В ці дні виповнюється рік з момента визволення українськими військми Херсона, єдиного обласного центра, захопленого російськими окупантами. Операція по визволенню Херсона та всього правобережжя Дніпра докорінно змінила ситуацію на фронті. Операції на лівому березі Дніпра поблизу Херсона, які проводяться ЗСУ зараз, є логічним продовженням подій осені 2022 року. «Апостроф» згадує, як українська армія визволяла Херсон.
Широкомасштабне вторгнення
Починаючи з 2014 року було очевидно, що Херсон та вся Херсонська область будуть одними з головних напрямків удару росіян з окупованого Криму. Незалежно від того, який напрямок наступу агресор визначив би головним — на Маріуполь, на Одесу або на центральну Україну, залишити таке велике місто на фланзі було неправильно з військової точки зору.
Крім того, Херсонська область має колосальне значення для логістики Криму — саме тут протікає канал, що забезпечує водою Крим. Власне Херсон розташований досить зручно для оборони: місто стоїть на правому березі Дніпра, який тут має ширину близько кілометра, що становить серйозну водну перешкоду. У Херсоні є дві досить великі промислові зони, значна частина яких розташована на ізольованому острові, утворюючи своєрідний та досить потужний оборонний район. Тому достатньо численні та вмотивовані сили могли б зробити штурм міста для росіян дуже важким, тривалим та кровопролитним.
Наступ російських військ з півдня почався 24 лютого 2022 року. Вже в перші години російські сили заглибилися в Україну на кілька десятків кілометрів. Попри те, що з весни 2014 року на Херсонщині будували оборонні рубежі, опір українських військ був спорадичним та слабким. Чому так сталося — тема для окремої розмови. Втім на нинішньому етапі українсько-російської війни варто відзначити, що росіяни досягли тут успіху. До обіду 24 лютого танки та бойові машини, позначені літерою Z, уже були на підступах до Нової Каховки — це за 60 кілометрів від адміністративної межі з окупованим Кримом. Захоплення цього міста було дуже важливим для росіян, адже там знаходиться гідроелектростанція та починається Північно-Кримський канал, який подає воду з Дніпра до Криму.
Того ж дня російські колони прорвалися до Антонівського мосту на Дніпрі та захопили містечко Олешки, яке розташоване на південному березі Дніпровської затоки. Мостовий перехід тут має практично меридіанну орієнтацію, на північному березі дорога проходить через Антонівку та околиці Херсона, а далі по кільцю обходить місто. За свідченнями наших військовослужбовців, Антонівський міст був зайнятий російським вертолітним десантом. Лише в районі мосту російські війська, які наступали з Криму, вперше зіткнулися з опором, який протягом кількох годин чинили танкісти 59-ї окремої мотопіхотної бригади та військовослужбовці 79-ї десантно-штурмової бригади. Призупинення російської атаки дозволило вивести більшу частину сил 59-ї бригади з лівого берега, але, на жаль, боєприпаси та частина військової техніки залишилися на польовому складі, організованому в районі Раденська на південь від Олешок.
.
Скориставшись успіхом, росіяни в той же день з мінімальними втратами форсували Дніпро та захопили розв’язку і дамбу в Новій Каховці. Таким чином Дніпро так і не став важкою перешкодою на шляху нападників. Не входячи в місто, колони російської армії потягнулися в бік Миколаєва. Одночасно додаткові сили почали просуватися на північ та через Нову Каховку.
До 27 лютого росіяни завершили оточення Херсона з заходу, зустрівши слабкий опір лише в Камишанах, на південно-західній околиці міста та в районі авіабази Чорнобаївка, розташованої на північний захід від Херсона.
