В супермаркетах покупателей больше всего привлекают акции. Ведь это способ потратить меньше, а получить больше. Однако именно с помощью таких "маркетинговых уловок" магазинам удается процветать, а не нести убытки и обманывать покупателей.
 
Скидка является лучшим способом, чтобы человек купил ненужное. Акциями заманивают покупателей и благодаря ним товарооборот увеличивается в 10-15 раз.
Также акции являются отличным способом продать товар, чей срок годности вот-вот подойдет к концу.
 
 
Желтый цвет ценников воспринимается покупателями как что-то выгодное. Однако это не всегда так. Порой их действительно клеят на продукты со скидкой. Но порой так отмечают товары, которые консультантам нужно сбыть в первую очередь.
 
Проще продать покупателю товар с нечетным числом. Например все понимают, что 99,99 это то же самое, что 100, но подсознание упорно убеждает нас, что так выгоднее. По этой же причине на некоторых ценниках копейки указывают мелким шрифтом. И все потому, что покупатель хуже воспринимает цену, в которой больше 3-4 цифр.
 

В киевском супермаркете охрана жестоко избила покупателя: "Перепутали"

В Киеве на Оболони охрана супермаркета избила посетителя, потому что его заподозрили в краже. 
Пострадавший Юрий Солоха рассказал о случившемся на своей странице в Facebook.
 

 
"Я зашел купить молоко. Взял молоко, подошел на кассу, оплатил и забрал сдачу. Меня со спины окликнули фразой "молодой человек". Когда я обернулся, сзади подбежали еще три человека и заломили мне руки, и один из этих людей сделал подсечку за ногу и толкнули меня так, что я упал лицом на пол. Один из этих людей присел возле меня слева и положил мою левую руку ладонью вверх себе на колено с угрозами сломать руку, если я буду сопротивляться", — рассказывает Юрий.
 
Мужчину обвинили в том, что он якобы украл пачку сливочного масла. Охранники даже заявили, что у них есть видеодоказательство. Однако позже выяснилось, что охрана ошиблась. 
Полиция возбудила уголовное дело. 
 
"Охранники супермаркета задержали мужчину, потому что им показалось, что он похож на подозреваемого, который недавно совершил кражу. Они его задержали, применив силу, а когда в комнате охраны посмотрели видео, поняли, что это разные люди, и отпустили его. Мужчина пришел в полицию и написал заявление об избиении. Полиция открыла производство по статье 125 УК Украины — это легкие телесные повреждения", — рассказали в пресс-службе Облонского управления полиции.
 

 

Врач рассказала о распространении болезни в супермаркетах: "Этого достаточно"

Врач-эпидемиолог Национальной экспертной группы по инфекционному контролю Екатерина Сояк дала интервью, в котором рассказала о возможности подцепить коронавирус неконтактно, а также посоветовала способы обработки купленных продуктов. Не секрет, что для распространения коронавирус необходимо собрать много людей в одном помещении и не позаботиться о правильной вентиляции. Супермаркеты и магазины именно такие места.
 
Обычно вирус подхватывают контактно-то есть от человека к человеку. Однако существуют случаи, когда больной человек касался продуктов или товаров, а те, в свою очередь, переносили болезнь другому покупателю. Такое бывает редко, однако нужно знать о таком риске. Не забывайте носить маски и перчатки в помещениях, в которых многие предметы доступны для прикосновений разных людей.
 
Лучший способ борьбы - мыть руки, а также предметы, купленные в магазине: “"В начале карантина мы с вами еще рассматривали вопрос, как обрабатывать продукты, пакеты после магазина и тому подобное. На сегодня я все же не стала бы советовать такие способы, это очень косвенно помогает профилактировать вирус. И в любом случае, если мы будем соблюдать личную гигиену, обрабатывать и мыть вовремя руки, нам не придется обрабатывать кучу предметов вокруг себя, что вообще-то и невозможно”.
 

 

Матерая защитница "укрсучлит" Ницой едва не разнесла супермаркет: "Скачайтє пріложеніє..."

