В ближайшее время тариф на проезд в общественном автотранспорте повысят до 5 грн. Об этом заявил городской голова Владимир Миколаенко после рабочего совещания с управлением транспорта и перевозчиками.
 
"Пока тариф остается на уровне трех гривен. Но есть понимание того, что такая цена не соответствует себестоимости перевозок", - заявил он.
 
 
С сегодняшнего дня будет создана рабочая группа, которая в течение нескольких месяцев будет работать отдельно по каждому перевозчику и изучит предоставленные ими экономические расчеты.
 
В мэрии обещают, что при этом будет учитываться соблюдение условий договора перевозчиками. В частности, функционирование ночных маршруток.
 
"Договорились, что каждая компания-перевозчик разработает и обнародует четкий график движения маршруток после 22:00, чтобы люди знали, когда именно им удобно будет уехать", - добавил Владимир Миколаенко.
 
.
 
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
10 июля из аэропорта Херсон стартует первый авиарейс сообщением Херсон-Киев.
 
8 июля Херсонский аэропорт подписал контракт с Запорожской авиакомпанией «Мотор-Сич» об открытии регулярных рейсов сообщением Киев - Херсон-Киев.
 
 
Авиарейсы будут осуществляться 3 раза в неделю в понедельник, среду и пятницу. Из Киева (аэропорт «Жуляны») самолет будет вылетать в Херсон в 11:00 - время перелета составит 1,5 часа. Рейсы сообщением Херсон-Киев будут отправляться в 13.30, прибытие в город Киев в 15.00.
 
 Билеты в два направления будут стоить от 2000 грн. Окончательная цена авиабилетов будет зависеть от количества пассажиров - загрузка авиатранспорта.
 
По словам заместителя председателя облгосадминистрации Вадима Чабана, авиакомпания «Мотор-Сич» согласилась каждый месяц просматривать количество авиарейсов в зависимости от спроса на полеты.
 
.
 
«В результате долгих переговоров с различными авиакомпаниями нам удалось привлечь украинского авиаперевозчика – компании «Мотор-Сич» для осуществления пассажирских перелетов из Херсона в другие города Украины - это очень большой шаг на пути к дальнейшему развитию аэропорта», - отметил Вадим Чабан.
 
КУПИТЬ БИЛЕТЫ МОЖНО ЗДЕСЬ.
 
 
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
Владимир Сальдо прошел тернистый путь от всеобщего любимца, зажигающего на праздновании Дня города, до изгоя, за которым охотится солидная часть херсонцев. 
 
Внеочередные парламентские выборы подвели черту под политической карьерой, казалось бы, несменного мэра Херсона. Он впервые в жизни проиграл выборы и вместе с тем проиграл битву за свое будущее, хоть и не сильно он пытался биться, понимая всю серьезность ситуации в его случае. 
 
 
У него уже не было административного ресурса, не было возможности сфальсифицировать выборы, у него осталась лишь ненависть херсонцев, которые желали разорвать на куски мэра артиста. 
 
«Смертный» приговор в политической жизни Владимир Сальдо подписал себе 16 января 2014 года, когда в незаконный способ, поднятием рук, проголосовал за диктаторские законы, которые существенно ограничивали украинцев в гражданских правах, и ставили за цель узурпацию власти в руках бандитского режима Виктора Януковича.
 
На этом Сальдо не остановился. Спустя несколько дней он приехал в Херсон, чтобы рассказать о пользе принятых законов. На пресс-конференцию к нему пришли и активисты Евромайдана, которые пытались доказать нардепу ошибочность его действий, надеясь на порядочность и совесть экс-мэра Херсона. Однако все попытки оказались тщетными. Сальдо никого не слушал и лишь повторял, что это всемирно принятая практика, что так работают во всем мире, что подобные законы призваны «укрепить демократию» и стыдливо умалчивал, что, при существующей в Украине прокурорско-судебной системе, эти законы призваны для того, чтобы угомонить несогласных и окончательно закрепить власть в руках правящего клана. 
 
