Попри те, що Херсон перебуває під постійними обстрілами російської армії, місто живе своїм життям: працює, навчає дітей, проводить культурні заходи. Суспільне зібрало думки херсонців з приводу чому вони лишаються у місті, яке знаходиться у зоні бойових дій, та чому повертаються, ті хто виїхав раніше.
Життя у підвалах
Дев’ятирічний херсонець Тімур Нечевілов та його мати Ірина переховуються під час масованих обстрілів міста у підвалі. Тут облаштовані місця для спання, є запаси продуктів.
"Тяжко, що у підвалах постійно, не на свіжому повітрі. Тяжко, тому що на вулицю вийти страшнувато на прогулянку. В парках не погуляєш, тому що вони під обстрілом і уже наполовину розбиті. Тяжко онлайн вчитися: для батьків, для вчителів — це велике навантаження. Ми відвідуємо заняття у просторі “Своє”. Там і психолог з нами працює, там сім’ї з особливими дітьми. Спілкуємося. Це для нас як другий дім", — ділиться Ірина.
У жінки — двоє синів. Костянтин, старший брат Тімура. Він має розлади аутистичного спектра. Обидва хлопці займаються творчістю. Костянтин малює картини. Тімур виготовляє паперові танки та разом з матір’ю плете маскувальні сітки. Кошти від продажу поробок, спрямовують на потреби ЗСУ, розповідає Ірина.
"Ми залишаємося у Херсоні, тому що це наше рідне, улюблене місто. Ми не хочемо звідси нікуди виїжджати. Займаємось волонтерством. Почали цим займатися ще з окупації. Допомагаємо людям на кварталі й допомагаємо ЗСУ всіма силами", — говорить Ірина Нечевілова.
Майже рік Тімур хворіє на інсулінозалежний діабет першого типу, тож ранок починає із замірів цукру та ін’єкції інсуліну.
"От дивіться, отак треба складку. Потім набрати дозу. У мене доза нічного — шість. Доза денного, перший раз зранку — чотири. Якщо я не буду колотися, у мене буде високий цукор. Максимально, який високий був у мене, це 24", — розповідає Тімур.
Хлопець навчається онлайн. Говорить, крім нього та ще однієї дівчини, усі однокласники виїхали з Херсона до інших міст України або за кордон. Тімур також колекціонує шеврони та займається рукопашним боєм.
"Тімур ходить до нас з серпня минулого року і по цей час. Біжить на тренування поперед батька. Сам спорт, сам рукопашний бій розвиває реакцію, витривалість, силу духу", — говорить голова громадської організації “Дубрава” Андрій Лимар.
Зараз у цьому херсонському клубі 80 учнів віком від 4 до 20 років. Андрій Лимар тут працює тренером.
"Буває так, що трошки обстріли заважають, але намагаємося так розділити дітей на мінімальні групи, щоб спокійно проходили тренування, щоб у разі повітряної тривоги ми змогли дітей доправити до бомбосховища", — пояснює Андрій.
Повернення додому
"Коли нема вибухів, то начебто і нема війни. А коли вибухи, то так всередині все колотиться дуже. Коли були росіяни, було страшніше, ніж зараз. Тому якось пристосовуємося", — розповідає Оксана Чередниченко.
Вона повернулася до рідного Херсона 9 травня 2024 року. Зараз жінка обладнує швейну майстерню вдома. До повномасштабного вторгнення Оксана виготовляла танцювальні та гімнастичні костюми, навчала дітей шиття. Каже, разом з доньками виїхала з окупованого на той час міста до Болгарії у травні 2022 року.
"Повернулася, тому що тут чоловік знаходиться та його мати. Мати хворіє. Йому дуже важко морально буди тут самому. Тому повернулася. Намагаюся якось налагодити свій побут. стараюся якось виходити кудись, але далеко страшно. У центр, наприклад, дуже страшно виходити. Я люблю, наприклад, кататися на ровері, а зараз цього нема. Навіть якщо катаюся, то тут біля дому, недалеко, бо страшно", — розповідає жінка.
Чому залишаються під обстрілами
На зупинці громадського транспорту у місті Тамара чекає на свій автобус. Розповідає, недалеко від зупинки снаряд вже влучав, тому кожен раз є побоювання вчергове потрапити під обстріл.
