Окупована Олешківська громада: обстріли, терор, наслідки затоплення

Історія про те, як виживають українці, яким із захопленого ворогом лівого берега видно звільнений Херсон

Навпроти Херсона, через водне плесо від нього, розташовані Олешки. Міста з’єднував мостовий перехід через Дніпро і Конку – дорога пролягає через відомий тепер на весь світ Антонівський міст. Відстань до обласного центру суходолом 18 км, водним шляхом – 9 км.

 

Олешківська громада – це 13 населених пунктів (серед них і село Кринки, єдиний населений пункт на лівобережжі Херсонщини, де Сили оборони закріпилися й утримували плацдарм з кінця жовтня 2023 року до кінця червня 2024 року, нині українські оборонці мають інші плацдарми на лівобережжі).

Зараз уся громада в окупації, і ці кілометри, що відділяють її від правобережжя, – як нездоланна дорога з пекла до волі.

 

 

Якби ви в мирний час завітали в Олешки (дорогою до моря, наприклад), вам би розповіли про те, що саме тут жив і похований Федір Піроцький – розробник першого проєкту трамвая, який рухала електрична енергія, а не коні. А ще ви, можливо, зайшли б до будинку художниці українського наїву Поліни Райко.

 

За даними, які доходять з окупації, ця хата після підриву Каховської ГЕС була затоплена, а нині зруйнована, розмальовані мисткинею стіни, стеля втрачені. І про Кринки вам би згадали – що там любив відпочивати Остап Вишня, у нього в гостях бували зіркові поети і письменники, і що в селі відкрили на честь гумориста музей-садибу. І Олешківські піски показали б, де, може, відбувся б черговий Гогольfest. А ще б похвалилися, що неповторна атмосфера міста та побут місцевих мешканців знайшли яскраве відображення у популярному мультфільмі «Жив-був пес»...

 

Відзначу, що навколо міста, щойно йому в межах декомунізації повернули історичну назву Олешки (з 1928 до 2016 року – Цюрупинськ, інколи херсонська молодь називала його Цюрих), відразу розпочалася інформаційна війна – росіяни у інтернеті «перекладали» назву міста як «альошки».

 

 

Власне, окупанти зараз у своїх «документах» продовжують свідомо калічити назву українського міста, такий самий «переклад» звучить у російськомовному сегменті інтернету.

 

Плани у громади до великої війни були амбітні: розробляли стратегію розвитку, запустили громадський бюджет, тут працювали промислові підприємства, люди вирощували ранні овочі у теплицях. Замінили дах у школі №2, планували модернізувати опалення в освітніх закладах.

 

Хотіли організувати велодоріжки з Херсона аж до Голої Пристані.

- До широкомасштабного вторгнення в місяць ми отримували власних надходжень від 10 до 14 млн грн. А зараз це річний бюджет, – каже керівниця Олешківської МВА Тетяна Гасаненко.

 

 

За її словами, у громаді до широкомасштабного вторгнення офіційно обліковувалося 38,5 тис. мешканців, із них майже 20 тисяч жили в Олешках. Громада була дуже зручною для проживання тим, хто працював у Херсоні або у Голій Пристані. Наразі припускають, що в населених пунктах залишається п’ята частина місцевих мешканців, але всі підрахунки дуже і дуже приблизні.

 

- Контакти з громадою є, але зараз їх набагато менше, бо і людей менше, і телефонувати небезпечно. Якщо раніше про те, скільки мешканців у тому чи іншому населеному пункті проживає, знали волонтери, які привозили гуманітарну допомогу людям і корм для тварин, чи можна було розпитувати родичів, які проживали по селах – скільки в тому чи іншому кутку лишається людей, – то тепер всі розрахунки є дуже приблизними. Нам відомо було про міграцію людей з Олешок, з Козачих Лагерів у інший наш населений пункт — Раденськ, і що зараз більше переїжджають ще далі від лінії фронту – у Скадовський район, – каже Тетяна.

