Россия похищает украинских детей-сирот с оккупированных территорий нашего государства. Это является одним из самых тревожных аспектов этой войны.

В частности, издание Sky News нашло доказательства того, что россияне забрали детей из двух детских домов Херсона. Журналисты также отметили чрезвычайную храбрость простых украинцев, которые пытались помешать намерениям российских оккупантов.

 

Отмечается, что похищение детей является грубым нарушением правил ведения войны. А по данным украинских чиновников, во время ухода из Херсонской области российские военные похитили 97 детей-сирот.

 

 

По словам директора детского дома в селе Степановка под Херсоном Владимира Сагайдака, он видел, что русские сделали с сиротами на Донбассе с начала войны в 2014 году, и должен был принять меры, чтобы защитить своих детей.

 

"Мы видели, как российские пропагандисты говорили, что нужно забрать детей-сирот, отдать их в военные училища, обучить их и пусть они воюют за Россию. Это было самое страшное, поэтому мы начали прятать детей, потому что понимали, что их заберут", – рассказал Сагайдак.

 

Эксклюзивные записи камер видеонаблюдения, полученные Sky News с камер детского дома, зафиксировали ужасный момент, когда россияне приехали в поисках детей. На кадрах видно, как российские оккупанты ходят по зданию детдома.

 

 

"Они конфисковали все документы на детей, потому что они не могли понять, где дети, поэтому они забрали документы, они забрали компьютеры, они забрали систему видеонаблюдения, потому что они хотели знать, куда делись дети", - рассказал Сагайдак.

 

Детей из этого детдома, которых было 52, согласились спрятать у себя жители села, которые принимали их по три-четыре на семью. Хотя и существовал риск, что коллаборанты "сдадут" их россиянам и эти семьи будут арестованы или расстреляны.

 

Россияне так и не нашли детей-сирот, но отправили в этот детдом еще 15 детей с других оккупированных территорий Украины. Sky News показал видео, на которых видно, как персонал детского дома принимает их и относится к ним как к своим. Когда российские войска наконец отступили из региона, они пришли и забрали с собой всех 15 детей. Работники детдома ничего не могли поделать.

 

 

"Их посадили в эти военные машины и повезли, солдаты с автоматами, поэтому, конечно, дети были напуганы и не знали, куда их везут", - рассказала воспитательница Оксана.

Они были не единственными. Sky News также исследовала заявления, что россияне забрали гораздо младших детей, в возрасте от трех до пяти лет, из другого детского дома в центре Херсона.

Наталья Кадырова живет рядом с детским домом. Также она описала момент, когда российские военные пришли похищать детей.

 

"Когда детей вывозили, по периметру стояли российские БТР и солдаты, чтобы никто не снимал. Конечно, я переживаю за них, они маленькие дети. Это просто брошенные дети. Мы не знаем, где они, что с ними произошло и куда их повезли", - рассказала Кадырова.

 

Украинская прокуратура заявляет, что из этого детдома россияне забрали 48 детей-сирот в возрасте 3-5 лет. По данному факту открыто уголовное производство. Всего, по данным правительства Украины, Россия похитила и депортировала за время войны 13 тысяч детей.

 

 

На жаль, кожного дня українська економіка потерпає від безперервної агресії сусідньої держави, тому сьогодні буквально усі її сфери об'єднані у велике ціле, щоб якнайшвидше наблизити той день, коли країна зможе повернутися до спокійного життя. Виключенням не стала і сфера легального грального бізнесу, яка продовжує наповнювати бюджет країни та навіть створювати нові робочі місця і залучати інвестиції.

Сьогоднішні обставини змушують представників гральної сфери підлаштовуватися під непрості умови - в першу чергу це стосується наземних ігрових залів, функціонування яких вкрай ускладнене. Все більше гральна індустрія опановує онлайн режим, який дозволяє грати на гроші буквально не виходячи з дому. Разом з тим нікуди не зникла і можливість грати безкоштовно в азартні ігри, тож кожен любитель таких розваг знайде собі відпочинок до смаку. 