.
 
Он твердо стоял на своем, за что и поплатился. Уже через несколько дней украинцы восстали с новой мощью, и стало понятно, что никто отступать не собирается. Биться будут до конца. Победитель будет один. Либо народ, либо банда Януковича. Улицы Институтская и Грушевского прославились на весь мир, смелость и отважность лучших сынов Украины навсегда останется на страницах отечественной истории, а подвиг Героев Небесной Сотни помог Украине избавиться от президента-бандита с авторитарными замашками. 
 
Это поставило крест и на карьере многих его соратников. Так, буквально же сразу, возмущенный действиями Партии Регионов, мужчина дал Владимиру Сальдо в лоб и окрестил его «чмошником». 
 
Изначально, понятное дело, Сальдо был растерян и не понимал, что делать, поэтому и начал летать в Москву в эфиры пропагандистских каналов, совершая одну ошибку за другой и постепенно уничтожая свою политическую карьеру. 
 
 
Придя в себя и осознав, что нужно дистанцироваться от всего российского, Владимир Сальдо покинул ряды Партии Регионов, начал помогать армии, ходить в вышиванке и кричать «Слава Украине!». Это ему не помогло. У всех перед глазами был отчетливый образ «регионала», оправдывающего диктаторские законы и рассказывающего на российском ТВ о бандеровцах-радикалах, которые уничтожают украинскую столицу.
 
Сальдо так и не смог провести нормальную кампанию, боялся скопления людей и постоянно избегал массовых мероприятий. Даже не пришел на открытие фонтана, которое сам и инициировал. 
 
Как результат, третье место и билет на политическое кладбище, где он встретится с другими «регионалами» и коммунистами, работавшими ради личного обогащения. 
 
 
Прощайте, Владимир Васильевич, никто скучать не будет! 
 
Алексей Симончук
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ

Социальный эксперимент: Человеку стало плохо.

 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ

Видео

 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ

Ко Дню города в парке им. Ленинского Комсомола появятся первые велосипедные дорожки для любителей этого вида транспорта. Управленцы городских дорог Юрий Христич и Вячеслав Никитенков обещают организовать там соответствующее дорожное покрытие и разметку.

В проектную смету 2014 года заложены средства на велодорожки вдоль Николаевского шоссе. В будущем велодорожки будут и на Бериславском шоссе. Таким образом, развитие инфраструктуры велодорожек планируется провести в Херсоне в несколько этапов. В совещаниях мэрии, посвященных этой теме, принимают участие активисты велосипедного движения Херсона.

 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ

«ТХ» напоминает: Первомай-2013 не только праздник, но и день подорожания проезда в троллейбусах. Это удовольствие будет стоить 1 грн. 25 коп. Месячный абонемент на проезд для школьников составит 30 грн., студенческий – 38 грн., взрослый – 100 грн.

25 копеек – это четверть нынешнего проезда. Директор «Херсонэлектротранса» Михаил Мосин рассказал, что повышение стоимости проезда на четверть позволит укрепить финансовое положение коммунальных троллейбусов ровно на 25%. Ждем-с троллейбусов, укрепляйте рога, приходите побольше-почаще. После девяти вечера тоже приходите на остановочки! Будем ждать!

 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ

Херсон. Гидропарк. 28 апреля 2013.

Фото: Александр Корняков

 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
Вдень 23 червня російські війська атакували Одещину ударними безпілотниками. Внаслідок атаки на узбережжі Одеси загинула 26-річна жінка, ще один чоловік дістав поранення. Трагедія сталася під час повітряної тривоги та роботи сил протиповітряної оборони з відбиття ворожого удару.
Як розповіла «Гривні» херсонка Галина, гучно було навіть на тих пляжах, які були далеко від місця трагедії:
 
«Ми приїхали в Одесу кілька днів тому з Києва. У цей час саме відпочивали на пляжі, не на тому, де загинула дівчина, а на іншому. Було дуже гучно. Діти сильно кричали».
Трагедія сталася на пляжі «Відрада» – одній з популярних локацій в Одесі. За інформацією, яку поширювали очевидці та місцеві пабліки, жінка зазнала тяжкого поранення, уламок дрона влучив у шию. На жаль, дівчину не змогли врятувати. У таких випадках йдеться про лічені хвилини.
 
