Окуповані Олешки вже четвертий рік живуть без води, електропостачання та газу. Із кінця грудня 2025 року безпекова ситуація суттєво погіршилася і місто опинилося на межі виживання. Російські військові замінували підходи до міста, через що фактично зупинилася логістика — у місто не завозять продукти, а евакуація місцевих стала неможливою.
 
“Голод охопив майже весь лівий берег, особливо прибережні зони біля Дніпра. Якщо продукти десь з’являються в магазинах – їх одразу обстрілюють дронами, гинуть люди. Ціни захмарні, якість жахлива, а ті, хто не може собі дозволити й це – просто вмирають”, – розповідає волонтерка, мешканка Олешок Ірина Альохіна. 
Місцеві пабліки заповнені повідомленнями про загиблих та поранених, евакуаційні автобуси більше не намагаються прорватися в місто, бо у 9 випадках із 10 — це дорога в один кінець. Тіла загиблих цивільних не забирають, бо ритуальні служби в місті відсутні, як і окупаційні правоохоронні органи. Не працюють лікарні та навчальні заклади. Місто майже вщент зруйноване. 
12 квітня, на Великдень, журналістка Марія Семенченко опублікувала фото хліба з Олешок. 
 
 
“Людина, яка спекла цей хліб учора, на днях змогла роздобути трохи вершкового масла (на це пішло п’ять годин стояння в черзі, але щастя і велика удача, що хтось щось зміг завезти у місто). До цього ця людина два місяці не їла жодних молочних чи кисломолочних продуктів, м’яса, яєць, овочів і фруктів, крім мерзлої картоплі. Але цій людині пощастило — мала трохи борошна і закруток”, — розповіла вона. 
 
Та черга за продуктами, яку описує журналістка, була останньою — більше в Олешки не завозили жодних продовольчих товарів. 
При цьому окупаційна влада влаштовує показові толоки до “Дня перемоги” та переконує — ситуація в місті контрольована. 
 
Про гуманітарну кризу в Олешках 18 квітня заявив український Омбудсман Дмитро Лубінець. 
“Закликаю міжнародну спільноту перейти від заяв до конкретних дій: забезпечити доступ міжнародних місій, посилити фіксацію злочинів і створити дієві механізми реагування”, — написав він. 
 
.
 
У Міжнародному комітеті Червоного хреста  заявили, що проводять переговори з відповідними органами обох сторін щодо отримання додаткової інформації. Наразі це весь прогрес, якого вдається досягнути. Окупанти блокують будь-які спроби організації евакуації. 
 
Про те, що гуманітарна катастрофа в Олешках тільки посилюється, говорить і начальник Херсонської ОВА Олександр Прокудін, і очільниця Олешківської МВА Тетяна Гасаненко. 
 
“Багато зусиль пішло навіть на те, щоб нарешті з’явитися в інформаційному просторі. Хоча я знаю, що і Олександр Прокудін вже давно звертається на всіх можливих рівнях, аби зрушити з місця ситуацію в Олешках. Була зустріч з народними депутатами, де він вимагав говорити про це безпосередньо на переговорах з росіянами. Я регулярно спілкуюся з величезною кількістю міжнародних організацій та світовою пресою”, — говорить Тетяна Гасаненко. 
 
 
Очільниця МВА розповідає, що ситуація в місті вчергове загострилася із 15 квітня. До цього моменту окремим місцевим підприємцям вдалося завезти продукти на продаж. Втім, аби придбати якісь товари, місцевим треба знімати готівку. Найближчий банкомат — у Скадовську. Люди їдуть туди так званою “дорогою смерті” — замінованими ділянками, беручи картки у місцевих. 
 
“Людина має взяти на себе відповідальність, купу чужих карток, дістатися до Скадовська і повернутися назад під щільним вогнем по замінованій дорозі. І, звичайно, люди платять відсоток за зняття цих коштів”, — підкреслює Тетяна Гасаненко. 
 
15 квітня машина, яка намагалася завезти в Олешки скраплений газ, підірвалася на міні. Також підірвалася машина з продуктами. Люди вижили, однак більше в місто ніхто не заїжджає. Дев’ятий день воно знаходиться в повній блокаді. 
 
 
Фактично ж така ситуація триває з грудня 2025 року, лише окремим людям, які не боялися ризикувати своїм життям, вдавалося заїхати в місто та реалізувати продукцію. Це здебільшого підприємці зі Скадовська, Каланчака або з Олешок, які їздили за товарами. 
 
Варто розуміти, говорить Тетяна Гасаненко, що і реалізація товарів ніколи не відбувалася в місті безпечно. У грудні минулого року на єдиній дорозі, якою можна було в’їхати в місто, підірвалися три машини з продуктами. Місцевого торговця, який намагався завезти зі Скадовська готівку та хліб, застрелили, гроші вкрали. 
“Всім також відома історія, коли дрони атакували чергу близько зі ста людей біля магазину продовольчих товарів. Тоді було четверо загиблих та 15 поранених, дехто пізніше помер в лікарні. І от буквально днів десять тому так само ворожий дрон кружляв над чергою людей. Люди просто падали на коліна та підіймали руки догори і просили не атакувати”, — розповідає вона. 
 
Аби приготувати їжу, людям доводиться розбирати будинки, які були зруйновані ще внаслідок підриву Каховської ГЕС. Розкопують підвали, дістають старі закрутки — на розсолі можна приготувати хліб. Аби розтопити піч або багаття, також шукають папір, старі дошки зі знищених помешкань, залишки пального чи газу. Згідно повідомлень місцевих, які вдається отримувати українським медіа, мешканцям також доводиться полювати на фазанів, диких качок та голубів. Інколи продукти місцевим намагаються скинути дронами військові ЗСУ. 
 

 
Із 24 тисяч людей, які жили в Олешках до повномасштабного вторгнення, залишилося близько 2 тисяч. З них 47 дітей. Точно порахувати неможливо — і через те, що люди намагаються не збиратися в групи, не виходять масово з підвалів, і через те, що російські військові, які все ще лишаються в місті, маскуються під цивільних. Непоодинокими є випадки, коли вони самі ж відбирали їжу в місцевих, розграбовували товар, який намагалися ввезти в місто підприємці, навіть вбивали людей, які відмовлялися відкривати для них підвали з продуктами. 
 