 

Розповідає, що стерті з лиця землі Кринки. Майже знищені Підстепне і Піщане – там людей можна порахувати на пальцях, до десяти душ проживає, не більше. Дуже давно немає зв’язку з селом Пойма – воно теж дуже близько до урізу води, тому яка там ситуація – невідомо.

 

 

Майже на 50% знищене село Козачі Лагері. Жахлива ситуація в селі Солонці, яке було затоплене після підриву ГЕС, а потім ще й знищувалося пожежами – можливо, це були навмисні підпали, як і в Олешках.

 

- Коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, вся вода пішла до нас у громаду. Із 13 населених пунктів у нас постраждало, згідно з протоколом обласної комісії з запобігання надзвичайним ситуаціям, дев’ять. Із цих дев’яти – п’ять були затоплені повністю. В окремих населених пунктах вода сягала 6 метрів – оцінювали її рівень з огляду на висоту будівель, – каже Тетяна.

 

Більш-менш терпима ситуація в населених пунктах Раденськ, Костогризове і Челбурда, які не постраждали від підтоплення. Там є електроенергія, більш-менш водопостачання, є газ, у кого він був підведений.

 

- Що стосується міста Олешки, яке постійно під обстрілами, там дуже важко вийти з кимось на зв'язок, тому що люди перебувають в укриттях. Нам відомо про два магазини, які намагаються здійснювати діяльність, торгують продовольством передусім. Ринок знищений. Це зона бойових дій, тому постійно стріляють. Дуже часто бувають і постановочні російські вибухи, – розповідає Тетяна.

 

Щодо втрат серед цивільних, то достеменно відомо про 11 тіл, які привезли у місцевий морг після трагедії з Каховською ГЕС. Але тоді ж зникла електроенергія, і морг перестав приймати. За словами керівниці МВА, окупанти вивозили тіла на Скадовськ, Каланчак, їх спалювали у крематорії – це були і мертві російські військові, й українські цивільні громадяни. Що стосується загиблих внаслідок обстрілів цивільних, то ця цифра дуже умовна, немає документальних підтверджень, але йдеться про сотні людей.

 

- Заробляти кошти людям, які не пішли на співпрацю з ворогом, нічим. Місцеві беруться за роботу за винагороду, яку їм пропонують через інтернет. Прибирають, наприклад, на кладовищах до поминальних, пасхальних днів. У цьому році менше таких пропозицій було, бо дійсно – загроза життю через обстріли. Інколи відбувається натуральний обмін – не буду називати це місце, де збираються люди в певні дні у певний час, щоб обмінятися товарами. Хтось з’їздив у Скадовськ скупився. І таким чином одне одного підтримують.

 

До повномасштабного вторгнення централізоване водопостачання було в місті Олешки і частково в селі Козачі Лагері, бо там у людей були свої свердловини. Після теракту на ГЕС централізоване водопостачання відсутнє повністю. Функціонують свердловини, але відсутня інформація від окупаційної влади, наскільки цю воду безпечно пити, – немає аналізів, чи вона відповідає санітарно-гігієнічним вимогам. Люди на свій страх і ризик беруть воду там, де, на їхню думку, це найбезпечніше, кип’ятять і таким чином користуються.

 

Електропостачання відсутнє на території міста Олешки, так само як і в Козачих Лагерях, і в інших знищених та постраждалих внаслідок теракту населених пунктах. Рятують генератори.

 

Газопостачанням користуються і самі окупанти, тому коли воно зникає, вони намагаються хоча б частково проводити ремонти, дбаючи про власні інтереси.