 
У соцмережах люди писали, що швидка їхала близько 40 хвилин. Водночас люди, які були безпосередніми очевидцями трагедії, у коментарях це спростовували. Крім того, начальник Одеської ОВА Олег Кіпер зазначив, що за інформацією Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, виклик на лінію «103» надійшов о 12:15.
«Перша бригада екстреної медичної допомоги прибула на місце о 12:27, друга – о 12:30, третя – о 12:34. Попри те, що на момент прибуття медиків постраждала жінка вже не подавала ознак життя, лікарі ще протягом 40 хвилин проводили реанімаційні дії», – написав Кіпер.
 
Що відомо про загиблу
26-річна дівчина, яка оримала смертельне поранення на одеську пляжі, є уродженкою Скадовська. Її ім’я – Дарина Кравченко. Про це повідомила її тітка у фейсбук.
Дівчина приїхала до Одеси на відпочинок з Києва. У столиці вона працювала заступником директора діагностичного центру у м. Київ.
Трагедія, що сталася на одному з міських пляжів, викликала широкий резонанс у соцмережах. Українці обговорюють не лише саму атаку, а й те, наскільки безпечним може бути відпочинок біля моря під час війни, чи достатньо укриттів на узбережжі, чи чому там немає чергових медиків.
Крім того, ця безперечно страшна трагедія оголила і іншу важливу проблему – чому багато людей перестали реагувати на сигнали повітряної тривоги і легковажно ставитися до власної безпеки?!
 
Пляж не мав офіційного дозволу
Зазначимо, що на сьогодні в Одеській області офіційно відкриті для відвідування 27 пляжних ділянок. Перед відкриттям вони пройшли необхідні перевірки та погодження.
Втім, як зазначив начальник ООВА Олег Кіпер, на момент трагедії зазначена пляжна ділянка не пройшла комісійну перевірку і не була включена до переліку перевірених та офіційно відкритих для відвідування місць.
 
.
 
Люди стали легковажно ставитися до тривог
Якщо раніше головним аргументом проти відпочинку на узбережжі була мінна небезпека, то сьогодні багато хто говорить про іншу проблему – атаки дронів та уламки збитих повітряних цілей.
Втім, трагедія на пляжі «Відрада» оголила ще одну проблему. Багато українців настільки звикли до війни та повітряних тривог, що перестали сприймати їх як безпосередню загрозу.
 
Попри оголошення повітряних тривог, численні повідомлення про рух ворожих безпілотників, роботу ППО та попередження про небезпеку для окремих районів міста, чимало людей продовжують залишатися на пляжах навіть під час атак.
При цьому інформації про загрози сьогодні більше, ніж будь-коли. Окрім офіційних сповіщень, працюють десятки телеграм-каналів, які повідомляють про напрямок руху дронів та ракет, попереджають про небезпеку для конкретних районів і фактично дозволяють людям оперативно оцінити ризики.
 
Дійсно, самі відпочивальники часто зізнаються, що навіть під час атак продовжують залишатися на пляжі. Ось декілька коментарів на цю тему з соцмереж:
«Уламок може прилетіти не лише на пляжі, а просто посеред вулиці. Будь-яке приміщення поруч – кафе, готель чи магазин – уже краще, ніж залишатися на відкритому пляжі. Але будемо відвертими: всі просто втомилися і часто ігнорують тривоги».
 