Звісно ж, важка економічна ситуація не могла не позначитись і на прибутках різноманітних інтернет казино, проте надходження у бюджет країни залишаються стабільними, хоча і не в прогнозованих об'ємах. Не слід забувати, що будь-які гральний бізнес спрямований в першу чергу на розваги, тому не дивно, що під час війни на них бракує ресурсів та коштів. Тим не менш, лише у 2022 році ця галузь забезпечила більше 800 млн податків до державної казни, отже регулювання азартних розваг державою дійсно працює.

Велику частку прибутку від сфери азартного бізнесу складають букмекерські контори. Спочатку поверненню гравців до ставок сприяли перші матчі збірної України з футболу, які тоді виглядали чи не єдиною втіхою серед тривожних новин, а все восени новий сплеск приніс і Чемпіонат Світу з футболу, що розпочався в Катарі.

Від початку повномасштабного вторгнення практично кожен українець так чи інакше приміряв на себе роль волонтера, тож не дивно, що бажання допомогли наблизити перемогу стало невід'ємною частиною діяльності кожного. На сайтах онлайн казино та букмекерських контор регулярно з'являються повідомлення та звіти про благодійність та допомогу армії, а долучитись до цього можна просто граючи - відсоток від внеску обов'язково відправиться за призначенням. 

У якості прикладу наведе лише декілька фактів того, як індустрія азартних розваг буквально з перших днів війни активно допомагає наблизити перемогу:

● Онлайн казино Slots City вже на початку березня відзначилася благодійним внеском у розмірі 1 000 000 гривень на підтримку ЗСУ;

● FavBet повідомив про відрахування 1% з кожного внеску на підтримку армії;

● Cosmolot не лишився осторонь і також підтримав військових донатом у півмільйона гривень;

● Parimatch Tech активно співпрацює з волонтерськими організаціями, підтримує збройні сили та активно допомагає буквально на всіх фронтах.

Це лише найпомітніші представники сфери. Кожна з компаній продовжує вести активну діяльність та найголовніше - не збирається зупинятися ані у продовженні роботи в Україні, ані у наданні підтримки та допомоги стільки, скільки це буде потрібно.

 

11 листопада увійде до підручників новітньої історії України як дата безумовного успіху ЗСУ: цього дня сили оборони звільнили Херсон – єдиний обласний центр, який під час великомасштабного вторгнення вдалося захопити рашистам. Країною прокотилася хвиля довгоочікуваної переможної ейфорії. Проте відступ російських фашистів із Херсона не означає, що так звані "визволителі" залишили місто у спокої. Рашисти продовжують планомірно тероризувати Херсон ударами артилерії, намагаючись спровокувати енергетичну та гуманітарну катастрофу. Як виживає звільнений Херсон після деокупації - дізнавався "Апостроф".

 

"Приїжджаєш до Херсону, і тут класно: немає рашистів, немає цих проклятих "зеток" - вільне місто", - розповідає "Апострофу" місцевий мешканець Василь, що у Херсоні володіє магазином спортивних товарів.

Втім, окупанти не дають забути місцевим жителям про свою близьку присутність на лівому березі Дніпра. Не минає й дня, щоб місто не обстрілювали.

 

 

"Перші дні після звільнення Херсона ситуація з обстрілами була абсолютно нейтральною: народ радів на вулицях кілька днів, приїжджав Зеленський, і навіть не було поодиноких пострілів з гвинтівок. Приблизно за тиждень почалися обстріли. Частина з них були хаотичною, але деякі, швидше за все, за наведенням. Наприклад, співробітники прокуратури заїхали до будівлі і туди буквально за 30 хвилин прилетів снаряд", - каже виданню житель Херсону, волонтер Андрій.

 

Зараз, за словами херсонців, окупанти значно збільшили вогневий вал.

