Забрати людину чи тварину, і таким чином врятувати її. Це завдання у своїй роботі називають головним громадська організація ''Сильні Бо Вільні''. Без вихідних та свят команда здійснює поїздки до найнебезпечніших зон правобережжя Херсонщини задля евакуації. Навантаження, без перебільшень, шалене. Тож говорити про свою роботу часу бракує, хоча, переконані – треба кричати про Херсон, щоб він постійно був на слуху. Про те, чому люди досі залишаються жити в червоних зонах регіону, мотивацію волонтерів, а також втілення інших соціальних та гуманітарних проєктів, - Інтенту розповів керівник ГО ''Сильні Бо Вільні'' Ігор Чорний.
''В місті від початку і до кінця''
Ігор Чорний у волонтерській справі з перших днів повномасштабного вторгнення. Разом з однодумцями спочатку перебували у складі муніципальної варти, слідкували за порядком у місті, потім – об’єдналися в ініціативну групу ''Усі небайдужі Херсон'', надавали людям гуманітарну допомогу. Говорить, в перші тижні тимчасової російської окупації для багатьох зруйнувалася теорія про те, що світ матеріальний. Бо гроші перестали щось значити та вартувати. Натомість відкрилась ціна людських якостей та взаємовідносин.
''В людей були кошти, але вони не могли нічого купити. Тоді все було зачинено. Разом з моїми друзями Ростиславом Куликом та Сергієм Тарасенком вдавалося через знайомих збирати продукти та засоби гігієни, які ми розподіляли першочергово серед людей поважного віку та родин з дітьми. Робили це в приміщенні, яке нам надала мама Сергія, за що я їй дуже вдячний до сьогодні. Загалом це був тяжкий час, але ми справилися'', - згадує Ігор Чорний.
Після деокупації правобережжя Херсонщини перед волонтерами постали зовсім інші проблеми, не лише через збільшення напрямків підтримки, а й через безпекову складову. Авіаційні удари, обстріли з артилерії, РСЗВ, танків, мінометів та атаки дронами, – все це щоденна постійна загроза для міста та прибережних громад з боку тимчасово окупованого армією рф лівобережжя.
''Херсон кожного дня під обстрілами: руйнуються будинки та гинуть люди. І ситуація погіршується, на жаль. А цього ніхто не бачить, про це ніхто не говорить. Чи принаймні мало… Бо не розуміють як це постійно бути у небезпеці… Наразі більше уваги приділяється іншим напрямкам, іншим регіонам. На нас же звертають увагу тільки якщо щось трапляється'', - не приховує Ігор.
Крім того, за словами волонтера, ускладнює діяльність відсутність повноцінної правильної взаємодії з поліцією та ТЦК. Процедура бронювання вкрай складна та забирає багато часу, і не всі її проходять. А замінити хлопців, які готові постійно виїжджати на допомогу в червону зону, просто немає ким. Евакуювати людей та тварин, привезти їжу, воду, ліки чи ліквідувати наслідки прильотів, – ризикувати заради цього готові не всі.
''Ми з перших днів повномасштабної війни тут, не покинули місто та допомагаємо його жителям. Попри втрати серед нашої команди, чисельні поранення інших, особисто в мене була контузія – ми понад 3 роки на своєму місці. Робимо те, що в нас добре виходить та тримаємося'', - зазначає Ігор.
Кожна евакуація на вагу власного життя
Одним з основних напрямків роботи громадської організації є евакуація людей та тварин з територій правобережжя регіону, здебільше з червоної зони. Вони погоджуються їхати туди, куди більшість не наважується. При цьому, працюють як по власній гарячій лінії 066 42 96 824, так і по заявках ХОВА та ХМВА, які фіксують звернення людей та передають їх волонтерам.
''Антонівка, Білозерка, Станіслав, Милове… Все це села, де давно запроваджена обов’язкова евакуація. Однак там досі проживає багато людей, які не хочуть залишати свої будинки та господарства. Бо цей дім – усе, що в них є. Тим часом їхати туди стає все небезпечніше. Водночас із тим є населені пункти, наприклад такі як Берислав, Веселе, Козацьке, куди ми вже не їздимо. Туди іноді навіть поліція не може потрапити, щоб забрати людей'', - пояснює Ігор Чорний.
Зокрема, нещодавно команда вивезла з села Микільське дідуся, який чекав на евакуацію 45 днів. Раніше заїхати до населеного пункту не виходило, адже дорога до нього була буквально ''під прицілом'' російських військових. Тому будь-яка поїздка є вкрай спланованою. Від цього залежить життя.