Окупаційний губернатор Херсонщини Сальдо тим часом заявляє, що ситуація в Олешках “контрольована”, а продукти завезти хоч і складно, проте з цим справляються. За словами Тетяни Гасаненко, так званий очільник Олешок Руслан Хоменко за останні роки був в місті лише один раз, близько 1,5 місяці тому, і тоді дійсно вдалося в місто завезти якийсь мізер продуктів. Після цього окупанти прирекли мешканців на страждання та голод. 
 
Про організовану евакуацію з Олешок поки що домовитися не вдається. На думку очільниці МВА, це потрібно робити лише за супроводу міжнародних організацій та з обов’язковою відеофіксацією — для уникнення провокацій з боку росіян. 
 
 
“Після того, як нам не вдалося домовитися про евакуацію, коли росіяни здійснили теракт на Каховській ГЕС, складно зараз щось прогнозувати. Тоді все завершилося перемовинами — просто перемовинами — з Червоним Хрестом. Але надію ми не втрачаємо, і далі будемо з усіх майданчиків кричати до всього світу: рятуйте Олешки”, — підкреслює вона.
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
В українському суспільстві розгорівся чималий скандал на ґрунті нещодавнього інтерв’ю української блогерки та популяризаторки читання Емми Антонюк. Жителів південних та східних областей обурили деякі її висловлювання. Зокрема, людей зачепили фрази – «перший раз в житті читають «Тигроловів»» та «рускоговорящая чєлюсть».
У цьому матеріали «Гривна» зібрала все, що відомо про конфлікт, включно з повним висловлюванням блогерки та реакцією на нього, зокрема і жителів Херсонщини.
 
Що сталося?
Інтерв’ю, на яке емоційно відреагувала частина жителів українських півдня та сходу, вийшло на ютуб-каналі Емми Антонюк  «Це ніхто не буде дивитись» минулої неділі. Однак жваво обговорювати його почали вже цього тижня. Так, в українському сегменті популярної соцмережі Threads за останні декілька днів з’явилася вже не одна сотня дописів та коментарів на тему.
Були й ті, хто став на захист блогерки, зазначивши, що її висловлювання були неправильно трактовані.
 
 
«Гривна» подивилась не лише той шматочок інтерв’ю, який наробив галасу, тому помітила цікаву деталь – у перші хвилини розмови сама пані Емма влучно описує і наче навіть передбачає ситуацію, яка склалася вже після виходу відео на її каналі:
 
«Я думаю, що зараз українське суспільство настільки зболене і заряджене, що ти ніколи не знаєш, яка фраза у твоєму інтерв’ю, яка абсолютно невинна і нетригерна, може бути або вирваною із контексту, зробленою нагло заголовком або у настільки збочений спосіб інтерпретованою, що ти просто…ну я не знаю».
А та частина розмови, яка сколихнула людей, – наприкінці інтерв’ю. Перед тим, як процитувати і ту частину, додамо контексту. Емма Антонюк – журналістка, блогерка та популяризаторка читання. Серед іншого вона запустила благодійний проєкт «Різниця є» разом з мережею книгарень – «Книгарня є».
 
«Це серія публічних інтерв’ю Емми з цікавими гостями, які відбуваються наживо в книгарні. Проєкт покликаний збирати книжки для бібліотек прифронтових та деокупованих територій, а також тих, де після списання російських фондів не залишилось, що читати. Квитком на подію є придбання в книгарні двох будь-яких книжок. Вони потраплять у бібліотечні фонди й відкриють українцям доступ до якісної й сучасної літератури», – йдеться в описі проєкту на сайті «Книгарня є».
Так от, у своєму інтерв’ю пані Емма говорила саме про цей благодійний проєкт і саме в контексті цієї частини розмови прозвучало те, що викликало таку реакцію.
 
.
 
«Коли у сільську бібліотеку сотні нових книжок приходить – це подія. Нам це важко уявити, бо ми (жителі великих міст – ред.) в бібліотеках не показуємось роками, ми можемо купити книжку, можемо скачати… Але коли в селі Рогань з’являється 700 книжок, пенсіонери все життя рускагаварящіє, які читали тільки руські детективи, починають вставати в чергу за «Бріджертонами» (мається на увазі – український переклад любовних романів американської авторки- ред.). Вони не говорили українською, але бібліотекарка каже (що люди беруть книжки українською – ред.) – ця історія мене сильно вразила…», – розказала блогерка.
В іншій частині розмови прозвучали фрази, які обурили людей, що змушені були через окупацію або обстріли покинути рідні домівки, – ВПО.  
 
«Часто, якщо ми приїдемо у прифронтові села і спитаємо: «де пункт видачі гуманітарної допомоги», то вкажуть на бібліотеку. Тому що це комунальне часто приміщення, і там це роблять. Найчастіше, коли люди там приходять те, що називається абревіатурою ВПО – внутрішньо переміщенні особи, по олію, якийсь одяг, по крупи, а там хоп! –  і з’явилося 350 абсолютно нових книг українською. Ну канєшна вони беруть книжки і підсідають на книжки. А ці люди – ну рускоговоряща челюсть, вони були зросійщені, у них там були проблеми з ідентичністю. Вони перший раз в житті читають «Тигроловів» і охренівають!», – сказала Емма Антонюк.
 
Реакція
Ми недаремно навели також фразу Емми Антонюк, яка прозвучала на самому початку її інтерв’ю і в деякій мірі навіть стала пророчою. Українське суспільство, включно з людьми з прифронтових півдня та сходу, зараз у часи кривавої війни, надзвичайно зболене. І у висловлюваннях публічних людей важливо не лише те ЩО ти сказав, а й те ЯК ти це сказав. А саме зневагу і зарозумілість закидають блогерці невдоволенні. Мовляв, говорити про проблему насильно зросійщених регіонів України можна по-різному. Крім того, багато хто ще сприйняв слова блогерки, як тотальне узагальнення всіх жителів півдня та сходу, а також внутрішньо переміщених осіб, буцімто абсолютно всі ці люди – лише «рускоговарящая челюсть» і «ніколи в житті не читали «Тигроловів» Багряного».
 