Детская писательница и радикальная защитница украинского языка Лариса Ницой, которая иногда выдает перлы похлеще чем Ирина Фарион, снова жалуется, что наткнулась на русскоязычную проблему. Лариса Ницой столкнулась со случаем обращения к ней на русском языке в магазине "Varus", где камнем преткновения стала позиция кассирши.
 
Об этом стало известно благодаря новой публикации Ларисы Ницой в сети Facebook.
Специально для наших читателей мы публикуем обращение писательницы без перевода, сохраняя градус повествования и переживания:
 
Серіал «О бєдной касіркє замолвітє слово». Серія 2006780005400032.
Ніч. Повертаюся зі Львова на Київ. На в’їзді до Києва стоїть «Варус». Подумалося, вдома мабуть хліба немає. Припаркувалися, побігла. 
Каса.
- Добрий день, - каже касирка. - Пакетик треба?
- Дякую, не треба.
- Картка Варусу є?
- Є, - зітхаю. -  В машині.
- А ви скачайтє пріложеніє в плеймаркєтє на тєлєфон.
- Дякую за пораду. Так і зроблю. Але прошу вас, не переходьте зі мною на російську.
- Пачєму? Ви что, нє любітє рускій язик? -  касирка ігнорує моє прохання і в мене перед очима зі швидкістю світла пролітають дві картинки. Перша.Телебачення, Наташа Влащєнко, яка мене повчає на всю країну: «Пачєму ви нє вашлі в положеніє бєдной малєнькой касіркі. Можєт ана пєрєсєлєнка. Можєт ана нікагда нє учіла укрАінскій. Можєт у нейо траґєдія в жізні, а ви са савєй мовай к нєй пріцепілісь».  Про гіпотетичну трагедію малєнькой (звідки вони взяли, що вона була маленька) російськомовної касирки говорили зі співчуттям. Про мою трагедію довжиною в життя запитати ні в кого бажання не виникло. Бєдная була тільки російськомовна касірка. Друга картинка. Комбат Червень. Ще живий. В однострої. Стоїть біля київської школи і приголомшено мені шепче: «Вони (діти) тут всі російськомовні!» Відповідаю: «Не всі, мій син україномовний» - і в цих словах уся геноцидна трагедія України. А потім його слова на всю Україну: «З того боку окопів по нас стріляють вороги. Ті, хто по нас стріляє, не розмовляють українською, вони розмовляють російською».
Картинки пролетіли. Переді мною стоїть касирка.
- Пачєму мнє нє перехадіть на рускій? Ви нє любітє рускій язик?
- Розумієте, - починаю ввічливо пояснювати «бєдной касіркє", якій моє прохання до спини. – У мене на війні загинули друзі. Ті, хто в них стріляли, говорили російською. Тому ви в мене асоціюєтеся з ворогом. 
- У мєня єсть констітуціонноє право разговарівать на мойом язикє. -  Замість співчуття говорить касірка. 
- Ви придумали собі це право. – відповідаю. – В Конституції ніде не написано, що ви мене в магазині повинні обслуговувати російською. Немає у вас за Конституцією права розмовляти зі мною, як вам вздумається. Більше того, в Україні діє закон про мову, в якому сказано, що в публічному просторі застосовується українська мова. Тож закон на моєму боці. Якщо ви не вірите мені, я викличу поліцію і нехай вони вам пояснять.
Забираю проплачені продукти. Касирка не збирається здаватися:
- Раньшє всє гаварілі на рускам!
- Раніше у нас не було війни.
Іду до інформаційної стійки. 
- Доброї ночі, - вітаюся з працівницею. – Є якийсь адміністратор, чи вже всі відпочивають? 
- Нєт, єсть, - каже працівниця. - Сейчас пазаву. 
Бере трубку телефона.
- Но мнє нужно сказать, какая прічіна. 
- Причина та, що ви всі мене обслуговуєте іноземною мовою замість української, а касир ще й сперечається. 
- Панятна, - каже працівниця. – Інна, прійді, тєбя завут, гаварят, што ми разгаваріваєм нє на украінскам і спєрєчаємся. 
За кілька хвилин приходить молоденька адміністраторка.