У ніч на 1 березня російські війська увійшли до міста із заходу. Опір на вулицях Херсона був слабким. Найдраматичніші події відбувалися на заході міста, де підрозділи 194-го батальйону територіальної оборони 124-ї бригади територіальної оборони близько 10:00 атакували російську механізовану колону з боку вул. Нафтовиків. Після першого пострілу бійців тероборони з РПГ (на жаль, невлучного) росіяни відкрили вогонь з автоматичних гармат і великокаліберних кулеметів. За 20 хвилин захисники були буквально зметені інтенсивним вогнем.
Решта Херсонщини була зайнята росіянами в наступні дні й без особливих боїв. Наприклад, невеликий загін росіян к 9 березня без бою увійшов у Скадовськ. У перші дні вторгнення росіяни також захопили аеродром Чорнобаївка, який став одним із основних хабів для перекидання матеріально-технічних ресурсів з Криму. На аеродромі також дислокувалися підрозділи бойових та транспортно-десантних вертольотів, які мали підтримувати подальше просування російських військ.
Лінія фронту просувалася в бік Миколаєва, який росіяни не захопили і були змушені відступити. Весною 2022 року фронт на наступні п’ять місяців стабілізувався на лінії, що пролягала приблизно в 15 км на північний захід від околиць Херсона.
Майже одразу після захоплення Херсона місцеве населення організувало мітинги, які були жорстоко придушені Росгвардією. У березні в Херсоні була організована проросійська так звана «регіональна влада». 27 квітня окупанти призначили головою «обласної військово-цивільної адміністрації» Володимира Сальдо — проросійського місцевого політика, депутата міської ради, який десять років був мером міста. Проте рішучий опір населення дав зрозуміти російській стороні, що для контролю міста недостатньо просто захопити його.
Бойова активність на Херсонщині влітку 2022 року
Після взяття Херсона як західні, так і українські військові аналітики почали говорити, що захоплений плацдарм відкриває російській армії шлях до Одеси. Після стабілізації ситуації на цій ділянці фронту стало зрозуміло, що росіянам не вдається захопити Миколаїв, який відкрив би шлях вглиб території України. 49-а загальновійськова армія після перших успіхів не змогла взяти Баштанку та Вознесенськ, зупинившись на рубежі Вознесенськ-Миколаїв. Росіяни не захопили жодного плацдарму та переправи на Бузі й не намагалися переправитися через річку великими силами. Загалом після приблизно двох тижнів боїв стало ясно, що так звана «спеціальна воєнна операція», спрямована перш за все на швидке захоплення кількох найважливіших українських міст, у тому числі Одеси та встановлення проросійської влади в Києві, закінчилася провалом. Бойові дії на Херсонщині переросли у відносно статичну фазу, коли масований артилерійський вогонь знекровлював обидві сторони, час від часу проводились локальні бойові операції — причому як російськими, так і нашими військовими.
Росіяни перекинули на цю ділянку піхотні підрозділи, сформовані з військовослужбовців, мобілізованих на окупованій території Донецької області, але цього було недостатньо, щоб отримати перевагу над українськими захисниками. Атаки обох сторін носили локальний характер і, як правило, не призводили до прориву лінії фронту та захоплення опорних пунктів противника. Більше значення мав ракетно-артилерійський вогонь, який завдавав великих втрат захисникам, оскільки спочатку росіяни мали потужну перевагу на цьому напрямку. Вогнем артилерії вони знищували опорні пункти, склади боєприпасів й шляхи постачання батальйонного рівня, дедалі частіше обстрілювали міста та дороги, згідно зі стратегією «випаленої землі».
Влітку бої на Херсонщині точилися по всій лінії зіткнення. У другій половині літа Збройні сили України здійснили кілька обмежених атак тактичного масштабу вздовж дороги Миколаїв–Херсон, але без особливого успіху. Після кількох місяців боїв у наших військових просто не було потужних резервів, які могли б визначити успіх наступальної операції. Проте поставки західного озброєння — насамперед реактивних систем залпового вогню HIMARS, самохідних гаубиць М109 та буксируваних гаубиць М777 дозволили ЗСУ досягти вогневої переваги над противником й частково паралізувати російську логістику.