 

- Окупанти в основному пересуваються вночі – бояться дронів, обстрілів. Зараз важко доїхати в Олешки через обстріли, тому, як я вже згадувала, постачання продуктами дуже погане. І росіяни цим користуються. Були випадки, коли вони оголошували роздачу гуманітарної допомоги або завезення якихось товарів зі знижкою, або давали оголошення щодо працевлаштування – і на місці людей чекали вже представники РФ, які вручали повістки чоловікам. Бо ходити по вулицях, як от «у тилу» – в Генічеському районі, наприклад, і активно роздавати повістки, ставити на військовий облік, в Олешках росіяни не можуть, тому вигадують провокаційні зібрання.

 

Важко у громаді й з медициною. З вересня минулого року НСЗУ зупинило фінансування Олешківської лікарні. Медзаклад працює, хоча медиків там насправді залишилося мало.

 

- Інколи прибувають російські спеціалісти, але ми навіть не встигаємо отримати інформацію про них – так швидко вони виїжджають. Їхня мета, судячи з усього, отримати статус учасника бойових дій, і все. Побудуть-покрутяться, і їдуть у більш безпечні місця. Частина медиків з Олешок працює у Скадовську, фахову допомогу можна отримати лише там. Екстрена медична допомога давно не виїздить на виклики, і в телеграм-каналах люди просять завезти хворого до медзакладу власним транспортом за винагороду. Знаємо лікарів, які загинули. Знову наголошу, територія дуже небезпечна для перебування, для проживання. Тому ми вдячні тим, хто вивозив наших категорійних людей, хто допомагає евакуації родин із дітьми.

 

Зрозуміло, що з огляду на це все на території громади не працюють заклади освіти.

 

- Освіта – у нас немає жодного не пошкодженого, не зруйнованого закладу освіти. Громада мала до повномасштабного вторгнення 4,5 тис. учнів, станом на сьогодні у нас 1748 учнів, переважно, це діти, що живуть за кордоном або на підконтрольній Україні території, вони навчаються онлайн. З 13 навчальних закладів (з філіями) станом на зараз онлайн працює чотири. Як буде у наступному навчальному році – не знаю, скоріше за все, буде менше учнів. Я розумію батьків, які прагнуть соціалізації дітей.

 

Окупанти вивезли з громади вихованців психоневрологічного інтернату.

 

- Як стверджують окупанти, дітей начебто вивезли у Скадовськ. З відео російських пропагандистів зрозуміти, чи це справді так, неможливо – зйомки відбувалися у приміщенні. Так що це може бути і ТОТ Херсонщини, і ТОТ АР Крим, і територія Росії. Але діти наші – їх упізнали люди, що працювали в інтернаті.

 

Як розповіли Укрінформу в обласній прокуратурі, з 24 лютого 2022 року, станом на 14 травня 2025-го, правоохоронними органами зареєстровано 55 правопорушень проти основ національної безпеки, вчинених на території Олешківської територіальної громади Херсонської області. За процесуального керівництва органів прокуратури Херсонської області 18 особам повідомили про підозру, щодо 14 обвинувальні акти направлено до суд.

 

Серед колаборантів – колишній секретар Олешківської міськради Віктор Сирота, який досі залишається депутатом міськради. Як розповіли в обласній прокуратурі, по ньому обвинувальний акт слухається у суді. Сирота у 2022 році пішов на співпрацю з ворогом та обійняв посаду «заступника» окупаційного «голови» Олешок. За повідомленням видання «Мост», вже у вересні 2023 року чоловік був «обраний» депутатом незаконної «Олешківської думи». Сирота навіть отримав «медаль» від окупаційного «губернатора» Херсонщини Володимира Сальда.

 

- Сирота до широкомасштабного вторгнення був секретарем міської ради. Знав ситуацію, рішення, які приймала рада, орієнтувався в роботі комунальних підприємств, мав доступ до всієї інформації про громаду. Ми провели службові розслідування щодо таких осіб. І за їх співпрацю прийняли рішення звільнити, саме за порушення присяги посадової особи. Сирота залишається депутатом Олешківської міської ради, бо повноваження депутатів не припинені, – розповіла керівниця МВА.

