Олександр Касторнов – херсонський бізнесмен, відомий далеко за межами нашого регіону. Він власник судноплавної компанії «АНК», а ще – волонтер. Пережив окупацію, залишаючись у Херсоні. За цей час натерпівся від загарбників. За відмову співпрацювати з окупаційною владою, рашисти пограбували підприємство Олександра. Віджали дві баржі, тягачі, вантажувачі, ще дві баржі і буксир потопили. Випробування для бізнесмена не завершилися й після визволення міста. На окупованому лівобережжі залишалися його батьки, за яких дуже переживав. Серце кров’ю облилося, коли армія рф вчинила теракт, підірвавши Каховську ГЕС. Чоловік розумів, що там, у дачному кооперативі на Голопристанщині, в його найрідніших у світі стареньких шансів на виживання немає, від слова «зовсім»… Треба було якось пробиратися на затоплений окупований берег. І часу майже не було. Менше ніж за добу підприємцю вдалося взяти дозвіл для виходу на воду човном: на базі судноплавної компанії в прибережній зоні Херсона залишалися співробітники. Олександр розумів, що просто зобов’язаний скористатися ситуацією і продовжити свій виїзд аж до дачного кооперативу, що між Кардашинкою та Коханами. На той час вже знав, що його батьки сидять на даху свого будинку, перший поверх якого вже під водою. Власним човном поплив плавнями, проти течії, яка вже була шаленою. Міг загинути…
Трохи заблукав, бо не було ані зв’язку, ані інтернету, – навігатор не працював. Зустрівши човен з двома молодиками, підібрався ближче – запитати дорогу. І вже незабаром зрозумів – перед ним окупанти, перевдягнені у цивільне. Представники «другої армії світу» виглядали наляканими й пригніченими.
«Вони розмовляли на російському суржику, пояснюючи, куди треба плисти. Думаю, що мені просто пощастило, що в них не було зброї чи, може, побоялись її діставати, бо не розуміли, хто я такий, звідки тут взявся», – розповідає Олександр Касторнов.
Коли чоловік дістався дач, їх вже майже не було видно. Вода все прибувала, тільки й визирали верхівки дерев та дахи найвищих будинків. На них сиділи люди, багато людей…
Матір із батьком та ще одного родича Олександр посадив у човен і вже міг пошвидше вирушати назад.
Але ж спокою не давали крики, плач. Всі навкруги благали про порятунок. Люди просовували руки в оглядові віконця хат, передавали записки родичам, хтось прощався… А в човні були всього два вільних місця. Чоловік забрав сусідів батьків. Серед них – старенька, яка від жаги жити пробила руками віконне скло. І вибралася, вся закривавлена…
.
-Навкруги нас було жахливе видовище. Люди сиділи на горищах, під палючим сонцем, без води, їжі, ліків. Більшість – це старенькі. Високий тиск, хвороби серця, інвалідність. І ніхто не їхав їх рятувати! Це були приречені на мученицьку смерть наші земляки…, – розповідає чоловік.
Ще й через тиждень від підриву Каховської ГЕС окупаційна влада вішала лапшу про не більше 20-ти загиблих на всьому затопленому лівобережжі… Боже, який цинізм! А потім випливли фото Reuters із тілами жителів, потонулих у власних будинках, яких у чорних пакетах довелося виносити рятувальникам.
Це мирне населення, яке ніхто не евакуйовував… Гола Пристань, Олешки, Кардашинка і т. д… І всюди загиблі тварини – корови, свині, собаки, коти. Поряд із заваленими будинками і парканами. Певно, про істинні масштаби злочину росії ми дізнаємося вже після деокупації лівобережжя. Світ здогадується, але поки тихо спостерігає, з огляду на мляву реакцію на реалії, як із фільму жахів…
Марина САВЧЕНКО.
фото Олександра КАСТОРНОВА