''Кожна евакуація – ти їдеш, але не знаєш чи повернешся. Бо якою вона буде сьогодні? Є моменти, коли ти розумієш, що ситуація більш безпечна і все має бути добре. Але це прифронтова область… Тут може статися будь-що у будь-який момент і все піде не так як треба. Тому коли ти повертаєшся, то видихаєш і кажеш: ми це зробили, ще одне чи кілька життів врятовано, вони в безпеці, і це чудово. Саме це усвідомлення дає сил допомагати надалі'', - розповідає волонтер.
Вивозять людей не в нікуди. Херсон містить кілька транзитних зон – тимчасові прихистки, де можна перебувати деякий час. Надалі у співпраці з іншими громадськими організаціями їм знаходять місця для проживання в різних регіонах України.
''Дивимося на категорію, на жаль, дуже складно зараз з маломобільними, лежачими та тими, хто має тварин. Але є партнери, до яких ми звертаємося і які вже намагаються розв’язати житлове питання залежно від потреб евакуйованих. Так само є партнери, які роблять невеликі виплати. Це круто, бо це про співпрацю та координацію. Хочеться, щоб наша влада, різноманітні організації та донори більше долучалися до цього процесу. Ми маємо давати надію, що життя не зупиниться після виїзду…'', - наголошує Ігор.
Аби не було запізно…
''Встигнути вчасно'' – ці слова неодноразово звучать під час нашої розмови. Ціну їм керівник Ігор Чорний знає з власного досвіду. Ділиться однією з історій, яка назавжди залишиться із ним. Вона – про пані Тамару, адже майже всіх людей команда пам’ятає поіменно. Жінка була травмована увечері, а заявка на її евакуацію надійшла до волонтерів лише вранці. У найкоротші терміни вони вивезли Тамару до лікарні. Однак інсульт і переохолодження легенів через те, що жінка пролежала всю ніч на вулиці ускладнили стан справ. Медики намагалися зробити все можливо та в неї не витримало серце.
''В нас більше йде підрахунок тих, кого не стало, ніж тих, кого ми вивезли… Це боляче й складно, бо кожне життя – безцінне. Це стосується не лише людей, а й тварин'', - зазначає Ігор.
Та іноді евакуація здійснюється не тільки заради живих. Команді доводиться мати справу з загиблими людьми. Таких випадків мають вже близько 15. Один з них – смерть двох чоловіків в Антонівці від атаки російського дрона, які просто йшли до свердловини набрати води.
''Ще одна ситуація сталася на мій день народження. Антонівка, скид снаряда з дрона, поранена жінка. Коли її забирали до лікарні, то я думав лише про одне: не наступити на міну-пелюстку, адже довкола була трава… Вивезли, все обійшлося, врятували. Бо встигли вчасно'', - говорить Ігор Чорний.
''Вони б’ють цілеспрямовано''
Виїхати з небезпечних зон поки це є можливим – те, з чим дедалі частіше мають профілактичну роботу волонтери. З людьми не просто розмовляють, а вмовляють на евакуацію. Адже наступного разу може просто не бути. Тому чекати останнього моменту не варто.
За словами Ігоря, в цьому випадку гарно спрацьовує взаємодія волонтерів з рідними людей, яких потрібно вивезти. Адже до близьких ті, особливо пенсіонери, дослуховуються легше та швидше. Таким чином неодноразово вдавалося забирати тих, хто відмовлявся від виїзду тривалий час.
''Якби ворог не зривав евакуації, не вбивав би мирних мешканців і давав би змогу забрати людей… Але ж ні. Вони (російські військові, - ред.) бачать, що це волонтери, швидкі, рятувальники й розуміють, що рятують цивільних. Проте починають ще більше обстрілювати. За нашою командою російські дрони гналися неодноразово. В один із таких разів безпілотник атакував позаду. Була пошкоджена автівка, всі залишилися живими. Якби не «детектор», який спрацював та подав сигнал – хлопці продовжували б спокійно їхати, а удар по них був більш точним та мав би важчі наслідки. А так вони вчасно зреагували: додали швидкості, почали різко змінювати маршрут й максимально збільшувати відстань'', - розповідає Ігор Чорний.
Про те, що армія рф цілеспрямовано завдає ударів по мирному населенню вказує ще один приклад, який наводить волонтер. Люди намагалися самотужки виїхати з Антонівки й обклеїли машину позначками ''Люди. Евакуація''. Але замість ''зеленого коридору'' отримали ''шлях на виживання''. Російські безпілотники переслідували автівку один за одним й врешті атакували. Жінка та чоловік вцілили, але дістали важких поранень.
''Наш оператор з гарячої лінії питав їх: ''Чому ж ви не порадилися з нами?''. Ми б одразу попередили, що так робити не можна. Чим більше ви наліпите і напишете, тим більше вас будуть обстрілювати. Інакше кажучи, намагатися вбити й позбавити життя'', - наголошує Ігор.
