Жити на мальовничому березі Дніпра у селищі Антонівка під Херсоном у мирні часи було мрією для багатьох городян – адже земля й нерухомість тут коштували дуже дорого. Але з початку війни Антонівка стала «гарячою точкою», і такою залишається зараз – усе через стратегічний автомобільний міст поруч із населеним пунктом. Наприкінці лютого за нього йшли жорстокі бої, і селище поруч російські агресори також обстрілювали, пошкодивши десятки будинків. Тепер по тому ж Антонівському мосту вже тричі прилітали українські «хаймарси», і щоразу – точнісінько «в яблучко». Напевне, російське командування вважає, що тут без навідників не минулося. І шукає тих навідників саме в Антонівці, звідки той міст видно, як кажуть, неозброєним оком.
 
«Протягом двох останніх тижнів нещасну Антонівку разів із п’ять «перевертали догори дригом». Це було вражаюче видовище - вулицею Дніпровською рухалася ціла колона з «КАМАЗу», бронеавтомобілю «Тигр» і БТРу із озброєними до зубів окупантами на броні. Вони пильно роздивлялися присадибні ділянки, і вибірково заходили до окремих осель. Та коли заходили, починався гармидер: російські вояки нахабно лізли в шафи з одягом, зазирали і в гаражі, і навіть в оглядові ями. Я так розумію, шукали не тільки зброю, а й своїх дезертирів, - описує події мешканець Антонівки, чиї особисті дані не розголошуємо. – Дуже вибірковий підхід і до мисливської зброї. В одних власників її вилучають, в інших тільки перевіряють документи, й «рекомендують» здати на зберігання до фейкового «УВД». Чому так – теж невідомо».
 
 
Втім, вилучають окупанти не тільки мисливську зброю, а й приватні плавзасоби. У рибальської бригади, яка десятиліттями працювала на тоні біля залізничного мосту через Дніпро, забрали баркас, яким промисловці заводили великий невід. Тепер рибалки позбулися можливості заробляти на хліб для себе й своїх родин. На човнових причалах № 7 і 15 повикрадали моторні човни, а з сейфів витягли двигуни до них, аби ніхто з господарів «маломірок» не міг самотужки переправлятися через річку. При цьому Антонівський міст закритий уже й для пішоходів – окупанти його знову намагаються ремонтувати. 
 
Можна скористатися, щоправда, поромною переправою (всупереч чуткам, що за перевіз беруть по 250 гривень, вона є безкоштовною). Але черга на неї стоїть аж від церкви у селищі Кіндійка, тобто чекати треба не менше години. Отаке воно, «тихе життя» під п’ятою загарбника.