Оккупанты собирают персональные данные жителей Стрелкового в Херсонской области, убеждая их, что это якобы нужно для проведения переписи для ООН.

Об этом сообщил в фейсбуке депутат Херсонского облсовета Сергей Хлань.

 

"Жителям Стрелкового назначенные оккупантами власти объясняют, что перепись населения нужна для ООН. Как часть всероссийской переписи. Вроде бы это лучше повлияет на политику в регионе. ООН для отдельно взятого села на Херсонщине?"- написал он.

Хлань отметил, что коллаборанты хотят выслужиться и придумывают причины сбора персональных данных украинцев. Он призвал не верить лжи рашистов и не предоставлять информацию. 

У країні є окуповані території, деокуповані, передова та глибокий тил. Я не кажу, що десь легше, а десь — важче, але психологічно дуже складно там, де тебе оточує ФСБ та Росгвардія, і ти не розумієш, що буде завтра. Це ніби до вас додому прийшли люди, яких ви не запрошували, і кажуть “Нам подобається, ми хочемо тут залишитись”, а ти не можеш їх вигнати, бо вони зі зброєю.

 

 

 

Якщо очікування перейде у розчарування, нам буде важко зберегти людей, які залишились. По-перше, потрібна правдива інформація, об'єктивна, щоб кожна людина могла будувати свої плани. По-друге, ні в якому разі не можна залишати людей без засобів існування, повинна працювати банківська система. По-третє, як я і казав, треба чітко розуміти інструкції, за якими мають працювати комунальні підприємства та державні установи. У жодному разі не ділити на тих, хто залишився в окупації та тих, хто виїхав. Бо, коли люди виїжджають, їм ставлять одне й те саме запитання “А чого ви тут залишалися, а чого ви чекали?” Таке враження, що нас почали ділити. І коли ставлять такі запитання, то стає простіше рухатися у сторону Криму, а звідти — до Туреччини чи Грузії.

 

Так, бо коли говорять “Може, це буде завтра або після завтра” чи “Це буде жорстко або дуже жорстко”, лише множиться страх.

Є спілкування щодо проведення платежів для комунальних підприємств. Казначейство перевели у Кропивницький, зараз з міського бюджету виплачують зарплатню, а з державного — пенсії. Мене ще бентежить питання підготовки до опалювального сезону, якщо ми не проведемо її, буде катастрофа. Треба міняти труби. Це стосується і Міськсвітла, і Міськводоканалу, бо системи застарілі, якщо цього не зробити, ми не зможемо утримувати місто. Я вже не кажу про асфальтні роботи.

 

З 26 квітня муніципальна варта не працює, немає можливості виконувати свої функції. Тому в цьому плані хаос.

Коли волонтери ще їздили до Миколаєва і привозили нам ліки, ми передавали їх в лікарні і за рецептами роздавали людям. Зараз медикаментів залишилось на два тижні. Вже немає розчинів для крапельниць, обмаль ліків для серцево-судинних захворювань, також є потреба у кисні. Тому, якщо буде відкритий гумкоридор на Кривий Ріг, нам треба завезти сюди медикаменти.

 

Проблеми з продуктами я не бачу, бо запрацювали фермерські господарства, відкриті маленькі магазинчики, молоко привозять з сіл. На складах від волонтерів є товари першої необхідності, дитяче харчування, памперси.

 

Уже через 10 дней в супермаркетах были пустые полки, люди запаниковали. В супермаркетах сейчас есть макароны, чай и кофе. На рынке есть все, люди возят продукты сами, выезжают на свой страх и риск и привозят что могут. Когда сильный дефицит начался, некоторые были вынуждены брать гуманитарную помощь из России, а другие проезжали мимо, снимали их на камеру и возмущались.

 

Раньше это был так называемый тихий террор: в городе были российские военные, везде их символика, люди чувствовали себя беспомощными и беззащитными. Если их застрелят на улице или побьют, никому не будет дела. Никакая полиция не может за них заступиться.

 

Моя мама выходит только за водой, ее привозят в специальные ларьки. Когда воду завезли, мама отстояла четырехчасовую очередь, при этом шли бои, но люди не уходили, потому что невозможно жить без воды. С первых дней войны у нас ввели световую маскировку, когда нельзя было включать свет, поэтому люди не включают свет в домах до сих пор, занавешивают окна кто чем может, включают ночники. По улицам ездят вооруженные солдаты на своих БТР, чувствуют себя как дома, хамят, похищают и избивают людей, а ты не можешь даже свет включить, у тебя нет наличных и возможности купить нормальные продукты.

