Про таких, як Павло та Михайло, кажуть – друзі по нещастю. За певних обставин життя вони опинилися просто неба.
 
Михайло Гаврилюк має інвалідність від народження. Батьки відмовилися від нього одразу, як він з'явився на світ, тому виховувався в Олешківському будинку – інтернаті. Після – кілька років працював у цирку Кобзов. Але, кажучи без жодних жартів, цирк поїхав, а Михайло лишився сам на сам.
 
 
Щодо Павла Багдуліна, то інвалідність він отримав у 2016 році внаслідок ДТП. Серед рідних має лише брата, який подався на заробітки до сусідньої Польщі.
 
Майже одночасно хлопці звернулися до управління обліку і розподілу житла Херсонської міської ради. Їм запропонували одну кімнату в 10 квадратних метрів на двох у херсонському гуртожитку за адресою: вулиця Петренка, 79. Безумовно, що хлопці погодилися в ній проживати, адже це у будь-якому разі краще, аніж ночувати на вокзалі.
 
Їжу хлопці готують на електроплитці. У кімнаті відсутній умивальник, у душовій кімнаті, якщо її так можна назвати, води теж немає – її перекрили, щоб стоки не підтоплювали підвал, тому воду для страв і гігієнічних потреб хлопцям доводиться приносити. Туалет, який знаходиться в іншому кінці під'їзда, також не пристосований для людей з інвалідністю.
 

 
 
Хлопці нарікають на непристосовані пандуси, які не мають поручнів. Якщо спуститися по сходах Михайло може самостійно, а ось для того, щоб піднятися, потрібна стороння допомога. Іноді чекає годинами, щоб пересічні перехожі допомогли подолати "бар'єр".
 
 

 
Зробити ремонт самотужки хлопцям не по силі, адже кожен отримує по дві тисячі гривень пенсії. Усі спроби влаштуватися на роботу були безрезультатними. На жаль не всі роботодавці готові бачити у своєму колективі людей з інвалідністю. Незважаючи на життєві негаразди, хлопці не втрачають надію. Михайло щомісяця їздить на тренування і сподівається, що його зарахують до національної збірної України. А Павло, маючи одну ліву ногу, планує покращити навички з водіння і отримати роботу.
 
За час проживання хлопці вже встигли здружитися з сусідами: хтось чаєм гарячим пригостить, хтось дозволить душ прийняти. Загалом оточуючі люди про них відгукуються лише добре і позитивно.
 
Сусід Володимир Гуменюк каже, що приємно дивитися, як хлопці один одному допомагають, підтримують.
 

 
Сусідка Ольга Вахно розповідає, що хлопці вихованні, завжди привітаються, бажають приємного дня, а от що в таких умовах живуть, то це не нормально.
 
У міському управлінні розподілу житла повідомляють, що на той час, коли хлопці звернулися, приміщень на першому поверсі, які б задовольнили їхні потреби, в наявності не було.
 
Яна Дика, начальниця управління обліку, розподілу та приватизації житла: «Це житло придатне для проживання, але за технічними характеристиками воно значиться як кабінет, там є вікно, ліжко... Хлопці були попередженні, що це тимчасове житло, за наявності приміщень, які задовольнять їх потреби, вони будуть їм запропоновані».
 

 
Чи не стане тимчасове житло постійним і як швидко просуватиметься черга? Ствердної відповіді на це запитання чиновниця не дає, оскільки більшість житла у Херсоні вже давно приватизовано, а черга, на обліку якої перебуває близько трьох тисяч осіб, просувається дуже повільно. Державних програм, які б забезпечували соціальним житлом людей з інвалідністю, немає.
 
Автор цієї статті сподівається, що серед читачів є благодійники та люди при владі, які можуть посприяти у вирішенні житлових та інших проблем хлопців. Вони будуть вдячні будь-якій підтримці.
 
Елеонора Гуськова