"Они щедрые": в Херсоне местная жительница "вышла замуж" за оккупанта

Кореспондентка ТСН Олена Ваніна спромоглася виїхати з окупованого Херсона тільки зараз: ця справа непроста. Окупанти не випускають людей, офіційних зелених коридорів там немає. Олена поїхала із трьома дітьми, старша дочка - цього року випускниця. А чоловік був у списках неблагонадійних, які окупанти передають на свої блокпости.

Кореспондентка розповіла всю правду про окупований Херсон. Далі - пряма мова.

 

Вже кілька днів, як мі виїхали з Херсона всією сім'єю до Запоріжжя. Запоріжжя - індустріальне місто, але дихається тут набагато краще ніж на окупованій. Херсонщині. Насправді в окупації все дуже погано і стає дедалі гірше. Люди чекають на звільнення від окупантів. Дуже сподіваються на ЗСУ.

 

 

На Херсонщині немає зв?язку, вимкнений Інтернет. Місцеві провайдери перемикають всіх на кримські мережі, фактично це російські мережі, але люди погоджуються на це, бо не мають вибору. Без зв'язку не можна зняти гроші, отримати зарплату, розплатитися. В місті працює лише кілька банків і банкоматів. Якщо люди отримують якісь виплати, розрахуватися цими грошима або зняти готівку неможливо.

 

Працюють тільки ринки, процвітає стихійна торгівля. Продукти з України давно не підвозили. Люди їздять до Криму і там купують продукти, ліки і продають їх на базарі. Гуманітарну допомогу неможливо ввезти до області. Раніше це робили волонтери і потрошку перевозили до Херсона, але зараз область заблокована на в?їзд. Тисячі людей без ліків просто поступово вмирають. Або купують ліки російського виробництва: а вони не завжди підходять.

 

Людей рятують прекрасні херсонські овочі: яки люди не можуть вивезти також і продають у херсонській області все те, чим раніше годували всю Україну. Огірки можна купити по 6 грн, картоплю по 10 грн. Завезені з Криму продукти продають на стихійних ринках під сонцем в повній антисанітарії.

 

 

В області ще гірше, ніж у Херсоні. Особливо на лініях зіткнення. Коли закінчиться війна, ми дізнаємось дуже багато жахливих речей про Херсонщину, впевнена, в нас тут є свої і Буча, і Ірпінь, і Маріуполь із похованнями на городах та зґвалтуваннями. Люди починають про це говорити вже зараз. Багато людей пропадає. Буквально кожен день у соцмережах з?являються оголошення про затриманих окупаційною владою людей.

 

Зовні все має наче пристойний вигляд: є якась торгівля, ходить громадський транспорт, але ти розумієш: що в будь-який момент прийти можуть й до тебе і забрати тебе також. Я відчула це, коли одного разу до нашого дому прийшли російські військові й почали стукати в усі квартири. Було дуже страшно: ти сидиш, наче мишка в норі, а тебе можуть забрати, і ніхто не допоможе, бо поліції нема в місті, вона виїхала. Сусід відкрив двері й військові почали його розпитувати, де голова ОСББ, хто живе в домі

 

Мені багато разів говорили, щоб я виїжджала, але постійно вигадувала приводи залишитися. Виїхати ми наважились, коли життя стало зовсім нестерпним. Дитина закінчила 11 клас і мала вступати до вишу тільки на підконтрольній території.

 

 

Ми почитали, що до Запоріжжя можна виїхати за добу, на інших напрямках люди чекали в чергах до п?яти днів, ночували в полях. Ми їхали два дні в колоні. Стояли в черзі, ночували в окупованому селі. Було понад 30 блокпостів окупантів. Вони були ввічливими, але перевіряли все, відкривали багажники, шукали нас у списках.

 

Коли ми доїхали до наших блокпостів, були так раді, що хотілося обійняти всіх. Щоб в?їхати на окуповану територію, машини теж стоять по кілька діб. Переважно це волонтери, люди, які вивозять людей та ті, хто їздив щось купити. Виїхати дуже важко, якщо немає своєї машини, людям доводиться платити за місце в мікроавтобусі від двох до десяти тисяч гривень.

 

Тому коли Верещук каже, щоб ми виїжджали, ми хочемо спитати, як, як ми можемо виїхати, коли для цього не зроблено нічого. Люди, які залишилися - вони справжні герої і вони потребують нашої допомоги. Необхідні зелені коридори, бо людям треба просто вижити.

Росіяни роздають гуманітарку, і люди змушені її брати, беруть навіть ті, хто раніше відмовлявся брати що-небудь із рук окупантів. Дуже допомагають волонтери, вони працюють, як бджілки.

 

Я виїхала ще й тому, що не могла вже працювати як журналіст. Я не могла виходити в прямий ефір, виїжджати в область. Заради безпеки я припинила працювати. В якийсь момент я зрозуміла, що мені тут нема чого робити. Але деякі люди продовжують працювати. Один із каналів перейшов на бік окупантів і тепер висвітлює події в потрібному Росії ключі. Обласне телебачення розгромлене й пограбоване, зараз там створюють новий телеканал. Окупанти запрошують фахівців, але ніхто не погоджується співпрацювати з ними.

 

Люди дуже чекають на звільнення. В Херсоні радіють, коли чують вибухи, бо знають, що це наша армія йде їх звільняти. Дуже боляче чути вильоти в бік Миколаєва. Це просто нестерпно.

Коли я виїжджала, купила огірків і засолила їх тут, я привезла полуницю і зварила варення, заплатила комуналку і знаю, що я повернуся і буду знімати сюжети про звільнення Херсонської області. Це - моя мрія.