчуватися", — зазначив Андрій.
Головні мотиватори Андрія — родина. І, попри те, що на позиції всі дуже різні, мотивацію мають схожу:
.
"Що мотивує? Мої діти. І мабуть, за державу, бо я вже звик, адже 22 роки служу", — розповів Андрій. Іван додав:
"Перша мотивація — безпека сім’ї, безпека рідних. А так, бадьорості духу дають хлопці, волонтери, які приїжджають і люди, які допомагають. Аби не вони – не було б багато чого. Нічого не було б".