''Соціальне таксі'' у прифронтовому місті
Два роки тому команда ''Сильні Бо Вільні'' запровадила у прифронтовому місті послугу ''Соціальне таксі''. Це була їх миттєва реакція на проблему, яку вони помітили під час евакуації. Люди похилого віку та маломобільні залишилися наодинці зі своїми потребами, такими як поїздка до лікарні, банку, пенсійного фонду тощо. За відсутності постійного транспортного сполучення та перенесення більшості структур з частини районів в інші місця, більш віддалені, дістатися туди досить важко. Натомість додому працівники цих установ не приїжджають. Тому волонтери почали на спеціальній автівці, облаштованій під перевезення лежачих, здійснювати такі поїздки абсолютно безплатно.
''Буває заносимо на руках, на кріслі колісному… Загалом, є різні ситуації. Однак вражає стійкість та сила цих людей. Вони щиро посміхаються, а їх очі сяють. Ця енергетика заряджає та підтримує. Це захоплює та надає наснаги. Вони тримаються, і ми будемо'', - говорить Ігор Чорний.
Він додає, для багатьох з цих людей їх команда стала вже як родина. Адже вони постійно бачаться. Тож на таких зустрічах нерідкість, коли хлопців намагаються пригостити чимось смачненьким. Наразі до проєкту долучилися ГО ''Справжні'' та представники адміністрації, а також планує доєднатися ГО ''Poland Help''. Збільшення автівок та волонтерів дозволяє опрацьовувати більше звернень. Їх кількість іноді сягає 20-25 на день. Так само по цій послузі працює гаряча лінія 098 01 80 808.
Зцілити зруйноване дитинство
Окрему увагу громадська організація приділяє дітям. Для того, аби хоч трохи повернути малечі забране війною дитинство – в безпечному та комфортному місці облаштували спеціальний простір. Тут вони можуть гратися, займатися творчістю та спортом, навчатися.
''Першочергово я хотів це зробити знову таки через евакуацію. Щоб поки йшла розмова з батьками про виїзд – діти не сиділи без справи та не нудьгували. Водночас із тим дорослі бачили б як малечі добре в такому місці, й це спонукало б їх дослухатися нашої поради'', - не приховує Ігор Чорний.
Та врешті це стало невід’ємною частиною роботи команди. На сьогодні в хабі працює психолог, логопед-дефектолог, майстрині за різними профілями. Окремо облаштована ігрова кімната та тренажерна зала, де проводяться заняття з самбо, дзюдо, гімнастики. При цьому до спортивних занять долучаються активно ще й дорослі. Також триває робота з організації навчальних класів, де будуть викладати інформатику та роботехніку, англійську та українську мови.
''Це всебічний розвиток та психоемоційне розвантаження. Ми постійно намагаємося придумати щось нове, аби було корисно та цікаво. Допомагають в цьому багато волонтерів, їх можна довго перераховувати, але ми всім вдячні. Ось нещодавно, наприклад, Світлана Бєлоброва-Береш передала м’які маленькі пуфики'', - зазначає Ігор.
Мрії про лівий, плани на правий
Наразі волонтери створюють кімнату для роботи з людьми поважного віку. Тут планують проводити різноманітні тренінги, зустрічі та майстер-класи.
''Хочеться залучити пенсіонерів до певної діяльності, яка буде приносити їм задоволення та користь суспільству. Наприклад, створення поробок чи в’язання виробів. Бо в місті залишається багато самотніх людей, які позбавлені спілкування та заняття для душі. А вони цього неабияк потребують. Ще в мене є така мрія, яку неодмінно теж реалізуємо – проводити раз на тиждень танці. Як це було в роки їхньої молодості, біля нашого відомого дубу в Шевченківському парку'', - ділиться Ігор.
Волонтер не приховує, впроваджувати більше нових проєктів ускладнює близьке розташування армії рф. Однак попри це наміру зупинятися не має, бо хтось має відновлювати Херсонщину. Крім того, команда ставить цілі на підтримку лівобережжя після його звільнення. Переконані, будуть там одними з перших й роботи буде багато. Тому, вже накопичують певний ресурс.
''Та все-таки головною задачею нашої команди є витягнути людей з небезпечних територій, поки не пізно. Це ризик, але якщо ти робиш щось щиро й з добрих спонукань, то все буде добре. Принаймні ми в це віримо. Тож ми тут, продовжуємо працювати задля Херсона та його людей'', - підсумовує розмову Ігор Чорний.
Яніна Надточа, Катерина Глушко