 
До своїх дописів жителі Херсонщини також додавали фото.
Був також коментар від жителя Олешок – міста, яке нині переживає справжню блокаду. Ворог влаштував там голод і не дає можливості місцевим звідти втекти.
 
Багато коментаторів, навпаки, стали на захист Емми Антонюк, зазначаючи, що всі невдоволені просто неправильно зрозуміли думку, яку закладала блогерка у свої висловлювання.
Емма Антонюк відреагувала на критику у свій бік. Відповідний допис вона опублікувала на своїй сторінці в Інстаграм:
«Я тут поставлю останню крапку в ситуації з бібліотеками та рускоговорящою челюстю, і більше до цієї теми не повертатимусь.
 
Я точно бачу, що переважна більшість людей, які обурились цим висловам не дивились інтервʼю. А відтак і не зауважили фрази «і якби я не чула ці історії від бібліотекарок». Тобто виявляється я не говорила про ваш особистий досвід (тяжкий, трагічний, який мені особисто не доводилось переживати). А всього на всього переказувала історії, якими хвалились біблітекарки в приватних розмовах. І так, ці історії не були особисто про вас. Вони були про їхні досягнення, їхню радість достукатись до окремої категорії людей. Не до всіх, а тільки певних читачів.
 
 
У людей, які широ дивувались, чому я не прошу вибачення, також найчастіше не ставало часу послухати інтервʼю і зрозуміти, що це не було узагальнення тяжкого досвіду частини українців, а всього на всього переказ окремих розмов з бібліотекарками. Перепрошувати за те, що люди не розібрались і накинулись, мені принципово не хотілось.
 
Але мушу визнати. З цієї історії я винесла дуже важливий урок. Говорити про болючі і тригерні теми з хірургічною точністю. Щоб таких ситуацій, де інтерпретація кардинально не збігається з висловленим, не повторювались».
 
Окремо у всьому цьому обговоренні хочеться підмітити одну важливу деталь – позитивні зрушення у парадигмі сварок на тему ідентичності. Якщо прибрати висловлювання Емми Антонюк і правильності чи неправильності їхнього трактування, то що лишиться? Серед сотень обурень ми, готуючи цей матеріал, не помітили жодного, яке б стосувалось захисту російського в українському просторі. Навпаки, люди півдня та сходу відстоювали себе, як частину саме українського суспільства, навіть попри жорстку політику зросійщення, яку проводила росія і сотні років тому на підконтрольних імперії територіях і зараз в окупації.
 

 
Завершити публікацію хочеться словами Емми Антонюк, які також прозвучали в тому самому інтерв’ю:
«Нація – люди об’єднані спільними історіями. І нам треба мати не просто спільні історії, а спільні історії своєю мовою».
 
З цими словами важко не погодитися. Хочеться лише додати, що усі українці просто зараз пишуть свою спільну історію, однак вона не можлива без врахування окремих досвідів різних регіонів. І надзвичайно важливо ставитися з повагою та розумінням один до одного, адже наше розділення – саме те, чого хоче росія – наш спільний ворог.
Дарина Лапіна
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
Українка, яка нещодавно переїхала до болгарської Варни, поділилася власними враженнями від життя в цій країні. У відео для свого YouTube-каналу вона зізналася, що навіть попри старанну підготовку до переїзду, деякі речі стали для неї несподіванкою.
 
Постійна сонливість через клімат і море
Першим несподіваним ефектом для українки стала сильна сонливість після переїзду. За її словами, морське повітря та зміна середовища значно вплинули на самопочуття, особливо в перші тижні. Організм ніби перебудовувався до нових умов, що супроводжувалося постійним бажанням спати. Вона додала, що такий стан тривав кілька тижнів, і лише з часом організм адаптувався до нового ритму життя біля моря.
 
 
Неочікувано висока якість продуктів
Другим відкриттям стала якість їжі, особливо овочів, фруктів і молочних продуктів. Українка зазначила, що навіть звичайні продукти мають значно насиченіший смак, ніж той, до якого вона звикла. Це викликало справжній "смаковий шок".
"Ніби ми ніколи не їли смачні мандарини, смачні огірки, смачні помідори. Ну, по суті, ось все, що ви знаєте із звичайних полиць у магазині в Україні, все тут чомусь смачніше", - розповіла дівчина.
 
Доброта та відкритість болгар
Ще одним приємним здивуванням стало ставлення місцевих жителів. За словами українки, болгари виявилися дуже ввічливими, доброзичливими та готовими допомогти. Вона підкреслює, що комунікація проходить легко, навіть попри мовний бар’єр.
"Наскільки тут болгари взагалі добрі люди, ввічливі. На мою думку, вони ставляться до нас краще, ніж ми ставимося до нас [самих]. Коли ти йдеш до магазину, коли ти йдеш до кафе, ресторану, йде таке абсолютне порозуміння, бажання допомогти, підказати", - поділилася емігрантка.
 
Складнощі з вивченням болгарської мови
Попри схожість мов, вивчення болгарської виявилося непростим завданням. Українка пояснила, що поверхнева подібність болгарської та російської мов насправді має приховану пастку. Деякі знайомі українському вуху російські слова в болгарській мові мають зовсім інше значення, що створює додаткові труднощі.
"Багато слів начебто в протилежному значенні. Є спільна частина, і ти входиш в ілюзію, що ти знаєш багато, але насправді ти не знаєш нічого з болгарської мови", - зазначила вона.
 
.
 
Досить низькі ціни
В окремому відео українка детально розповіла про ціни в Болгарії, які, на її здивування, виявилися дуже близькими до українських. За її словами, значно дорожчими в Болгарії є лише комуналка та інші всілякі послуги (як от салони краси, наприклад). А ось ціни на продукти практично ті самі.
Так, ціни у ресторанах, за її словами, співставні з тим, скільки коштують страви в київських чи львівських закладах того ж рівня. При цьому є багато бюджетних кафе.
Щодо супермаркетів, авторка відео зазначає, що ціни на повсякденні продукти майже не відрізняються від українських. Вона зокрема не змогла пригадати категорій товарів, які були б значно дорожчими.
 