Зокрема вранці 23 липня, щоб створити проблеми з постачанням російського угруповання на правому березі Дніпра в Херсонській області, був атакований Дар'ївський міст через Інгулець на дорозі Херсон — Нова Каховка. Переправа була серйозно пошкоджена, що ускладнило росіянам перекидання сил і матеріальних засобів найкоротшим шляхом уздовж північного берега Дніпра.
У ніч на 26 липня українська армія здійснила черговий ракетний обстріл Антонівського мосту, який знову був серйозно пошкоджений і тепер практично не використовувався. Була також проведена успішна атака на залізничний міст за кілька кілометрів на схід. 29 липня було завдано ракетного удару ракетами HIMARS по залізнично-автомобільному мосту, що веде через шлюз до Каховської ГЕС. Частково постраждав міст — автомобільна дорога залишилася майже неушкодженою, а от залізничний переїзд був зруйнований, частина конструкції колії впала у воду, а погнуті колії повисли в повітрі. Таким чином було знищено другий та останній шлях постачання залізницею російських військ на північ від Дніпра.
Наступ та визволення Херсона
Наступ ЗСУ на Херсонщині мав розпочатися 29 серпня, проте спочатку він виявився не дуже потужним. Майже все літо українська влада та ЗМІ публікували інформацію про підготовку армії до наступу, можливі його сценарії з метою оточення російського угруповання військ на північному березі Дніпра. Сьогодні відомо, що це була своєрідна інформаційна гра з метою ввести в оману військове керівництво Російської Федерації. Дезінформаційні дії зробили свою справу. 6 вересня розпочався несподіваний для росіян український наступ на харківському напрямку, який завдяки дезінформації завершився значним успіхом. Російське командування готувалося битися за Херсон, як зазначалося, постійно підсилюючи дислоковані там сили, нехтуючи посиленням сил в районі Ізюма та Куп’янська.
Після успіху Харківської операції Збройні Сили України почали наступали й в напрямку Херсона. Для операції було зібрано угруповання з понад десяти підрозділів. Допоміжний удар було завдано з боку Миколаєва, а основний — з району Широкого та Зеленодольська. Атаки на фортифіковані позиції росіян в напрямку Дніпра були пов’язані зі значними втратами, що уповільнювало темпи наступу. Росіяни підготували укріплені польові пункти опору, посилені тактичними резервами й підтримані потужними артилерійськими угрупованнями. Проте наступ продовжувався з наміром повільно відтіснити ворога до дніпровських переправ, які перебували під постійними ударами нашої артилерії. Лише наприкінці вересня вдалося прорвати оборону в Потьомкіному, 2 жовтня було звільнено Дудчани на Дніпрі, а через два дні Давидов Брод на Інгульці. Попри все в Херсонській області загарбники здійснили досить підготовлений відхід до другої лінії оборони. Таким чином, головна мета операції — вихід уздовж північного берега Дніпра до гідроелектростанції в Новій Каховці — не була досягнута. Проте посилилися безперервні ракетно-артилерійські обстріли складів та пунктів матеріально-технічного забезпечення противника, що порушило логістику та призвело до ослаблення ворожих підрозділів. Масово використовувалась бронетехніка, механізована та артилерійська техніка, яка була надана країнами НАТО.
На початку жовтня на Херсонському операційному напрямку вперше був зафіксований успіх. Атаки вздовж північного берега Дніпра призвели до прориву російських позицій і початку «згортання» правого крила російського угруповання, що загрожувало переправам на ділянці Нова Каховка — Херсон. У центрі, в напрямку Давидов Брод — Берислав, наші війська постійно відтісняли росіян, які відступали на переправи в районі Нової Каховки.