 
***
«Пару тижнів тому була на пляжі, живу навпроти. І тут шахеди та кулеметна черга. Встала під дерево, бо бігти нема куди і небезпечно. І знаєте, що робили люди з дітьми? Правильно – нічого. Купалися, діти бігали по пляжу чи гралися в пасочки. Абсолютно ніхто, крім мене, не став навіть під дерево. Місяць до того шматок збитого шахеда прилетів у зовнішній блок мого кондиціонера. Метал поплавив. Може треба трохи думати про безпеку?».
***
«Якщо є якась можливість себе убезпечити, чого не постаратися це зробити? Мільйон телеграм-каналів, які пишуть небезпеку просто до району. Це ж одне-єдине життя, яке і так дуже крихке».
***
«Будь ласка, шукайте укриття. Біля багатьох пляжів їх зараз починають ставити. Якою б мене не називали – «тривожною» чи «панікеркою», після стількох років життя в Одесі під час війни я все одно ховаюся, якщо є реальна небезпека. Навіть якщо треба десять хвилин посидіти в укритті».
***
«Сьогоднішня ситуація є ще одним доказом того, що під час нальоту потрібно бути в сховищі, а не на шезлонгу. Особливо коли всі на публічних сторінках пишуть про те, де і що літає».
***
«Я з Одеси. Коли лунають тривоги, ми з малими швидко йдемо з пляжів. Як би це некомфортно не було. Це про здоровий глузд. Те, що сталося, – страшна трагедія. Але те, що багато людей перестали реагувати на тривоги, теж є проблемою. П’ять років життя під обстрілами не означають, що на небезпеку можна не зважати».
***
«Підтримую. Скільки разів бачила що як починається робота ППО навколо всі збираються, знімають на телефони чи просто стоять роззявивши рота. Ще й з дітьми. Ну бляха, це ж не цирк. Кожен сам відповідальний за своє життя».
 
Про це говорить і переселенка з Херсонщини, з якою поспілкувалася «Гривна». Ольга зізнається, що сама не завжди реагувала на тривоги так, як варто було б.
«З 2022 року живу в Одесі, торік взагалі вперше купалася в морі. Декілька разів були тривоги і чули збиття. Скажу відверто, в укриття не ходили, хоча до нього було приблизно п’ять хвилин швидким кроком. Просто моніторили групи, куди летить. Дуже шкода дівчину, але сподіваюся, що цей трагічний випадок змусить багатьох замислитися. Ми дійсно сильно розслабилися. Так не має бути!».
 
Чи вистачає укриттів?
Окремою темою обговорення і доволі дискусійною стала доступність і кількість укриттів біля моря.
«Я ходжу в Аркадію на плити. Якщо що – йду в паркінг «Морської симфонії». Але де мобільні укриття? Навіть якщо вони є, до них ще треба добігти. Ми живемо під час війни. Нас убивають удома, на пляжі, у магазині та на вулиці», – написала одеситка після трагедії.
Інші користувачі зазначають, що в районі пляжу «Відрада» укриття були і відносно близько:
«В данному випадку укриття були зовсім близько, як кажуть очевидці. Коли немає близько – лягайте під бардюр чи що завгодно інше, в канаву, під стіну. Спиною вверх і голову закрити, то все рівно шанси збільшує, але по факту мені здається в цьому місті так роблю тільки я. І так, укриттів недостатньо!».
***
«Як одеситка чесно: укриття мобільне було в 10 метрах від загиблої. Тривога лунала годину як. Об 11:20 високий рівень, відбивався порт. Об 11:49 канонада в Аркадії, не збили, пішов на місто, канонада по місту. О 12-й останній відбивала Відрада. О 12-й з гаком в неї й прилетіло. Не чули попередні канонади не могла ніяк, трясло все місто».
***
«Як одеситка я скажу що не треба грати з Боженькою в карти. Часу звалити було дохєра й трішки. Там на «Відраді» є мобільне укриття. Піднятись ну метрів вісім. Ну чуєте Аркадія – ну зваліть. Не чути Аркадію було нереально, громихоцало адово. Ми на роботах були, одразу зрозуміли, що пре щось низько, не фіксують, раз наші почали хєрачіти».
***
«Стоять мобільні укриття вздовж лінії моря, треба не нехтувати в берегти себе!».
***
«Я була поряд з цими подіями … Шахеди дійсно летіли прям над пляжами. Я не ходжу в укриття постійно, але треба таки трішки думати коли прям над тобою летить дрон, а в 10 метрах стоїть розрахунок кулемету. Шкода дівчину, безумовно. Але ця смерть на жаль дуже дурна».
До того ж сама авторка цього коментаря зазначила, що в момент ворожої атаки перебувала в укритті.
Втім, чи дійсно укриттів достатньо, наскільки вони доступні і чи можуть вони вмістити всіх відпочивальників – питання відкрите.
Ще до початку сезону Одеська міська рада повідомляла про встановлення восьми додаткових мобільних укриттів на ділянці від Ланжерона до 16-ї станції Великого Фонтану. Таким чином загальна кількість укриттів на узбережжі мала зрости до 19.
 