 

В какой-то момент выключали связь — и мобильный интернет, и интернет-провайдеров, три дня вообще связи не было. Это было очень страшно. Я с мамой каждый вечер разговариваю по часу, мы обсуждаем новости, общаемся и таким образом друг друга поддерживаем. Бабушка у меня живет в области, и когда в Чернобаевке взрывы, они созваниваются и говорят, что у них все нормально. А тут они были без связи.

 

Мама боится оставаться одна без связи, поэтому пошла ночевать к подруге. В восемь утра она хотела вернуться домой, когда подходила к дому, увидела, что там стоят две большие машины, много вооруженных русских солдат, несколько человек, как конвой, стояли возле подъезда. У нас в доме два подъезда, она подошла к одному из них, увидела соседку. А та ей сказала: «Вы развернитесь тихонечко и идите вниз». Мама развернулась вниз и на ватных ногах пошла обратно в подруге, потому что боялась, что ее заметят.

 

Они же проверяют телефоны, по всему городу постоянно меняется расположение блокпостов. Общественный транспорт, как правило, они не останавливают, а частные машины — регулярно. У большинства из тех, кто против вторжения России, в телефонах много компрометирующей информации. Это такой абсурд: человек, живущий в Украине, не может иметь проукраинскую позицию и должен как-то за это расплачиваться.

 

Через несколько часов мама пыталась вернуться домой еще раз, машин уже не было. На улице сидели соседи, которые рассказали, что кто-то из них составил список людей с проукраинской позицией с фамилиями и номерами квартир. Солдаты зашли к старосте подъезда, забрали ее мужа. Потом мужчин по очереди уводили в подвал и избивали. Староста очень просила ее мужа не бить, потому что он недавно перенес операцию на сердце, плакала, но его все равно побили. Его всего трясло, но лицо у него было целое. Несколько мужчин увезли.Пока нет новостей, что кто-то вернулся. Это уже часть террора: они воруют людей и увозят. И мэров населенных пунктов, и их замов, увезли даже директора Херсонского драматического театра. Увозят чуть ли не всех, кто в управлении образования работал.

 

Как-то недавно была хорошая погода, мама пошла прогуляться в парк, шла вдоль улицы и услышала, что какая-то машина едет сзади, оказалось, что это ехало что-то вроде БТР, на котором сидели по пять солдат с каждой стороны. Они проехали настолько близко, что их сапоги были возле ее головы. Она напугалась до смерти и теперь не ходит гулять.

 

8 мая они начали строить сцену на главной площади, повесили свой флаг, поставили колонку и включили российские песни про день победы. Это было ужасно. Херсонцы собирались провести митинг «Херсон це Украина», но не смогли из-за большого количества вооруженных военных.

 

Это все выглядело очень странно: люди сидят в своих квартирах и боятся выйти из дома в то время, как на главной площади звучат эти песни. 9 мая было какое-то действо, один их херсонских политиков махал на сцене красным флагом, привезли каких-то людей с георгиевскими лентами из Крыма для массовки, они ходили по улицам и поздравляли друг друга с праздником. В Херсоне всегда отмечали день победы и возлагали цветы, но такого «праздника», как в тот день устроили, никогда не было.

В том, что "военный" сезон в Кирилловке будет рентабельным, очень сомневаются  сами жители поселка.

А вот на что рассчитывают владельцы баз, выставляя такие прайсы для мелитопольцев, которые благодаря "асвабадителям" проживают последние копейки - вопрос риторический...

У Facebook-спільноті Генічеська місцева жителька підняла дискусію навколо теми комарів – чи будуть їх цьогоріч травити. Своє питання жінка адресувала владі місту. 

Допис одразу викликав ажіотаж в коментарях. Одні пропонують купляти спреї, інші згадують про ще одну літню проблему регіону – нашестя медуз. А хтось ділиться тематичними мемами.

 

Проте головна проблема регіону наразі – окупація, тож більшість місцевих зійшлись на думці, що травити цьогоріч у Генічеську будуть, в першу чергу, окупантів та зрадників. До комарів справа дійде по закінченню війни. 