 

Справу «голови» окупаційної адміністрації Олешок також передано до суду – у листопаді 2024 року Руслана Хоменка перепризначили очільником окупаційної адміністрації Олешок. Його батько Анатолій Хоменко у 2012 році був заступником голови Херсонської ОДА та займався бізнесом. Повернувся до політики напередодні повномасштабного вторгнення Росії і став заступником міського голови Херсона. Раптово помер у березні 2022 року в окупованому місті. Його син-зрадник до повномасштабного вторгнення був непублічним, займався бізнесом.

 

Лікар із Херсона Володимир Харлан, який став «депутатом» окупаційної «ради депутатів» від путінської «Единой России» та керівником незаконної лікарні в Олешках, визнаний винним у пособництві державі-агресору. Він примушував медиків працювати на ворога, розграбував лікарню, з перших місяців окупації з власної волі лікував російських військових – про це повідомляв Центр журналістських розслідувань.

 

Окупанти проводять терор проти місцевих – люди зникають безвісти, проходять через російські катівні.

 

- Коли ми отримуємо інформацію про зниклих безвісти, повідомляємо відповідні служби. Нам допомагає команда Омбудсмана України, за що їм дуже вдячні, – каже Тетяна Гасаненко.

Вона зараз перебуває на правобережжі області. Міська військова адміністрація розробила план дій на майбутнє: у разі деокупації рідної громади кожен готовий одразу їхати додому і працювати.

 

Також ЦНАП та військова адміністрація націлені допомагати мешканцям громади заносити повідомлення до Єдиного державного реєстру зруйнованого чи пошкодженого майна. Тетяна згадує законопроєкт, який передбачає відшкодування за житло, яке перебуває на ТОТ, – незалежно від того, зруйноване воно чи ні. Наразі ж мешканці громади, чиє майно зруйноване і хто має відповідні фото і відеодокази, подають дані в Дію.

 

- І ми вже більше 3 тис. повідомлень таких внесли. Якщо керуватися законодавством, то у нас немає протоколу комісій з обстежень майна, щоб людям відшкодувати, – зі зрозумілих причин. Ми створили таку комісію, вона пройшла навчання і готова до роботи. І в разі деокупації

 

– це першочергове, що ми будемо робити. Минулого року було 16 ухвал суду про встановлення права власності, бо є проблема з майном, придбаним до 2013 року. Зараз у нас уже більше 20 судових справ, де залучена як третя особа МВА, де люди намагаються відстояти і зобов’язати державних реєстраторів внести їхнє право власності на житло. Якщо це будинок – має бути внесена і земельна ділянка. Тобто, ми маємо готуватися зараз – бо це судові процеси, які тривають не один день. Наразі можна звертатися за юридичною допомогою до громадських організацій, системи вторинної правової допомоги, де допомагають безкоштовно скласти позов. Беруть до уваги і фотографії, і платіжки за комунальні послуги, і домові книги – хоч вони скасовані, але враховуються.

 

До того як законодавчо вирішиться питання відшкодування, люди до цієї процедури мають бути готові – отримати всі необхідні документи, каже керівниця МВА.

 

Мешканці, які виїхали з окупованої Олешківської громади, нині перебувають за кордоном, на підконтрольній Україні території, у сусідніх громадах на ТОТ.

 

Пані Олена вибралася з окупації ще в 2022 році.

 

- Нічого не вивезла, взяла кавомолку, кавоварку і собаку, – каже жінка.

 

Взимку в її квартирі точно жили росіяни, вони вирвали чи вирізали замок із дверей, поставили генератор, адже у квартирі немає світла і води. Що там зараз залишилося з речей, Олена не знає. Її знайомі, які вибралися жити в сусіднє окуповане місто, намагалися приїжджати, щоб доглядати за власним житлом, привозили хліб людям, але згодом це стало неможливо – дорога в місто надто небезпечна через обстріли, міни. В їхню машину «прилетіло», і тепер їздити нічим. Та й по Олешках жителі, які ще лишилися, рухаються перебіжками.