"Місто обстрілюється дуже щільно. У нас є райони, які обстрілюються практично цілодобово: Острів, Гідропарк. І незрозуміло чому саме ці райони, адже там немає якоїсь значущої інфраструктури, там лише житлова забудова та приватний сектор, ось їх і обстрілюють. Прилітає по автомобілях, будинках, дворах. Руйнувань дуже багато, і людей з цих районів намагаються евакуювати і якось переселити. Але це не означає, що в інших районах тихо. Практично все місто обстрілюється, з самого ранку кожен день прильоти, і нас просто зараз знищують", - скаржиться мешканка Херсона Наталія, коментуючи ситуацію "Апострофу".

 

"Зараз однозначно вони стали сильніше обстрілювати місто, руйнувань дуже багато, - додає власник магазину Василь. - Проїжджаєш районами, бачиш ці радянські панельки, і в багатьох будинках тупо в стінах дірки від снарядів. Рашистам абсолютно все одно куди стріляти. Якоїсь вибірковості немає, або вона просто така перекручено-садистська. Коли місто було окуповане, і наші працювали по місту, то працювали точково: по місцях скупчення рашистів, їх фейкових адміністраціях, пунктам збору військових і техніки. А тепер окупантам довелося піти, і вони б'ють. тупо по всьому місту: школи, житлові будинки, лікарні, дороги… їм байдуже".

 

 

Більше того, околиці міста, до яких "визволителі" можуть дістатись, прострілюються снайперами.

 

"Фактично росіяни перетворюють місто на чорну дірку і обстрілюють з усіх видів озброєння, а прибережна зона прострілюється снайперами або просто стрілецькою зброєю. Починаючи з понеділка, 12 грудня, обстріли набули запеклого характеру. За підсумками останніх днів під обстріл потрапляють школи, медичні установи, адміністрація, супермаркет. У будинок, де я мешкаю, прилітало двічі", - зазначає волонтер Андрій.

 

Навіщо рашисти кошмарять місто після свого відступу? У херсонців є кілька припущень.

 

 

"З огляду на те, що 10 грудня окупанти зайняли острови по Дніпру і почали обстрілювати місто з мінометів 82 калібру, можливо, вони готують якісь рейдові заходи на Херсон. Адже у своїх пабліках вони ж активно розганяють, що повернуть Херсон, - пояснює Андрій. - Крім того, у них стоїть завдання унеможливити перебування українських військ та аварійних підрозділів у місті, унеможливити перебування поранених у лікарнях, поставити під вогневий контроль логістику з міста та в місто".

Ну і, звичайно, ніхто не скасовував тактику тупого терору для провокування гуманітарної катастрофи – це улюблений інструмент впливу рашистів.

 

Жителі Херсона зазначають, що гуманітарна ситуація у місті не є критичною: продовольства, засобів гігієни та ліків вистачає.

"Зараз у місті працює дуже потужна продуктова місія ООН та інших міжнародних організацій. Вони надсилають нам продуктові набори - і загалом у достатній кількості: щодня в місто заходять фури з продуктовими, гігієнічними та дитячими наборами. У місті працює близько 20 пунктів видачі цих наборів. Весь світ зараз нас підтримує, і це, відверто кажучи, дуже приємно", - зазначає місцева мешканка Наталія.

 

"У місті з'явилося багато польових кухонь: волонтери чи релігійні організації готують гарячу їжу та годують людей", - додає власник магазину Василь.

"Коли рашисти були у Херсоні, вони не давали завозити в місто ні продукти, ні ліки, взагалі нічого. Людям доводилося скуповувати залишки: що знайшли десь, якусь крупу, сухарі, консерви, те й купували. Ліки розгребли всі, аптеки стояли порожні. Коли у мене піднявся тиск, я не міг жодних ліків собі купити", - зазначає Василь.