 

 

Насправді, вже теплішає, а це означає, що в регіоні дійсно починається сезон нашестя живності – Генічеськ щоліта потерпає від комарів, медуз та комах. 

Минулий рік не став виключенням. Навпаки, туристи, екологи і місцеві жителі зауважували, що ситуація з кожним разом погіршується. Комарів було просто купа, особливо за відсутності вітру й особливо після 20:00.

 

Море місцями перетворювалося на кисіль через кількість медуз, а пляжі були всіяні трупами морських істот. Особливо в липні-вересні. Купатися було майже неможливо. Принаймні, задоволення від такого проведення часу мало хто отримував.

 

Ось як про минулорічний відпочинок в Генічеську згадує туристка:

“Оцінити проблему з комарами нереальної швидкості, чіпкості і кусачості мені вдалося сповна – все обличчя тоді вкрилося великими і дуже болючими фурункулами. Комарів було дуже багато, вони великі і злі. Їх практично не чути, але з’їдають гірше за мошку, яка, до речі, теж лютує в цю пору року. Медуз також дуже багато, в море я навіть не ризикнула заходити”.

 

 

За словами вчених-екологів, основною причиною збільшення кількості медуз в Азовському морі є поступове збільшення солоності морської води. На це, в першу чергу, впливає зменшення кількості опадів, а отже і зменшення потоку прісної води з річок. Також відсутні природні хижаки, які могли б скоротити чисельність цього виду.

 

Колишній сільський голова Щасливциве Віктор Плохушко також зазначає, що вода Азовського моря насичена речовинами, які виділяють медузи, тому вона подразнює шкіру. Деякі люди отримували опіки та зверталися за медичною допомогою. 

Комарі за надокучливістю місцем не поступаються. Ба більше, вони не лише псують відпочинок, а й можуть переносити небезпечні захворювання – дирофіляріоз та малярію.

 

Раніше у Генічеську комарів щоранку травлили. Кажуть, допомагало це не сильно, але загальну кількість зменшити все ж вдавалося. Проте цей спосіб суперечливий і може нашкодити природі, зазначають науковці. Личинки комарів служать кормовою базою для багатьох видів риб та птахів, і якщо їх масово травити, то вони можуть лишитися без корму. 

Медуз у Генічеську також щорічно прибирали – вивозили цілими мішками, а періодично збирали трактором з причепом. Боролися з ними і працівники пляжу, і місцеві, і туристи. 

 

 

У той день ми не змогли дістатися навіть першого блокпосту. Простояли три години перед перший блокпостом, там нікого не випускали, тільки маршрутки до сусідніх сіл. Наскільки я знаю, їх теж зупиняли, перевіряли документи, прописки. Дозволяли виїжджати тільки тим людям, які живуть у цих селах. 

 

Ми побачили, що дуже багато автомобілів розвертаються і їдуть. Вирішили, що немає сенсу втрачати час і повернулися додому. Автомобілі були спаковані, нічого не діставали, тільки продукти, щоб не зіпсувались. Запланували наступний виїзд на понеділок і до кінця дня сиділи вдома сумні. 

У неділю мені потрібно було виїхати в місто, а друзі моніторили інформацію. В телеграмі є чат "Как доехали". Там спілкуються люди, які виїжджають. Розказують, якою дорогою їхали, де їх зупиняли, де ні, що питали, діляться своїми історіями.

 

Друг побачив, що в неділю люди почали виїжджати іншою дорогою через село Давидів Брід в сторону Кривого Рогу. Я повернувся додому близько 11 години і ми вирішили терміново їхати, поки є можливість. У селі, повз яке ми мали їхати, живуть дідусь і бабуся подруги, планували заночувати там, якщо буде потреба і виїхати вранці на наступний день.

 

Ми також почитали, що через одне селище можна об'їхати перший блокпост, так і зробили. Перший блокпост, який нам трапився, стояв на мосту. Це було найстрашніше – пройти перший раз, тому що не знаєш, що і як. На диво, ми пройшли спокійно, нас ті падлюки навіть з Великоднем вітали, питали документи. Так ми почали проходили блокпости. 