- Вибачте, - каже мені.
- Скажіть, а ви своїм працівникам розповідаєте про закони? 
- Так, розповідаємо.
- Але вони не знають, що в Україні діє Закон про функціонування державної мови. 
- Знають.
- Ну тоді пройдемо до касира.
Повертаюся до каси. Адміністратор іде за мною. Звертається до касирки. 
- Ну что ти на руском разговарівала? 
- Я імєю право. У нас єсть Канстітуція – з викликом говорить касирка. 
Адміністратор переводить погляд на мене. 
- Ну, - кажу, - от вам і знають закони. 
Адміністратор до касирки.
- Ти далжна разгаварівать на украінском. 
- Пачєму ета? – каже касирка. – Я с Владівастока.
- Та хоч з Китаю, - кажу я.- Ви в Україні. Ви зараз розмовляєте зі мною і я вам не подружка. Я клієнт в магазині. Магазин – це не ваша спальня. Це публічний простір України. Ви зі мною в публічному просторі України повинні говорити українською.
- У мєня єсть права!
- У вас є обов’язок і в нас є Закон про фукціонування державної мови. І Згідно з законом ви мене зобов’язані обслуговувати державною мовою. 
- Ета нє госучрєждєніє! Я нє буду!
Повертаюся до адміністратора.
- Чому ви їм не пояснюєте Закони, перед тим, як берете на роботу? 
- Я доповім керівництву.
Повертаюся до касирки.
- Згідно з законом про українську мову ви в публічному просторі повинні надавати мені послуги українською мовою. Це магазин. Це публічний простір. Я клієнт. Ви продавець. Ви мені надаєте послугу. Во повинні зі мною говорити українською!
- Я с вамі разговарівала на украінскам. Я сказала «добрий день» і спросіла, «вам пакєт треба». 
Адміністратор перевела запитальний погляд на мене.
- Правильно, ви так запитали, дякую, а потім ви почали зі мною розмовляти російською. А я ніжно і лагідно вас попросила, не кричала, не хамила, сказала «будь ласка» зі мною не переходьте на російську. А ви запитали чому, а я сказала, що вороги, які вбивають українців, які вбивали моїх друзів, розмовляють російською, а ви продовжуєте мене мучити. Але вам на це наплювати. 
Адміністратор перевела запитальний погляд  на касирку.
- Ана мнє паліцієй гразіла!
Адміністратор перевела запитальний погляд на мене. 
- Я вам не грозила, а пояснювала, що закон на моєму боці. Якщо ви не вірите мені, то я визву поліцію, і поліція буде на моєму боці. Бо поліція слідкує, щоб усі дотримувалися закону, а ви його зараз  порушуєте. І поліція вам це пояснить. 
- Я розмовляла українською, - буркнула касирка.
- Чому ми тоді сперечаємося? 
Виникла пауза.
- Отже, це Україна. Мова тут українська. Зарубайте вже це на своєму носі! 
Годинник бемкнув 24.00 . Я пішла. А касирка продовжувала щось бурчати. Я сіла в машину і в мене тряслися від стресу руки. Скільки це буде продовжуватися?
Вони й далі беруть на роботу упоротих і «бєстолочєй». Їм усім разом байдуже до наших почуттів, травм, болю, нашої історичної правди і що в нас хтось там гине… Їм байдуже, що через ці тупі розмови і сварки ми не будуємо Україну. Ми не можемо впрягтися в одну упряж, щоб спільно іти до мети. До процвітання нашої країни.  Їм на це плювати. Вони сліпі до наших страждань. Вони глухі до наших прохань. Ніяка наша любов, наші обнімання, наші реверанси не допомагають. Це лише шкодить. Наші прояви толерантності вони сприймають, як нашу слабкість. 
Тому, любіть лише тих, хто на це заслуговує. І демонструйте любов лише тим, хто заслужив вашу любов. 
А ці розуміють лише силу. 
Їх зупиняє лише наша демонстрація сили і наше демонстрування впертої готовності дійти до кінця. Запам’ятали?
Лише наша сила.
І чим більше буде сильних впертих українців, тим швидше почнеться Україна.