 

 

Але! Ситуація зі світлом, водою, опаленням, зв'язком набагато гірша. За кілька тижнів після звільнення міста комунальники поступово почали налагоджувати комунікації, став з'являтися навіть провідний інтернет. Однак безперервні обстріли зводять нанівець усі намагання повернути місто до мирного життя.

 

"Взяти, наприклад, район Острів. Днями його були змушені відключити від опалення, і система буде злита, тому що забезпечити роботу систем опалення при таких обстрілах просто неможливо. А сьогодні по всьому місту зникло світло, і я так розумію і від опалення все більше будинків буде відключатись. Вже зараз заходиш у багатоповерхову панельку, а вона вся тече, сира і вода на підлозі. Я такого ніколи не бачив за весь час життя у місті", - запевняє волонтер Андрій.

 

"Відкрито кілька великих мережевих супермаркетів, але здебільшого більшість продуктових магазинів досі не відкрилися. Тому роботи немає. У Херсоні працює кілька комунальних підприємств, які займаються інфраструктурою міста: водоканал, енергетики. Але малого та середнього бізнесу тут немає, відповідно і роботи немає", - нарікає Наталя.

 

Всі ці проблеми змушують людей знову виїжджати з міста, в яке ще місяць тому херсонці поверталися на хвилі наснаги. А от хто точно не збирається залишати місто, то це…

 

Звичайно, найодіозніші колаборанти на кшталт Володимира Сальдо втекли з Херсону задовго до його звільнення.

"Ті, хто співпрацював з окупантами активно, і ухвалював якісь управлінські рішення, одразу виїхали разом із окупантами", - зазначає Наталя.

 

"Але судячи з щільності обстрілів, агентури в місті залишається ще більш ніж достатньо. Тим більше, що їм є де залягти на дно, адже місто напівпорожнє. Коли я був в окупації і перебував у розшуку, мені вдавалося протягом двох місяців міняти квартири і залишатися у місті. Нині порожнього житла ще більше і можна роками, напевно, ховатися, особливо в приватному секторі, - додає волонтер Андрій.- Херсон, на жаль, досі не перебуває під жорстким правовим контролем України, як не перебуває під контролем і трафік з Херсону".

 

Окрім агентури та навідників у Херсоні залишаються і любителі росії.

"Так, у місті залишилися люди, які, наприклад, отримували гуманітарну допомогу від тих самих поляків, а потім висловлювали в лайливій формі своє ставлення до України. Але це здебільшого пенсіонери, які до цього і російські паспорти оформляли, і комунальні рахунки переоформляли на росію. Ця група людей нікуди не поділася - така реальність", - запевняє Андрій.

 

"А є ще й такі, хто каже, що коли тут були росіяни, нас так не бомбили. Ну це недалекі люди. Вони не можуть розвинути далі свою логіку. Коли в Херсоні були росіяни, то не бомбив їх хто? ЗСУ! А тепер росіяни пішли і бомбять місто, адже їх тут немає, а на вас їм просто начхати. На жаль, такі люди є", - додає власник магазину Василь.

 

Проте місцеві жителі зазначають, що любителів Мордора виявляють правоохоронці.

"У місті зараз активно працює поліція, СБУ, ведуться слідчі дії щодо колаборантів. Цих людей знають, є списки. Крім того, є небайдужі херсонці, які контролюють цей процес, адже у нас були в місті люди, які зрадили Україну, і не просто співпрацювали з окупантами, але навіть допомагали катувати своїх співгромадян. Навіть якщо у силовиків до когось руки не дійдуть, активні патріоти не дадуть спокійного життя колаборантам", - резюмувала Наталя.

 

 

 

Если у вас часто кружится голова, появляются боли, происхождение которых вы не понимаете или стали хуже видеть и слышать, необходимо обследоваться на МРТ - уникальном сканере внутренних органов человека. 

Сегодня магнитно резонансная томография киев доступна в любом медучреждении - государственном и частном. В первом случае вы даже можете получить услугу бесплатно, по направлению семейного врача. Но придется встать в электронную очередь и подождать несколько месяцев. 