 
«Головний пріоритет – безпека відпочивальників. Тому до початку сезону коштом міського бюджету на узбережжі встановлять 8 додаткових мобільних укриттів. Вони з’являться на ділянці від пляжу «Ланжерон» до 16-ї станції Великого Фонтану. Загальна кількість придатних укриттів на узбережжі зросте до 19 одиниць», – писали на сторінці міськради.
Втім, не будемо забувати і про іншу сторону. Чимало людей наголошують: навіть там, де захисні споруди розташовані поруч, частина людей під час тривог не поспішає ними користуватися.
Тож питання безпеки на узбережжі сьогодні складається з двох однаково важливих складових – наявності достатньої кількості укриттів та готовності самих відпочивальників реагувати на загрози. Адже навіть найкраща інфраструктура не може гарантувати безпеку, якщо люди свідомо залишаються на пляжі під час повітряної тривоги.
 
Чи варто закривати пляжі
Саме після таких дискусій у соцмережах постало питання: чи варто взагалі дозволяти відпочинок на узбережжі під час війни.
Думки людей розділилися.
Дехто навіть вважає, що пляжі потрібно закрити через постійну загрозу атак. А дехто говорить, що свідомо не відвідує пляжі через небезпеку:
 
«Не розумію людей, які їдуть «відпочити» в Одесу, яку можна вважати на першій лінії «фронту», бо все ж з моря летить… От хоч вбийте, не розумію цього».
***
«Я того і не була на пляжі з 2022 року. Боюсь мін. З мене сміються оточуючі, говорять, що всі на море ходять, засмагають, плавають, а я якась панікерша».
Інші люди переконані, що це не вирішить проблему, адже люди все одно шукатимуть можливість відпочивати біля моря:
«Я Вам скажу так, люди будуть їхати та відпочивати на пляжах, адже планували свій відпочинок заздалегідь після такої важкої зими! Прилетіти може будь де і будь в кого, головним питанням тут залишається особиста безпека – не нехтувати оповіщеннями про тривогу, по можливості слідкувати за пабліками: що, де, куди і звідки летить ! І якщо є можливість знайти укриття – то обовʼязково ним скористатися ! А далі діло кожного ! Це моє субʼєктивне бачення ! Одеса зі своїми відкритими пляжами тут ні до чого».
***
«Їздила і буду їздити сюди щороку».
***
«Господи, та можна дорогу переходити і неадекват якийсь зібʼє. Можна йти і штукатурка якась з фасаду впаде і вбʼє. В кожного свій кінець і ніхто не знає який і коли. Люди з Харкова переїхали у Львів і загинули від ракети. Потрібно бути уважним і реагувати на тривоги, але, на жаль, це не завжди і не всіх спасає».
***
«Щодня прилітає по домах. Тепер вдома не жити?».
***
«Обов’язково поїдемо цього літа до моря ! Вже два роки поспіль їздимо, ні, не страшно, дома , чи будь де, може прилетіти, Одеса прекрасна!».
***
«А до чого тут Одеса? Хочете чи не хочете, а війна по всій території України,якщо що. І трапитись це могло будь- де і будь з ким, нажаль».
***
«Безпечних місць немає … тому нічого не зміниться, люди приїжджали і приїжджатимуть на море».
***
«Всі заклики шукати винного в тому, що трапилося, і негайно закрити пляжі, особисто я вважаю безпідставними!Пояснюю СВОЮ точку зору:
1. Винен той, хто запустив шахеди містом і КРАПКА!
2. ВСІ, хто залишився жити в Україні, щосекунди ризикують своїм життям! І повинні це усвідомлювати та розуміти! Або виїжджати до безпечних країн!
3. Я ходжу на пляж ЗАВЖДИ! І мені не заважали ні ковід…ні шалені обмеження, ні «мінні» поля в перші роки вій…ни! Однак я, і тільки я відповідаю за своє ЖИТТЯ!
4. Я часто потрапляю під обстріли під час сходу сонця ( любить наш ворог цей час ) і я, розуміючи та усвідомлюючи небезпеку, ховаюсь
5. Докази у стилі «Можна жити і без моря!», «Потерпіть!», «Не час» та інші застосовуйте до себе! Ця війна дуже надовго, якщо не назавжди! І відкладати життя для мерзотників особисто я відмовляюся!
6. Укриття там є! Було б бажання його відвідати – правда всіх воно не вмістить, на жаль.
7. Залишатися на пляжі, коли летять смертоносні болванки і працюють по них наші – повне безумства».
 