"В принципі, тут різниці я теж практично не бачу. Найсмішніше, що ті продукти, які ми купували в Україні, є такі конкретні марки, і вони тут дешевші. І тому прямо стає прикро, чому ж так", - дивується блогерка.
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
Щодня родина Рендюків привозить квіти до стели «Херсон» на в’їзді в місто. Цю традицію вони започаткували після деокупації – з 11 листопада 2022 року. Так пані Світлана та її чоловік Михайло дякують Силам оборони України.
 
Для Світлани Рендюк цей жест має особливе символічне значення. Про це жінка розповіла «Суспільному»:
«Для мене це як оберіг, як талісман для Херсона. Херсон – це Україна. Я вірю в наших хлопців, у Збройні Сили України. У мене два зяті воюють – одразу пішли захищати країну».
 
 
Ідея виникла одразу після звільнення Херсона. За словами Михайла Рендюка, вони хотіли зробити щось добре для міста, тож почали ставити квіти біля стели.
Тоді, у 2022 році, подружжя приносило осінні квіти – чорнобривці та волошки. Згодом їх замінили сезонні букети, а зараз подружжя щодня привозить тюльпани, вирощені на власній ділянці. Світлана згадує, що спершу навіть фарбувала квіти у жовто-блакитні кольори.
 
До повномасштабної війни родина вирощувала тюльпани на продаж. Починали з невеликої кількості, поступово розширювали посадки.
Нині також займають продажем тюльпанів. Однак, через те, що у Херсоні значно поменшало людей, продати всі квіти не вдається. Частину з них родина дарує.
 
«Хай як важко не було, люди все одно хочуть купити квіти — поставити у вазу, порадіти або подарувати на день народження. Так ми й виживаємо, заробляємо якусь копійку. Час іде, роки даються взнаки, але ми стараємося», – додає Михайло.
Попри складні умови, херсонці продовжують працювати, вирощувати квіти і вірити в перемогу.
 
.
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
тарий житловий фонд у великих містах України стрімко зношується, але оновлення застарілих хрущовок гальмують війна, законодавчі нюанси та складність із відселенням людей. Про це повідомила народний депутат, голова Комітету з питань державної влади Олена Шуляк в ефірі "Новини.LIVE".
 
"У нас у великих містах є тисячі хрущовок. Ми буквально перед війною підійшли до того, щоб врегулювати це на рівні законодавства. Є чудові приклади країн Балтії та Німеччини, яким чином відбувалася реновація "хрущовок". Але війна нам скоригувала всі плани", - сказала нардепка.
 
 
Вона зазначила, що відповідний закон вже ухвалений у першому читанні, але потребує доопрацювання. Проте, за її словами, на нього потрібно дивитись комплексно з врахуванням всіх вимог, які стосуються енергоефективності, економічної доцільності та технічного стану будинків.
"Основне питання – хто буде приймати рішення стосовно того, що "хрущовка" буде розселена, а на її місці буде збудована нова", - пояснила Шуляк.
 
Вона також підкреслила, що для знесення потрібна згода значної частини мешканців. І саме це часто блокує процес, оскільки навіть при підтримці більшості знаходяться ті, хто категорично проти. Крім того, питання реконструкції також є складним, оскільки для цього потрібно тимчасово відселити мешканців з цього будинку.
"Станом на сьогодні питання реконструкції стоїть не в першому пріоритеті будь-якого міста. Навіть якщо в таких містах, як Київ чи Дніпро, на сьогодні багато таких аварійних "хрущовок", - зазначила нардепка.
 
Вона вказала, що містам треба готуватися до програм реновації, планувати, проектувати та знаходити рішення, щоб розуміти які будівлю підпадуть під реновацію у майбутньому.
"І вже потім, коли будуть сприятливі безпекові та фінансові умови, ти вже будеш готовий до реалізації того чи іншого проєкту", - додала Шуляк.
 
.
 
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
Німеччина офіційно підтримала зусилля Києва щодо збереження мобілізаційного та людського ресурсу. Берлін спільно з українською владою вже розробляє механізми, які допоможуть українським біженцям, зокрема чоловікам призовного віку, повернутися додому.
ТСН.ua зібрав усі подробиці щодо цього питання.
 
Під час спільної пресконференції з президентом України Володимиром Зеленським канцлер ФРН Фрідріх Мерц заявив, що Німеччина розуміє необхідність обмеження виїзду чоловіків призовного віку за кордон. За його словами, це критично важливо для здатності України захищатися і в подальшому відбудовувати країну.
 
 
«Ми підтримуємо зусилля України щодо обмеження виїзду чоловіків призовного віку до ЄС. Це абсолютно необхідно для того, щоб країна могла захищати себе, щоб зберігалася єдність українського суспільства і щоб країну можна було відбудувати. І ми бачимо тут відчутний прогрес в інтересі обох сторін», — підкреслив Мерц.
 
Що думає Зеленський про повернення українських чоловіків
Президент Володимир Зеленський наголосив, що питання повернення громадян мобілізаційного віку — це насамперед питання справедливості перед тими, хто вже тривалий час перебуває на фронті. Глава держави зауважив, що багато молодих людей виїхали за кордон тимчасово, але залишилися там на роки, часто порушуючи законодавство.
 
«Наші Збройні сили хотіли б, щоб вони повернулися, безумовно. Тому що потрібне питання справедливості у нас. Люди, воїни на фронті, їм потрібні ротації. Відповідальність має нести кожна людина, яка є громадянином України, яка має сили для цього, конституційний обов’язок і мобілізаційний вік», — заявив президент.
 
.
 
Водночас він додав, що молодь немобілізаційного віку має повне право залишатися за кордоном.
Згідно з даними Міграційної служби Німеччини, станом на березень 2026 року до країни офіційно в’їхало понад 1,3 мільйона українців. Речниця федерального відомства Верена Баєр у відповідь на запит ТСН.ua повідомила, що серед них зафіксовано 349 520 чоловіків віком від 18 до 63 років. Саме ця категорія громадян наразі є предметом міжурядових дискусій щодо можливого повернення.
 
Чи можлива масова депортація чоловіків призовного віку: думки експертів
Попри політичні заяви юридичний бік питання залишається складним. Адвокат Юрій Демченко зазначає, що масова депортація за ознакою призовного віку може бути розцінена як дискримінація, що суперечить європейському законодавству. За його словами, тимчасовий захист базується на Директиві ЄС, яка не ділить біженців на військовозобов’язаних і ні.
 
