Журналіст та волонтер Ігор Захаренко, який наразі працює в Херсоні, поспілкувався з місцевими мешканцями. Вони розповіли йому про російську окупацію та воєнні злочини рашистів.
«Від волонтерки вони хотіли, щоб допомагала людям від імені росії. До неї прийшли, знайшли вишитий шеврон ЗСУ. Не повірили, що проста українська дівчина так любить свою країну та армію, що вдома тримає шеврон. Жінку кинули до в’язниці, тримали в підвалі 3 тижні — били, допитували, катували струмом, вирвали ніготь. Казали, що любити Україну — це погано, а росія тут назавжди.
 
Вона була вчителькою. Її росіяни заставляли викладати в школі за їх програмою. Вона відмовилася. Так вони її два з половиною тижні тримали — били дуже, катували — обливали одяг водою, а потім пускали струм… Плоскогубцями повиривали нігті… Розбили чашечки колінні…
 
 
Вони ж прийшли з готовими списками. Прийшли до знайомої за чоловіком. А він загинув на Антонівському мосту… Так вони заставили могилу розривати, щоб довести. Її поставили на коліна і почали поруч стріляти… Дали 2 години щоб довідку про смерть чоловіка зробила. Вона не вклалася в час — як же її били на могилі чоловіка…
 
Чийогось племінника забрали на підвал, били, катували, електрошокером фігачили…«
Як розповіли журналісту жителі міста, у в’язницю постійно когось привозили чи відвозили. Багато машин з моргу приїжджало, бо закатовували до смерті.
 
«Людей били, катували, жінок ґвалтували. Нелюдські крики було чути далеко від в’язниці…
В магазині поруч просили включити якусь музику щоб не чути істеричні крики.
Кому вдалося вийти живим з катівні — хрестилися і тікали швидко подалі.
Хтось шукає свого друга, якого забрали ще 1 червня. Його тримали у в’язниці. Про нього ще російська пропаганда сюжет робила, що він допомагав партизанам.
 
.
 
Інший чоловік прийшов, щоб знайти свого співробітника, інженера… Його теж до тюрми привезли. А мого співрозмовника вночі з дому забрали, повезли в офіс — там били, допитували, катували. Розікрали офіс, що не змогли забрати, розбили. Чоловіка ж викинули біля будинку з погрозами, що ще приїдуть…
 
Привезли діда в одних трусах, з зв’язаними назад руками. Йому важко було виходити з КАМАЗу, на нього кричали, а потім прикладом по голові.
Якийсь чоловік бачив з вікна квартири, як привозили людей, як їх били сильно та мучили. Влітку було спекотно, люди відкривали вікна на провітрювання, а звідти було чути нелюдські крики…
Одна жінка бачила як вивозили награбоване — пральні машини, холодильники, телевізори, комп’ютери, лавки з парку викопували, дитячий потяг вкрали".