 

Пані Галина (ім’я змінене) змогла вибратися з окупації після підриву Каховської ГЕС. Її будинок постраждав внаслідок затоплення. Вона також контактує з тими, хто лишився у місті, громаді.

 

- Виживати складно. Ще не всі взяли російські паспорти, незважаючи на те, що без російських документів не можна виїхати, не можна лікуватися. Хоча яка там в Олешках меддопомога! Щоб її отримати, треба їхати у Скадовськ. Моїм знайомим хати побомбило, машину у дворі розбило, живуть переважно у погребі. Над містом чути, як дзижчать дрони – наче рій бджіл. І не знати, наш чи російський. Світла немає, люди включають генератори. Зв'язок хвилями – треба ловити. Продукти трохи завозять – ті продукти ніякі. Я по собі скажу: коли я була в окупації, то одного разу таки купила в магазині ту ковбасу, і ні ми не з’їли, ні собака, ні коти. Отаке воно все «якісне», – каже жінка.

 

За її словами, якщо раніше люди намагалися триматися одне одного, то зараз бояться, не знають, у кого що на думці, якщо спілкуються, то лише з тими, кому довіряють справді на 100%.

Постійні перевірки. Якщо кудись ідеш, треба швиденько рухатися, щоб не зупинили. Звісно, краще, щоби при собі не було телефона – перевіряють.

Розповідають історію про жінку, яка не може виїхати через хворобу рідної людини: до неї постійно приходили з обшуками, більше десятка разів – вона волонтерила ще до широкомасштабного вторгнення.

 

- Там зайвий раз не глянеш, слова не скажеш. В окупації росіяни періодично забирають на допити тих самих людей, навіть уже старшого віку атошників, які не становлять загрози, проводять обшуки, б’ють. Думаю, це пов’язано з ротаціями: черговому фсбшнику треба показати, що він «проводить роботу», а не сидить без діла. Тому вони знову і знову чіпляються до людей. Тим паче, є тварюки, які біжать до окупантів, коли відбувається ротація, і «підказують»: отут живе такий-то чи така-то. Одна втіха нашим олешківцям – це коли наші попадають «у яблучко». То є свято! – каже жінка.

 

Пані Галина розповідає, що росіяни не живуть біля води, вони перебралися туди, де можна заховатися між цивільними, на житлоселище.

 

За її словами, найгірше, що люди зараз утрачають надію. Тих, із ким вона спілкується, жінка називає великими оптимістами, але й вони втрачають надію на визволення. Жінка не знає, коли зможе повернутися додому, навіть якщо Олешки деокупують у недалекій перспективі, бо розуміє, що там усе заміновано – не лише територія біля води, росіяни мінують і будинки. Тому вона не просить, щоби хтось подивився на її житло чи щось звідти забрав – не наважується, дуже великий ризик.

 

Вона також згадує, як росіяни імітували обстріли Олешок – начебто це робили ЗСУ. У них напоготові були пропагандисти, які вже через пів години після такої «провокації» знімали відео з місця удару. Але місцеві насправді бачили, як усе відбувалося – хто і звідки обстрілював.

 

- Найперше, що відчувають люди на ТОТ – страх. Коли ми спілкуємося, то говоримо, що віримо у нашу мрію про майбутню зустріч. Я знаю, що нас чекають. Коли я чую оті всі слова від деяких закордонних перемовників про «території» з урахуванням «референдуму» – це обурює, мені бракує слів, я відчуваю відразу до тих, хто повторює такі наративи. Для мене це найжахливіше – як ми можемо зрадити тих людей, які в окупації?! Впевнена, що ми повернемо громаду під контроль України – іншого варіанту не може бути, – каже Тетяна Гасаненко.