«Масові депортації українців за принципом призовного віку — це нереально, це дискримінація і це не передбачено європейським законодавством», — вважає юрист.
Схожу скептичну думку висловив і народний депутат Богдан Кицак. Він попередив, що навіть за умови запуску механізмів повернення існує ризик масового переїзду українців до інших країн Європи заради уникнення репатріації.
 
 
Народний обранець Дмитро Разумков також додав, що Європа навряд чи примусово висилатиме тих, хто працює і приносить користь місцевій економіці. На його думку, під загрозу можуть потрапити лише ті, хто перебуває на урядовому забезпеченні.
 
Питання військовозобов’язаних українців порушує не лише Німеччина. Міністерство юстиції Норвегії вже оголосило про намір скасувати автоматичне надання колективного захисту для чоловіків віком від 18 до 60 років.
Прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стере підкреслив, що країна не відправлятиме людей назад примусово, проте нові шукачі притулку проходитимуть через значно жорсткіші процедури.
Наразі питання статусу українських чоловіків у Європі залишається однією з найпріоритетніших тем міждержавного діалогу, а остаточні рішення щодо механізмів повернення очікуються вже найближчим часом.
 
Досвід інших країн: Норвегія суттєво посилює правила для військовозобов’язаних
Тенденція до перегляду статусу українських біженців призовного віку шириться Європою. Міністерство юстиції та надзвичайних ситуацій Норвегії офіційно повідомило про намір докорінно змінити умови перебування для новоприбулих чоловіків з України віком від 18 до 60 років.
 
 
За даними уряду, Норвегія вже прийняла майже 100 тисяч українців — це найвищий показник серед усіх держав Північної Європи.
Міністерка юстиції Норвегії Астрі Оас-Гансен пояснила, що від осені 2025 року країна зафіксувала різке збільшення кількості молодих українських чоловіків, які прибувають у пошуках притулку.
«Імміграція до Норвегії має бути контрольованою, стійкою і справедливою», — заявила урядовиця.
Відтепер замість автоматичного захисту чоловіки призовного віку будуть змушені подавати заяви на отримання притулку за звичайними правилами, пройти які значно складніше.
 
В уряді наголошують, що нові правила не матимуть зворотної сили: вони застосовуватимуться винятково до нових шукачів притулку. Ті військовозобов’язані українці, які вже перебувають у Норвегії та мають статус колективного захисту, не втратять його.
 
Крім того, жорсткіша процедура передбачає низку винятків. Під обмеження не потраплять чоловіки, які:
 

 
  • мають документальне підтвердження про звільнення від військової служби;
  • очевидно нездатні служити за станом здоров’я;
  • були евакуйовані на лікування через європейську систему Medevac;
  • є батьками-одинаками та самостійно доглядають за дітьми в Норвегії.
 
Попри суттєве ускладнення легалізації для нових біженців, Осло не планує вдаватися до примусових висилань. Під час спільної пресконференції з президентом Володимиром Зеленським прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стере чітко наголосив, що процес підготовки й захисту — це суто внутрішня справа України.
 
«Ми не відправляємо з Норвегії додому. Ми діємо відповідно до імміграційного законодавства. Тому ми хочемо створити стабільний механізм для людей, які їдуть до Норвегії. На цьому наша робота закінчена», — резюмував прем’єр країни.
 
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
Блогерки Лена та Ірина порівняли ціни на продукти в США та Україні і були сильно здивовані результатами. Виявилося, що все не так однозначно.
Дівчата сходили в американський та український супермаркети та показали, що скільки зараз коштує. Результатами експерименту вони поділилися в Instagram (i___helen та irinakustorovskaya).
 
"Скільки коштують звичайні продукти в США та Україні? Ми з моєю подругою пішли на закупку. Вона в Техасі, а я — на Київщині. Скажу чесно, такого результату ми не очікували. Ми обрали приблизно схожі за концепцією магазини і найпопулярніші товари", — сказала українка.
 
 
Усі ціни для зручності вже перевели в гривні, а американські фунти — в кілограми:
макарони-бантики — 81 грн в США, 54 грн — в Україні;
батон — 64 грн в США, 22 — в Україні;
масло — 107 грн в США, 113 — в Україні;
яйця — 12 штук в США — 73 грн, 110 — в Україні;
банани — 48 грн в США, 90 — в Україні;
куряча гомілка — 96 грн в США, 100 грн в Україні;
ціла курка — 127 грн в США, 340 грн в Україні;
курячий фарш — 365 грн в США, 170 — в Україні.
 
"А тепер овочі. І тут Україна виграє без всяких шансів. Морква у нас в 10 разів дешевша (110 грн в США, 17 грн в Україні), а картопля — майже в 3 (87 грн і 24 грн)", — каже авторка відео.
"Скажу чесно, в якийсь момент я вже перстала розуміти, де реально дорожче жити. Бо в кінці ми ще заїхали заправити машину. І в Україні літр 95-го мені став в 77 грн. А в США цілий галон коштує 200, тобто за літр — 53 грн", — резюмувала блогерка.
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
Початок квітня видався дуже трагічним у Херсоні. Інтенсивність ворожих обстрілів та кількість жертв приголомшує. Соцмережі переповнені кадрами кривавих наслідків одразу з місць подій. Серед херсонців, зокрема громадських діячів, волонтерів і місцевих медійників, зростає обурення через те, що блогери створюють хайп на трагедії.
Тільки за 7 квітня, за офіційними даними, унаслідок російських обстрілів 4 людей загинуло та 21 поранено, серед постраждалих – дитина й 5 медпрацівників… В цей день масованих обстрілів зазнав Шуменський мікрорайон Херсона та селище Степанівка.
Страшні кадри із загиблими одразу з’явилися в соцмережах. Це сталося задовго до оприлюднення офіційної інформації з місць подій від ХОВА, ХМВА та Нацполіції.
 