 
Трагедія на пляжі в Одесі стала не лише приводом для дискусії про безпеку відпочинку біля моря. Вона нагадала, що російські атаки залишаються щоденною реальністю, а небезпека може наздогнати будь-де – на вулиці, у транспорті, вдома чи під час відпочинку біля моря.
І, на жаль, за чотири роки великої війни тривоги для українців дедалі частіше стають фоном повсякденного життя, а відчуття небезпеки притуплюється. Саме тому дискусія після трагедії точиться не лише навколо кількості укриттів, а й навколо особистої відповідальності кожного.
Не варто ігнорувати тривоги, адже це – попередження про реальну загрозу, і звук повітряної тривоги не має ставити лише фоном.
Головне фото: пляж в Одесі, де 23 червня 2026 року загинула 26-річна дівчина / «Суспільне Одеса»
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
Василь виходить з дому рано. Не тому що не спить – просто місцеві давно знають: є години коли відносно тихо, є години коли краще не висовуватись. Ця наука не записана ніде, вона просто накопичується – місяць за місяцем, удар за ударом. Він іде в магазин, повертається, ставить чайник. Маленька собачка крутиться під ногами. Два коти сплять.
Галина в цей час поливає волошки біля під’їзду.
Антонівка
Вони прожили там сорок років. Приватний будинок, яблуні, город. Василь – електрик, людина з руками які вміють полагодити будь-що. Галина тридцять років викладала українську мову і літературу в школі. Діти виросли в тій хаті.
 
Коли почалась повномасштабна – діти виїхали. Батьки залишились. «Хто буде доглядати» – казала Галина. Але насправді простіше: вони не уявляли іншого життя.
Потім прийшов снаряд. Будинок доглядати більше не треба було.
Вони переїхали в квартиру сина в Корабельному – думали тимчасово. Минає вже третій рік.
 
 
Андрій
Їхній син загинув на Донеччині навесні 2024-го. Йому було 38.
Після цього багато чого змінилось непомітно. Невістка Оксана з близнюками живе у Варшаві – працює, виховує дітей, намагається вижити у чужій країні. Дзвонить рідко: своє горе, своє життя, своя втома. Поки був Андрій – він з’єднував. Тепер кожен сам.
Близнюкам зараз вісім. Виїхали коли було по чотири – половину свідомого життя без дідуся і бабусі. Знають їх по екрану. Ростуть у Варшаві.
 
