У наш комп’ютеризований час Інтернетом користуються майже всі. Обмін інформацією максимально спростився і навіть матеріальні носії вже поступаються новітнім інтернет-технологіям. Майже ніхто не записує файли на диск, і усе рідше користуються флешками, бо, як правило,  набагато легше «скинути» потрібний файл на електронну пошту, передати по скайпу або в соціальних мережах. Всесвітня мережа із супермаркету розваг перетворилася на серйозне інформаційне поле, де можна знайти майже все.
 
І якщо громадяни України вже давно не уявляють своє життя без Інтернету, то державна влада почала активно використовувати мережу у своїх цілях не так давно. Хоча на Заході поняття «електронний уряд» (модель державного управління, яка заснована на використанні сучасних інформаційних та комунікаційних технологій з метою підвищення ефективності та прозорості влади, а також встановлення суспільного контролю над нею) з’явилося ще в 90-их, в Україні використання Інтернету державною владою стало регулюватися законодавством лише з 2011 року.
 
 
Згідно закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до неї забезпечується шляхом зокрема і систематичного та оперативного оприлюднення інформації на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет. Тому у більшості державних установ  є свої офіційні сайти, на яких вони оприлюднюють публічну інформацію та інформують громадян про свою діяльність. Це стосується і міських та районних рад, міських та районних державних адміністрацій. Сайти є, але не кожний з них виконує свої функції. Це ми бачимо і на прикладі Херсонської області. На сайті Херсонської обласної державної адміністрації зазначений перелік сайтів міських, районних рад та районних державних адміністрацій, але деякі з них «мертві» або «ледь жевріють». Ми спробували зібрати інформацію щодо адрес офіційних сайтів телефоном, що також дозволяє ЗУ «Про доступ до публічної інформації» (Розділ 4, стаття 19). І от що у нас вийшло…
 
Сайт і e-mail – одне й те саме?
 
Автора цих рядків дуже здивувало, коли під час першого дзвінка замість адреси сайту почали диктувати електронну адресу. Ну, може, не розчули, помилилися, з ким не буває. Але виявилося, що чи не кожний другий чиновник, який відповідає на дзвінки в райраду і райдержадміністрацію, плутає ці два поняття.
 
 
А ось діалог з секретарем приймальні Новотроїцької РДА:
 
- Скажіть мені, будь ласка, адресу вашого офіційного сайту.
 
- Поштову чи електронну адресу?
 
 
- Ні, адресу сайту.
 
- Електронну нашу адресу?
 
- Адресу сайту.
 
 
- Я не розумію. Зателефонуйте 21040.
 
Тобто людина взагалі не орієнтується в таких питаннях, що є чималим мінусом як для неї самої, так і для райдержадміністрації в цілому.
 
У деяких приймальнях райдержадміністрації мені давали номери відділів, які займаються наповненням сайтів (це, наприклад, відділ діловодства, відділ внутрішньої політики). Там уже адресу сайту з поштою не плутали, і називали її впевнено.
 

 
«А ви наберіть в Інтернеті…»
 
Другою за рейтингом популярних фраз була фраза «А ви наберіть в Інтернеті «***-цька районна рада» і воно вам відразу виб’є». Її говорили ті, хто знав, що сайт у них існує, тільки адресу не пам’ятали, а подивитися було ліньки. Нема сумнівів, що знайти сайт дуже легко, але я хочу отримати цю інформацію безпосередньо від державного службовця, щоб бути переконаною в її достовірності.
 
Також тон розмови швидко змінювався, коли я цікавилася посадою того, з ким розмовляю. «Навіщо вам?» - з жахом запитували з трубки, наче я з ФСБ. Спеціалісту Новокаховської міської ради також не сподобалось це питання: «Ви куди телефонуєте? Навіщо вам моя посада? Ви введіть в інтернеті офіційний сайт Новокаховської ради і ніяка посада не потрібна».
 
 
Втім, були і працівники, які спілкувалися ввічливо й залюбки надавали інформацію. Це, мабуть, залежить від самої людини.
 
А поговорити?
 
Іноді, коли номери РДА неможливо було знайти або вони не відповідали, доводилося телефонувати заступникам голів. Один такий дзвінок я запам’ятала дуже добре. Вельми комунікабельним виявився один заступник голови Іванівської районної державної адміністрації.
 
 
Ще до того, як я задала своє питання, він почав розпитувати, що це за газета «Вільний вибір», хто її видає. Коли дізнався, що видає КВУ, саркастично відмітив: «Є у вас гроші, щоб газету випускати? Це ж недешево». Потім почав говорити: «Українська держава вас не спонсорує, а вас спонсорує іноземна. А хто платить гроші, той і музику замовляє». Після промовистого монологу чиновника мені все ж вдалося задати йому питання щодо адреси офіційного сайту, але виявилося, що він цього не знає.
 
Післясмак від цих розмов залишився неоднозначний. Ясно одне – в області потрібно підвищувати рівень обізнаності в комп’ютерних технологіях, оскільки від цього залежить репутація всього регіону. Зрештою, державні органи мають бути самі зацікавлені в систематичному та оперативному висвітленні своєї діяльності в Інтернеті, адже це завжди високо цінується громадянами та вимагається законом.