Журналісти, які працюють в Херсоні, добре знають про безпекові обмеження: відповідальні медіа (наголошуємо, що «Гривна» вважає себе відповідальним медіа) ніколи не оприлюднюють свіжі, гарячі кадри – зазвичай очікують кілька годин, поки на місці прильоту відпрацюють медики, рятувальники, поліція, соцпрацівники, комунальники. Адже завжди залишається ризик повторного обстрілу. Фото та відео з місць обстрілу відповідальні херсонські журналісти оприлюднюють лише після офіційних повідомлень.
Але так роблять не всі.
 
 
Хайп на трагедії
У соцмережах доволі часто можна побачити оперативні кадри одразу після прильотів, які знімають та викладають блогери. Так сталося й 7 квітня. Коли весь світ побачив, як майже в режимі онлайн евакуюють тіла загиблих із вулиць і водночас тривають ворожі обстріли, чутно крики поранених, розгублених людей…
 
Де пролягає межа між тим, щоб транслювати правду про Херсон, який убивають і розстрілюють упритул, та етикою, правилами висвітлення чутливих тем, а також – хайпом, набором «лайків» під постами та перепостом кривавих відео?
Це питання завжди дискусійне й обговорюється в місцевому медійному середовищі. За понад 4 роки повномасштабного вторгнення журналісти вже мають свої писані (обумовлені вимогами до роботи ЗМІ у прифронтових регіонах) та неписані (етичні) правила висвітлення ситуації в Херсоні.
 
Перші пов’язані з акредитацією, забороною зйомки об’єктів критичної, військової інфраструктури, місць прильотів одразу після вибухів…
Другі пов’язані з нюансами роботи в місті, яке ворог обстрілює, де краще не світити людні локації, щоб зайвий раз не наводити ворожі дрони та арту; де є повага до почуттів та відчуттів земляків.
Але останні дні критично загострили тему висвітлення ситуації в Херсоні.
 
.
 
Відомі фотографи – подружжя Ліберових – виклали в соцмережі фоторепортаж із Херсона під назвою «Життя і смерть на вулицях Херсона». Крім панорами залізничного вокзалу (об’єкт критичної інфраструктури), також оприлюднили фото жінки, яка щойно втратила сина й, за словами свідків, просила її знімати… До речі, «Гривна» свідомо не включила у свою публікацію про фоторепортаж документалістів Ліберових їхні знімки вокзалу та панорам міста.
 
Майже одночасно після обстрілу мікрорайону Шуменський 7 квітня на сторінці відомого херсонського волонтера Андрія Петухова (Боксера) з’явилося відео евакуації загиблих із місць прильотів.  
Мережею шириться ще чимало блогерських відео з Шуменського. Складається враження, що мета цих коротких сюжетів – привернути увагу до жаху, який відбувається в місті. Однак чи справді це єдина мета, а не бажання заробити хайп на трагедії та зібрати лайки та розкрутити сторінки в соцмережах завдяки чутливому контенту?
 
Не вперше виникає тема відповідальності за блогерство. Непоодинокі випадки, коли херсонці, які вважають себе блогерами, ходять по ринках, людних локаціях і все знімають під тегом «подивіться, як живе Херсон». Земляки, які перебувають далеко за межами міста, із задоволенням споживають такий контент. І мало хто зі сторонніх глядачів замислюється, як на такі відео реагують херсонці. А здебільшого реакція містян негативна.
 
 
«Вони прийшли зняти “кіно”»
Ось про що розповіла херсонська активістка Ольга Чернишова – вона опинилася у квартирі жінки, в якої загинув син, щоб підтримати її до приїзду відповідних служб. Саме тієї жінки, яка потрапила на фото відомих документалістів.
«Моральне пекло має свій запах і свій звук. Сьогодні воно пахне смертю у звичайній квартирі та звучить як клацання затворів камер там, де мала б бути тиша. Я просто не розумію, що з нами стається. Ми перестали бути одним цілим. Знову обстріл, знову розірвані життя, «знову» і «знову» – слова, які стали буденністю, але за якими стоїть жива, нестерпна трагедія.
 
Сьогодні я опинилася на місці, де ще дві години тому був страшний приліт. Мені сказали: «Там, у квартирі, мертве тіло чоловіка, а поруч – мама, яка вже дуже довго чекає, щоб його забрали». Я пішла туди не думаючи. Мені здавалося, що так вчинить кожен, у кого залишилося хоч щось людське. Бо сидіти в квартирі сам на сам із тілом своєї дитини – це і є пекло.
Вона сиділа там, наче зомбі. Її трусило, а в очах – порожнеча і невиплакане горе. До мене там побували всі служби: пофоткали і пішли. Я бачу цю жінку, бачу розірване тіло, відчуваю цей запах, що просочив усе навколо. Ми просто чекали допомоги, щоб винести тіло з квартири, чекали бодай на краплю співчуття.
 
Але через десять хвилин двері відчиняються, і замість допомоги – камери. Об’єктиви, наставлені прямо в квартиру. Вони прийшли зняти «кіно», зафіксувати смерть і горе матері. Я кричу їм, що вона не хоче зніматися, що їй погано, що краще подзвоніть і прискорте виклик, щоб сина нарешті забрали! А мені у відповідь: «Ну, то сама і викликай».
 
 
Обов’язок і людяність – це різні речі. Емоційні професійні кадри, за якими лише холодна праця і пустота. Пам’ятаєте, як ми сміялися з «глибокої стурбованості» Європи? А зараз самі стали такими ж: фото, відео і підпис «ой, яке горе».
Апогей настав, коли приїхали забирати тіло. Ціла команда… з власним оператором. Уявіть, зараз у багатьох волонтерів є окремі оператори для «кращої картинки».
 
Ми тримаємо цю жінку під руки, вона оре ім’я сина, а вони знімають. Не тіло – нас. Нас у квартирі, де кожен сантиметр просякнутий болем. Ми просимо, благаємо, молимо: «Не знімайте!». А у відповідь: «Нам треба показати відео».
 
Ось ціна того, що ви бачите у стрічці. Навіть якщо людина молить про приватність у свою найстрашнішу мить – «треба показати».
Потім була «фотосесія» біля під’їзду. Для журналістів. З мертвим тілом у центрі уваги. Наче на червоній доріжці перед врученням Оскара.
Серед цього всього хаосу приїхали представники Червоного Хреста. Вони були тими, хто дійсно підтримав жінку і допоміг».
 