Если МРТ-диагностика нужно срочно, лучше обратиться в частную клинику. Стоимость платного обследования не пробьет брешь в вашем бюджете, а результаты получите в тот же день. 

Принцип работы магнитно-резонансного томографа очень прост: включенный аппарат создает электромагнитное поле высокого напряжения. Ядра водорода, которые содержатся в человеческих клетках, реагируют на него. В результате возникает резонанс. 

Эти колебания улавливает компьютер, подсоединенный к томографу, визуализирует их в трехмерную картинку и транслирует на монитор. Затем врач-радиолог расшифровывает полученные данные и передает их вашему доктору. 

Магнитно-резонансный томограф отлично “видит” спинной и головной мозг, все отделы позвоночника, органы малого таза, суставы, мягкие ткани. При этом цена мрт головного мозга, например, не превышает средний чек одного похода за продуктами в супермаркет.   

Благодаря МРТ выявляются практически все внутренние патологии: разнокачественные опухоли, грыжи, костные и суставные инфекции, воспаления, сосудистые патологии и травматические поражения.

Диагностика на магнитно-резонансном томографе совершенно безболезненная и безопасная процедура, не имеющая побочных эффектов. В отличие от рентгена и КТ, магнитно-резонансный томограф не облучает организм, поэтому привозить на диагностику можно даже грудничков.

Сканироваться на магнитно-резонансном томографе можно сколько угодно раз. Строгих перерывов между сеансами тоже нет. Благодаря этому удобно следить за динамикой заболевания и эффективностью назначенного лечения. 

А вот они есть, причем двух типов - относительные и абсолютные. 

К абсолютным противопоказаниям относятся:

●  кардио и нейростимуляторы;

●  инсулиновые помпы;

●  электронные или металлические импланты; 

●  кровоостанавливающие сосудистые клипсы;

В списке относительных противопоказаний: 

●  I триместр беременности;

●  избыточный вес пациента (более 120 кг);

●  наличие психических и неврологических расстройств (клаустрофобия, панические атаки, невозможность неподвижно лежать определенное время);

●  протез внутреннего уха или сердечного клапана;

●  татуировки. 

Никакой специальной подготовки процедура не требует. Главное, снять с себя все металлические предметы, включая ювелирные украшения и часы. Мобильный телефон тоже нужно оставить в сумке. 

Женщинам, которые пришли на МРТ головы, придется смыть косметику. Некоторые уходовые и декоративные средства могут содержать металлическую крошку. Например, крема или лосьоны с добавлением золота и серебра. Для вашего здоровья они не опасны, а для аппарата, который находится под воздействием магнитного поля, губительны.

Для подготовки к МРТ-обследованию органов малого таза, брюшной полости и молочных желез так же есть определенные рекомендации, но о них обычно предупреждает врач. 

 

В столичном Охматдете медики лечат 13-летнего Артура Вобликова из Херсона, который попал под обстрел и потерял руку. Сюда он был эвакуирован после того, как местные врачи смогли стабилизировать состояние ребенка. Спасти руку было невозможно, так что ее пришлось ампутировать и делать это пришлось под фонариками, потому что в больнице не было ни света, ни воды, говорится в ТСН.

 

Ежедневные перевязки и привыкание к тому, что все нужно делать одной рукой. Так 13-летний Артур живет почти месяц. “Домой хочется, надо ждать пока заживет там она. Затем выпишут где-то на два месяца или на месяц. Потом только протезисты будут смотреть и делать протез”, – рассказывает мальчик.

 

 

Он уже знает – времени на это нужно немало, хотя сначала смириться с произошедшим ему было сложно. "У него первый вопрос был после операции: "Как я дальше жить буду?". Говорю, что будешь жить по-прежнему. Сделаем протез и будешь и на машинах, и на велосипедах ездить. Главное, чтобы ты держался бойцом", – рассказывает мама.