19 жовтня генерал Суровікін, який відповідав за цей напрямок, вперше публічно виступив на телебаченні. Він назвав ситуацію в Херсоні складною і сказав, що потрібно ухвалювати «важкі рішення». Ще раніше, 18 жовтня, «гауляйтер» окупованої частини Херсонської області Володимир Сальдо оголосив про евакуацію частини населення. Евакуйованим до Російської Федерації видали житлові довідки, в яких було зазначено, що вони переводяться на невизначений термін.
На той час побоювання росіян щодо утримання Херсона виправдалися. Загроза прориву фронту в напрямку Дудчани — Нова Каховка ставала дедалі чіткішою. Втрата останнього міста означала для росіян відрізання Херсона від шляхів постачання та ризик ведення битв у місті з малими шансами утримати гарнізон протягом тривалого часу. Російське командування вирішило скоротити лінію оборони. Розпочалося перекидання частин вздовж Дніпра та відхід на Берислав — Нову Каховку. Це дозволило зміцнити скорочену лінію оборони й тимчасово стримати удар ЗСУ. Росіяни підготували глибоку оборону, яка складалася з кількох ліній, посилених рухомими броньованими та механізованими резервами та підтримуваних вогнем із реактивних установок і артилерії. Попри це, помітні проблеми з постачанням російських військ на правому березі Дніпра змусили російське командування приймати подальші «важкі» рішення. Кожну новозбудовану переправу швидко розпізнавали та обстрілювали українські системи HIMARS та ствольна артилерія.
Наприкінці жовтня з’явилася інформація про відхід російських військ з Херсона. Лінійні частини мали відійти. Їх повинні були замінити мобілізовані частинами без важкої техніки. Українська влада майже щодня публічно інформувала, що відведення військ з Херсона не зафіксовано, а те що відбувається слід вважати пасткою. Ця ситуація тривала три тижні — одна сторона вказувала, що це «відхід», інша «не вірила» цим повідомленням.
Просування військ до Херсона нарешті почалося 8 листопада наступом на Снігурівку — ключовий російський опорний пункт на правому березі Дніпра, необхідний для оборони Херсона. Наразі про бої в районі Снігурівки відомо небагато, а офіційна інформація, ймовірно, відрізняється від реального перебігу подій. Увечері 9 листопада Суровікін і міністр оборони Росії Шойгу оголосили про відведення військ з Херсона на лівий берег Дніпра, назвавши причиною труднощі з постачанням. Перші два дні західні та українські джерела вкрай обережно коментували виведення російських військ. Українські війська не робили великих ударів, рухаючись у тилу відступаючих росіян, побоюючись зайвих втрат внаслідок артилерійського вогню та мінно-вибухових загороджень, які агресори масово розміщували на напрямках нашого наступу.
Було очевидно, що відхід російських військ із північного берега Дніпра був заздалегідь спланований, оскільки він проходив досить спокійно. Ймовірно, евакуація почалася ще на початку листопада під прикриттям евакуації мирного населення. Відхід військ відбувався в основному вночі, а підрозділи, призначені для евакуації на лівий берег Дніпра, чекали своєї черги в розосередженні та переховуванні. Завершення операції відбулося в ніч на 11 листопада, після чого були підірвані мости та переправи, що залишилися на Дніпрі. Офіційно відведення було завершено о 05:00 (за московським часом) 11 листопада, о 06:00 Антонівський міст був підірваний. До полудня підрозділи ЗСУ увійшли до Херсона.
Наслідки
Здача росіянами правого берега Дніпра призвела до того, що Україна отримала унікальний шанс розгорнути тут десантну операцію з виходом на оперативний простір в напрямку адмінкордону з окупованим Кримом. Судячи з деяких даних така операція активно готувалась, однак плани були порушені підривом росіянцями Каховської ГЕС в ніч на 6 червня 2023 року.
Нині Генштаб кардинально змінив плани й зараз відбувається створення плацдарму на лівому березі Дніпра силами підрозділів ССО та морської піхоти. Чи призведе це до повноцінної операції оперативного рівня — велике питання, зважаючи на настання зими, коли логістика напряму залежатиме від погодних умов.