 
«Не лінія зіткнення, а лінія людяності»
Херсонська письменниця Альона Маляренко поділилася роздумами про те, де проходить ця тонка межа між людяністю та професійністю журналіста:
«Оперативність чи етика? Де правда?
 
З одного боку без кадрів з наслідками російських звірств у Херсоні ніхто не знатиме про Херсон. З іншого – в кадрі людина, у якої все забрала війна і яка не бажає, щоб її в цей потворний момент знімали. Є ті, хто не хоче бути об’єктом жалю, співчуття і предметом зйомки та обговорень, хто хоче перейти своє горе сам на сам. І за законом – має на це право. Але ж… чи визнають за людиною право на приватність у горі тут, на межі ЛБЗ?
 
Можливо, справжній журналіст повинен бути гострооким і черствим, як Кевін Картер? Щоб побачити і зняти жахіття найяскравіше й найнесподіваніше, отримати премію та славу за промовисте фото знесиленої голодом суданської дитини, яку от-от зжеруть грифи, а потім через роки отримати навздогін незручне питання і осуд за те, що просто лишився професіоналом – просто зняв, просто доніс інформацію, але просто нічого не зробив, щоб врятувати, бо просто… рятувати – це не його робота?
 
 
Десь тут іде дуже тонка межа. Не лінія зіткнення, а лінія людяності. Не всі й наші журналісти на ній балансують вдало. І чим вище їх підіймає слава чи зв’язки, тим більше синдрому Картера без… таланту Картера. Людина, що зловила зірку, вдягає корону і виймає серце – часто так бува».
 
«Хотілось би побачити реакцію та отримати пояснення»
До дискусії про те, що можна й не можна знімати та чому одним можна, а іншим – ні, активно долучаються представники медіа. Журналістка Світлана Горєва написала:
 
«У кожного медійника є свій архів кадрів, найвдаліших, ексклюзивних, які взлетять в самий топ, принесуть славу та гроші. Здебільшого, це кадри зроблені “на крису”, тобто там де не можна знімати з об’єктивних причин, або з причин розумової відсталості забороняющого. Кейс роботи Ліберових у Херсоні яскраво показав те, про що ми знали й без них:
 
 

1. Можна працювати в Херсоні без дозволу ОК Південь.

2. Можна не зважати на журналістську етику(якщо ти не журналіст).

3. Можна працювати в “червоній зоні” без супроводу.

4. Можна знімати критичну інфраструктуру.

5. Можна робити панорамні публікації узбережжя без погодження.

6. Відділи комунікації установ, контролюючих роботу медіа в зоні бойових дій, насправді в секретних файлах мають назву “Відділи відсутності комунікації”.

7. Можна публічно класти на всі ці відділи, бо тобі нічого за це не буде, незважаючи на те, що в них навіть пістолети є.

8. Вище військове керівництво не вступиться за свій пресцентр, зробить його крайнім, відморозиться.

9. Головне – так чудити можна тільки маючи підтримку на самому верху військового керівництва.

10. Ліберови й головком плюнути в обличчя херсонцям, всім ЗМІ, які працювали і працюють тут, офіцерам корпусу, СБУ (жалко, але значно менше).

11. Взагалі-то хотілось би побачити реакцію та отримати пояснення від Півдня, чи авторів 73 наказу, бо може все вже дозволено, а ми тут, в глухий провінції, просто проспали?».

 
«Є цілком етичні інструменти – як передати біль міста, яке вбивають»
Журналістка Олена Піменова вважає за необхідне підтримати херсонських журналістів:
«Я хочу підтримати своїх херсонських колег-журналістів. Доки одні хайпують на людському горі та збирають лайки та підписників, ви продовжуєте робити свою роботу. Професійно та з урахуванням усіх правил (насамперед, етичних). За що постійно отримуєте хейт та звинувачення, що все робите не так: то не розповідаєте про Херсон, то забагато розповідаєте.
 
 
Дякую вам, колеги, за вашу роботу! За те, що працюєте попри постійну загрозу російських обстрілів, хейт і постійний пошук фінансування. За те, що показуєте всьому світу реалії життя нашого південного міста та фіксуєте злочини армії рф».
 
Херсонець, волонтер, громадський діяч Ігор Цуркан запропонував провести навчання для представників громадського сектору та блогерів щодо нюансів висвітлення чутливих тем у соціальних мережах і медіа для журналістів, представників громадських організацій, волонтерів та активних комунікаторів. Але в коментарях херсонські медійники висловлюють думку, що ті, хто хайпує на війні, на такі тренінги не прийдуть. І це факт.
 
Фотожурналіст Олександр Андрющенко вважає:
«На мою думку, хто нехтував нормами етики, той і далі буде це робити. Ніякі роз’яснення тут не допоможуть. Мова йде не про малих дітей, які не знають, як правильно вчиняти, і яких можна навчити. Це дорослі люди, які знають, але, на жаль, НЕХТУЮТЬ. Тому тут, скоріш за все, питання юридичного впливу. Певен, що в більш цивілізованих країнах (на жаль, доводиться констатувати, що ми не дотягуємо) учасники сьогоднішнього трешу вже б “відгребли” по повній програмі».
 
 
Журналістка Марина Савченко написала:
«Трупи, кров показувати – це ж мода блогерів. Вони на навчання не прийдуть, а журналісти проходять такі тренінги постійно. Вночі розбудіть запитайте, із закритими очима скажу: мертвих людей не можна знімати. Та й для чого? Є цілком етичні інструменти як передати біль міста, яке вбивають. Не можна хайпувати на крові, це треба розуміти».
Марина Поліщук
 
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
За останні кілька днів шестеро жителів Херсонщини стали жертвами інтернет-шахрайства, втративши загалом понад 40000 гривень та 100 євро.
Люди постраждали від фейкових онлайн-магазинів, неправдивих повідомлень про оренду житла за кордоном, вигаданих пасажирських перевезень, зламаних акаунтів у месенджерах та шахрайських схем із підробітком, повідомляє відділ комунікації поліції Херсонської області.
 