 

Каждый день с Артуром занимается психолог и мальчику общаться с ним, говорит мама, нравится. “Сейчас он уже гораздо лучше, и с друзьями начал общаться, а то не хотел совсем не с кем общаться. Ему звонили по телефону, он не отвечал на звонки, а сейчас общается, смеется”, — радуется женщина.

 

Они пережили оккупацию. Плакали от счастья, когда впервые за девять месяцев увидели на улице украинских защитников. Казалось, хуже всего позади, но российские оккупанты даже на расстоянии продолжили свой террор. “Все не у нас дома случилось, а у знакомых. Начавшийся артобстрел и осколки ему повредили руку, знакомый не растерялся, наложил ремни, остановил кровотечение и машиной, не дожидаясь скорой, вывез в больницу. Там его обезболили и отправили в детскую областную херсонскую больницу”, – вспоминает мама мальчика.

 

 

В больнице не было света, лифт не работал, его пешком поднимали в операционную на 6 этаже, а там под фонариками ампутировали руку. “Не могли руку спасти, потому что сильно была повреждена. Рваные раны были”, — говорит ребенок.

 

Когда состояние Артура херсонским врачам удалось стабилизировать, его решили эвакуировать в Киев. Быстрые сменялись поочередно на границе каждой из областей. "Херсонская бригада вывозит, дальше мы — николаевская забираем, дальше вывозим, бригады забирают, и для дальнейшего лечения парня", — рассказывают фельшеры, которые помогали эвакуировать мальчика.

 

Так Артур с сестрой и мамой добрался до столичного Охматдета. На руке парня до трех десятков швов, большинство врачи собираются снимать. Остальные, только когда убедятся на сто процентов, что рана будет залечиваться без последствий. "В дальнейшем, вероятнее всего, ему нужно будет проводить реконструктивную операцию, чтобы ту культю, которая осталась от руки, подготовить для протезирования", — говорят врачи.

 

 

На это еще может понадобиться несколько месяцев, но врачи уже ищут благотворителей, которые смогут помочь Артуру с протезированием и последующей реабилитацией. После выписки из больницы семья останется жить у родственников Киевской области, возвращаться домой пока решили не спешить.

 

Кажется, что каждый день появляется новое онлайн-казино. И при таком большом выборе бывает трудно понять, какое из них выбрать. Но еще важнее, чем выбрать правильное казино, знать, как вернуть свои деньги, если у вас возникнут проблемы. Так можно ли вернуть деньги с онлайн казино? Давайте посмотрим.

Для тех игроков, которые ищут дополнительные деньги для игры, казино онлайн Украина 2021 предлагает разнообразные бонусы и акции. Большинство из них предоставляются в форме совпадения или увеличения ваших собственных депозитов, а некоторые позволяют играть без необходимости вносить собственные деньги сразу. Эти бонусы часто имеют ограничения по сумме, которую можно снять за один раз, а также по максимальному выигрышу, но они все равно представляют собой отличную ценность для случайных игроков. Более серьезные игроки могут воспользоваться VIP-программами и очками лояльности, которые стимулируют крупные депозиты и поощряют постоянную игру. Кроме того, казино регулярно проводят турниры и соревнования, чтобы дать своим клиентам еще один шанс еще больше увеличить свой банкролл. 

Играя в онлайн-казино, важно знать правила, связанные с выводом средств. Перед тем как вернуть деньги с онлайн казино, большинство сайтов требуют от игроков выполнения определенных условий, прежде чем они смогут снять свой выигрыш. Например, вам может потребоваться отыграть сумму депозита и бонуса определенное количество раз, прежде чем вы сможете снять деньги. Условия могут варьироваться в зависимости от игры и конкретного сайта, поэтому важно внимательно прочитать все Положения и условия перед началом игры. Некоторые казино не разрешают снимать деньги с бесплатных или бездепозитных бонусов, а также с определенных игр, независимо от того, сколько денег в них задействовано. 