Фотографія Андрія стоїть на полиці. Поряд – дитячий малюнок надісланий поштою. Онук намалював будинок з садом і підписав: «Дідусю і бабусю».
Про сина вони не кажуть першими. Але якщо запитати – Галина відповідає рівно, так як відповідає тепер на багато речей: «Ми знаємо за що він…». Василь в цей момент мовчить.
Волошки біля під’їзду – Андрій їх любив ще з дитинства. Казав що пахнуть Антонівкою. Галина посадила їх тут, у Корабельному, біля чужого під’їзду. Це все що лишилось від того саду.
 
Тетяна
Минулого місяця загинула Тетяна – подруга Галини, разом працювали в школі двадцять років. Дрон. Біля свого під’їзду. Без сирени, без попередження – просто вийшла і більше не зайшла.
Ось так це тут відбувається. Не на фронті. Не під час якогось особливого обстрілу. Просто вийшла.
«Вона просто вийшла» – каже Галина. Більше нічого не додає.
Оксана того дня зателефонувала. Просила їхати. Галина сказала: «Ми подумаємо». Поклала трубку і пішла поливати волошки.
 
.
 
Як це виглядає щодня
Арта, РСЗВ, FPV-дрони в Херсоні – це не події. Це фон. Сирена спрацьовує коли летять КАБи – керовані авіабомби. Решта прилітає без оголошень. Місто це знає і живе відповідно: не від сирени до сирени, а в постійному негучному страху – не гострому, а хронічному, як стара рана яка не гоїться але й не вбиває.
Є ще одна небезпека про яку рідко говорять вголос. Російські дрони скидують на вулиці міни – «Пряник», невеличка кругла протипіхотна міна, непомітна в траві чи на асфальті. Ще маскують вибухівку під сухе гілля, очерет, сміття. Для молодого – шанс помітити. Для людини за сімдесят, яка просто йде до магазину – не завжди.
 
Василь знає про це. Дивиться під ноги. Навчив Галину.
До лікаря йдуть коли вже неможливо терпіти. Бо кожен вихід – це рішення: лікуватись самотужки, або дійти до лікарні і ризикнути потрапити під удар дорогою чи в черзі. Кілька лікарень у місті ще працюють. Таблетки від тиску, від суглобів, від серця – беруть із запасом. Мало що.
У підвал вони вже давно не спускаються. Насточортіло.
 
Волошки, коти і сусіди
Галина доглядає невеличку квітникову ділянку біля під’їзду. Волошки цвітуть – сині, польові, наче з іншого життя. Сусіди проходять повз, іноді зупиняються. Це теж щось означає – що хтось тут є, що хтось доглядає.
Зі своєї пенсії вони купують корм для вуличних котів і собачок. Не разово – щотижня. Це не обговорюється між ними, це просто є.
 
 
Василь допомагає сусідам: перевірить проводку, полагодить що зламалось, зайде до самотнього сусіда який боїться виходити. Галина зайде, поговорить, принесе що треба. Хто самотній – а таких у Корабельному багато – знає що можна постукати.
Героями себе не вважають. Просто живуть.
 
Чому не їдуть
Це питання яке ставлять всі. Оксана – інколи. Сусідка яка виїхала – у прощальному дзвінку.
Василь відповідає практично: «Куди везти котів? Там усе чуже». Галина – інакше: «Тут Андрій похований. Тут наше».
І більше нічого не треба пояснювати.
 
Вечір
Василь п’є чай на кухні. Собачка поряд. Один кіт на підвіконні дивиться на вулицю Корабельного.
Телефон мовчить. Оксана сьогодні не дзвонила – мабуть робота, мабуть діти, мабуть втома. Вони розуміють. Не ображаються.
Галина дивиться у вікно на волошки. Вони вже закрились на ніч – так буває.
 
 
За вікном тихо. Поки тихо.
Десь у цьому місті зараз ще тисячі таких квартир. І в кожній – хтось чекає на дзвінок. Не на допомогу. Просто на голос. Просто щоб знати що про них пам’ятають.
Вони не скажуть що важко. Вони ніколи не скажуть.
Дзвони. Поки є кому.
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
?>