Так, жінка замовила взуття на сторінці магазина в соцмережі й одразу переказала 4400 гривень. Однак товар вона не отримала, а продавець перестав виходити на зв’язок.
Ще одна жителька області в інтернет-магазині придбала одяг на суму 2000 гривень. Після отримання посилки з’ясувалося, що речі не відповідають опису, не підходять за розміром, а частина замовлення взагалі відсутня. Зв’язатися з продавцем також не вдалося.
 
 
Житель Херсона намагався орендувати квартиру для родичів в одному з міст Європи. Оголошення знайшов у групі в одному з месенджерів. Він перерахував 100 євро передоплати, після чого «орендодавець» перестав виходити на зв’язок.
 
Ще одна жінка втратила 4000 гривень, намагаючись придбати квитки на автобус міжнародного сполучення. Контакти фірми, яка нібито займається міжнародними пасажирськими перевезеннями, знайшла в соцмережі. Після отримання коштів псевдоперевізники припинили спілкування та заблокували її.
 
Житель Херсона отримав у месенджері повідомлення від знайомого з проханням позичити 8500 гривень. Чоловік перерахував кошти, але згодом з’ясувалося, що акаунт товариша був зламаний.
 
.
 
Ще одна жінка стала жертвою шахрайської схеми підробітку в інтернеті. Спочатку вона виконувала прості завдання з виставлення вподобайок різним сторінкам, після чого її переконали вкладати власні кошти у «викуп товарів» для подальшого їх перепродажу за більшою ціною. Загалом заявниця втратила 23000 гривень. Коли шахраї почали вимагати додатково ще 20000 гривень нібито для отримання прибутку, заявниця зрозуміла, що її ошукали.
 
За всіма фактами поліція відкрила провадження за статтею про шахрайство. Правоохоронці вкотре закликають громадян бути обережними та дотримуватися простих правил безпеки:

не здійснювати передоплату за товари в неперевірених інтернет-магазинах, обирати післяплату або перевірені платформи;

уважно перевіряти відгуки про продавців і не довіряти надто вигідним пропозиціям;

не переказувати кошти за оренду житла чи перевезення без підтвердження реальності послуг;

у разі отримання повідомлень із проханням позичити гроші спочатку зателефонувати людині особисто;

не довіряти пропозиціям легкого заробітку, де потрібно вкладати власні кошти або здійснювати сумнівні фінансові операції.

 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
59-річний зрадник Юрій Ромаскевич, колишній головний санітарний лікар Херсонської області недовго покерував поліклінікою в далекому російському Петропавловську-Камчатському. Він переїхав до Мурома Владімірської області, де став головним лікарем приватної клініки і викладає в місцевому педінституті. Ромаскевич виступає з лекціями перед школярами про «зрілість суспільства» і згадує як його родина дивом врятувалася від удару HIMARS в окупованому Херсоні.
Про це повідомляє кореспондент «ІРС-Південь» Олег Батурін.
 
Менше ніж півроку покерував Петропавловськ-Камчатською міською поліклінікою №1 на далекому сході Росії відомий зрадник з Херсона Юрій Ромаскевич. Ще в лютому 2024 року цього «видатного спеціаліста», як представляли його в Камчатському краї РФ, звільнили з цієї посади і він переїхав до міста Муром Владімірської області РФ.
Зараз Ромаскевич працює головним лікарем і приймає пацієнтів у місцевій приватній клініці “Норма”, яка належить муромському ТОВ “Центр нових медичних технологій”.
 
 
Крім роботи в приватній клініці Юрій Ромаскевич викладає у Муромському державному педагогічному інституті і повчає місцевих школярів. В лютому 2026 року він виступав перед старшокласниками муромської гімназії і розповідав їм про «проблему зрілості суспільства у використанні можливостей медицини та біології».
Крім того, Ромаскевич виступав з лекцією про «сучасні тенденції цифровізації охорони здоровʼя і медичної етики». Надзвичайно «актуальна» тема в умовах тотального згортання цифровізації в сучасній Росії.
 
 
Юрій Ромаскевич знаходить час і на інтервʼю російським пропагандистам. Торік херсонський зрадник розповідав представникам телеканалу «Звєзда» історію, як він і його родина «дивом вижили під час удару HIMARS» у 2022 році в окупованому Херсоні.  
 
.
 
30 травня 2024 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області заочно визнав Юрія Ромаскевича винним у державній зраді за ч. 2 ст. 111 КК України. Вирок – 15 років тюрми з конфіскацією всього майна. Вирок набрав законної сили.
 
Юрій Ромаскевич – уродженець Сімферополя АР Крим, закінчив Кримський медичний інститут, згодом працював головним терапевтом управління охорони здоров’я Херсонської обласної державної адміністрації. В різні часи він очолював Херсонський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер, науково-рекомендаційну комісію Асоціації фахівців із спортивної медицини та лікувальної фізичної культури України, а останні роки очолював ДУ «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України». В січні 2021 року призначений на посаду головного державного санітарного лікаря Херсонщини.
 
У 2001 році йому присвоєне почесне звання «Заслужений лікар АР Крим», у серпні 2006 року нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеню. В січні 2015 року отримав почесне звання «Заслужений лікар України». В серпні 2017 року Херсонська міська рада присвоїла йому звання «Почесний громадянин міста Херсона». У 2023 році його позбавили цього звання.
 
 
В різні роки він брав участь у виборах до Херсонської міськради від партій «УПС-Свіча» (2002 рік), «Аграрна партія України» (2010 рік), але не був обраний. У 2015-2020 роках був депутатом Херсонської обласної ради 7 скликання від політичної партії «Об’єднання «Самопоміч».
 
У березні 2023 року Юрія Ромаскевича звільнили з посади генерального директора «Херсонського обласного центру контролю та профілактики хвороб МОЗ України».
Ромаскевич співпрацював з росіянами з липня 2022 року. Він добровільно погодився очолити підконтрольне Росії «государственное бюджетное учреждение здравоохранения «Херсонский областной центр гигиены и эпидемиологии».
 
Вже перебуваючи на окупованій території він намагався займатись політикою: у січні 2023 року Юрій Ромаскевич став членом КПРФ.  З того часу про його подальшу долю не було нічого відомо аж до повідомлення про те, що він вирішив перезапустити свою кар’єру на Камчатці.
 
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
?>