Перед тим, коли ми виїжджали через Снігурівку, колона була величезна, сотні машин. Цього разу, коли ми поїхали в неділю, колони зовсім не було, ми дуже швиденько проходили блокпости. Не знаю, чому так, можливо, орки п'яні були, святкували Великдень.

 

Ми запаслися, купили декілька пачок сигарет і поклали на видне місце, люди писали в чаті, що так буде легше проходити блокпости. Передали бабусі подруги продукти в селі, де планували ночувати, дивимось один на одного і кажемо: будемо пробувати далі, якщо зараз так пропускають. 

 

Протягом всієї дороги я не знаю точно, скільки десятків блокпостів було, мабуть, 50. Нас зупиняли мінімум разів 30. Перевіряли документи, на деяких блокпостах питали тільки паспорти чоловіків, деякі питали всіх. 

І почалося: хтось каже відкрити капот, багажник, бардачок, хтось мацає сумки, відкриває, дивиться. Хтось перевіряє документи на автомобілі. Питають, звичайно, куди їдемо. Ми говорили, що в Кривий Ріг до родичів. Один раз нас попросили підняти футболки, щоб подивитись, чи нема в нас ніяких татуювань. Я не був за кермом, їхав брат, один раз в нього взяли телефон і попросили відкрити галерею. 

 

Одного разу взагалі зробили таку імітацію, що взяли наші паспорти і пішли звірити їх зі списками. Вони сказали, що начальство їм сказало так зробити. Цей орк метр-півтора не дійшов до свого блокпоста, повернувся до нас і віддав документи. 

Були такі запитання: "чи ніхто вас не ображає?", "чи все в вас добре?", "а чому їдете?". Один запитував, чи розуміємо ми, що можемо туди не повернутись. 

 

Щоб виїхати, я попросив автомобіль у знайомих мого друга, а він на київських номерах. Один питався, чому немає довіреності. Я кажу, що за правилами не потрібна довіреність, щоб їхати, що є свідоцтво про реєстрацію авто і посвідчення водія. А він такий: і що, я теж можу в вас взяти і так їздити? 

 

На блокпостах стояли "днр-рівці", тому що розвішували ці прапори радянські, понамальовували на фанерах свої "днр-рівські" кольори. Я їх назвав музейні війська, тому що вони ходили в радянських касках часів Другої світової, мали старі ремені з пряжками серп і молот. 

 

Ми їхали, а табори цих орків були в кожній лісосмузі, вони там копали собі бліндажі, халабуди робили. У нас на Херсонщині дуже багато курганів, вони навіть закопалися в курганах, вони там живуть. Дуже багато стоять вздовж спиною до дороги, типу в бойовій готовності, а стволи направлені кудись в поле. Сподіваюся, їм хоча б показали, в яку сторону автомат стріляє. 

Чим ближче до лінії розмежування, тим війська починали змінюватись, були більш професійні, якщо можна так сказати. Вже біля лінії розмежування стояв чувак в нормальній формі, нормальному шоломі, з нормальною зброєю, рацією.

 

Мені здалося, що це якісь спецвійська, тому що він більше як психолог працював. Питав: "А куди їдете? Тільки давайте чесно". На розмови витягував, хотів якимись нестандартними питаннями вивести на не заготовлені відповіді. У нас був великий плюс, що ми їхали двома машинами і на деяких блокпостах говорили, що ми разом. Повторяли ту ж інформацію, це нам зіграло на руку, було видно, що не придумали. 

 

Бувало, що на деяких блокпостах нам просто показували проїжджати. Було таке, що зібралась колона, вони спочатку перевіряли, потім махнули і сказали всім їхати. На останньому блокпості записали номер автомобіля і скільки людей виїхало. 

 

У чаті писали: ви побачите, коли зустрінете наших хлопців. Ми коли побачили наших хлопців в формі з шевронами, прапорами України, чистенькі, красиві, підтягнуті, ми аж сльозу пустили. У нас перевірили документи, зустріли, привітали, сказали "Ви на підконтрольній Україні території. Слава Україні!". 

 

Вже вечоріло, але ще було світло, проте попереду була величезна колона машин, ми проходили через наш перший блокпост, просувалися вночі і спали в машинах. Наші військові попросили вимкнути вогні, фари, в селах вікна теж не світилися. Там було чисте зоряне небо, зірок так багато насипано, в місті такого неба не побачиш.