"От туди попали. Як прогриміло! Кіоск стояв. Його знесло. Чоловікові ногу, здається, поранило. А так страшнувато, коли стріляють, звісно. У нашому будинку ще ніхто не вернувся, хто виїхав. Якщо ми виїдемо, у нас не буде за що жити. У нас нема таких коштів, щоб винаймати житло за 10 тисяч гривень. Тому у Херсоні залишаємося", — говорить Тамара.
Ще одна херсонка Тетяна говорить, попри все, людей у місті стало більше.
"Це наше рідне місто. Тут наш дім. Де нам бути ще? Кому ми потрібні взагалі, як не самим собі? Дуже дорого десь виїжджати з Херсона, тому ми живемо у своїх домівках. А там треба їх знімати. А за що? Роботи нема, нічого немає. Війна. Де нам діватись", — ділиться жінка.
Що працює у Херсоні
Бібліотекарка Валентина Єніна, розповідає, життя у Херсоні зараз переважно зосереджено у районах, які менше обстрілюють російські військові. У книгозбірні, де працює жінка, зареєстровані 25 дітей і понад двісті дорослих. Читачі книгарню відвідують. Вони не лише беруть книги, а й дарують власні видання, приносять свої роботи для виставок.
"Кожного дня мінімум до десяти людей приходять поміняти книжки. На заходи у нас менш як 15 людей ніколи не буває. Ось ми цей раз ми проводили захід у суботу. У нас 50 чорних стільців. Нам їх не вистачило", — розповідає Валентина.
Щосуботи в бібліотеці проводять майстеркласи, на які запрошують дітей.
"У нас починається з того, що в нас спочатку обіймашки. Ми раді всіх бачити. Вони нас раді бачити. Ось подивіться. Це був квест, робили янголят для військових, до нас Святий Миколай приходив. У нас спортивні ігри є. Ми тут і вихователі, і аніматори, і просвітники. У нас заходи починаються об 11 годині. Діти тут з дев’ятої", — розповідає бібліотекарка Олена.
Олексій Мельниченко — єдиний працівник кав’ярні у середмісті Херсона. Влітку 2023 року заклад обстріляли російські військові. Вибиті вікна закрили OSB-панелями, які розписали відвідувачі. Бариста говорить, лишається працювати, бо такі місця потрібні херсонцям.
"Люди сюди приходять не тільки за смачною кавою, але вважаю, що на цей час — це найбільша площа, де можна зустрітися зі своїми друзями й зробити якусь нараду або якусь виставу. У мене вже таке не раз було, що люди приходять раніше за мене. І я спочатку роблю каву, а потім відкриваю кав’ярню", — розповідає Олексій.
Житель Херсонщини Андрій Селецький вважає, що у Херсоні все потрібне: кав'ярні, магазини, барбершопи, виробництво, послуги логістики.
"Кав'ярня і до війни була важливим елементом урбаністики, то на сьогодні наявність кав'ярні — це додатковий стимул людям не втратити глузд і тримати себе в тонусі, бо кава дає бадьорості. А наявність кав'ярні з їх гарним дизайном, смачною кавою надає впевненості в завтрашньому дні", — говорить Андрій.
Світлана та її чоловік не виїжджали з Херсона від початку повномасштабного вторгнення.
"У кав'ярню зараз ходимо кожен день. Я вважаю, що бізнес має працювати, не зважаючи ні на що. У місті залишається багато людей. Це підтримка людей, це підтримка нашої економіки. Останнім часом, мені здається, людей стало більше в місті. Обстріли — це дуже тяжко морально. Хоч до цього і звикаєш, і вже не так гостро реагуєш, але це дається взнаки психіці, здоров'ю, тому людям потрібна якась віддушина", — говорить Світлана.
За даними МВА, станом на кінець травня 2024 року у Херсонській міській територіальній громаді проживає близько 90 тисяч людей, серед них 70 тисяч — це жителі Херсона. Дітей у місті — від 4000 до 5000 тисяч.
"Якщо обстріли посилюються, то люди виїжджають, переїжджають або тимчасово, або на постійне проживання в інші регіони. Але у більшості випадків люди переміщуються в середині територіальної громади. Якщо порівнювати з кінцем 2022 року після деокупації й початком 2023 року, то так — пожвавлення є. Є підприємці, які повернулися, але більше сервісні якісь. Це кав’ярні. Невеличкі пекарні, невеличкі кафе, магазини, торговельні мережі великі та маленькі", — розповів заступник начальника Херсонської МВА Антон Єфанов.