Прежде чем вы почувствуете прилив азарта от возможности рискнуть и выиграть на ставках, важно помнить, что в этих играх действуют строгие правила. Понимание этих правил необходимо, прежде чем вы решите вывести свой выигрыш. Во-первых, многие платформы для отыгрыша требуют, чтобы игроки отыграли сумму своей первоначальной ставки определенное количество раз, прежде чем они смогут получить свой выигрыш. Помимо выполнения этого требования к обороту, также важно знать о максимально допустимом выигрыше, который устанавливается многими игорными сайтами. Знать, какие правила действуют в отношении ваших собственных ставок и призов, важно для того, чтобы избежать возможного разочарования, если вы успешно дойдете до стадии вывода средств. 

Перед тем как вернуть деньги с казино, необходимо пройти процесс верификации. Он необходим не только для защиты безопасности ваших транзакций, но и для того, чтобы деньги не попали в чужие руки. Как правило, для этого требуется предоставить удостоверение личности, например, водительские права или паспорт, а иногда и более подробную информацию, например, копию недавнего счета за коммунальные услуги. Пройдя через эти дополнительные шаги, вы можете гарантировать, что ваш запрос на вывод средств будет обработан быстро и безопасно, с минимальными трудностями.

Вывести средства из онлайн-казино легко и просто. Все, что вам нужно сделать, это убедиться, что вы выполнили минимальную сумму для вывода средств - обычно эта сумма находится в диапазоне 25-50 EUR/USD - заполнить форму запроса на вывод средств и подождать несколько дней. Этот процесс может занять от одного до трех рабочих дней в зависимости от того, какой способ оплаты вы выбрали. После обработки запроса на вывод средств деньги будут переведены на указанный вами счет, включая дебетовую/кредитную карту, Paypal, Neteller, Skrill и др. Главное придерживайтесь этих рекомендаций.

 

24 лютого квартира Андрія (ім’я змінене з міркувань безпеки, — ред.) стала пунктом збору українських партизанів у Херсоні. Тут досі лежить мішок з армованими гвіздками, які планувалося розсипати на дорогах, аби перешкоджати пересуванню російської техніки. Стоять пляшки для коктейлів Молотова і пахне бензином. На стіні висить паперова мапа, на якій у перші місяці вторгнення Андрій з друзями відмічав зміни на лінії фронту. Тут же в кутку лежить пакет з одягом, у якому Андрій прожив 75 днів полону.

 

"Ми думали в Херсоні буде Грозний, ми закидатимемо російську бронетехніку бензином і обстрілюватимемо їх з дахів з РПГ. Виявилося все не так, як очікували", — говорить хлопець.

Після окупації Херсона, Андрій з друзями організували підпільну мережу інформаторів, коригувальників та виконавців диверсій. Спершу Андрій мав збирати координати пересування російської техніки та передавати їх українським військовим. Пізніше став збирати інформацію, на основі якої інші закладали вибухівку і підривали колаборантів.

 

 

Так тривало до 29 липня. Того дня Андрія викрали з конспіративної квартири і відвезли до Головного управління поліції в Херсонській області, де у підвалі росіяни тримали херсонців. Андрія допитували, катували струмом і водою, били палицями, аби він здав інших членів підпілля. Але він зумів вижити, вийти на волю і дочекатися звільнення рідного Херсона. Суспільне записало його історію.

 

За кілька днів до вторгнення я не особливо читав новини, тому не думав ані про спротив, ані про партизанщину. Наш рух розпочався 24 лютого, коли мені подзвонили друзі і сказали, що ось, уже почалося. Тоді ж я почув вибухи за містом. Ми обдзвонили своїх і повідомили, що збираємося у мене вдома.

 

Ми хотіли двіжувати. Вірили, що росіяни будуть пробувати заходити в місто, а ми будуватимемо барикади, виманюватимемо їх на вузькі вулички і робитимемо їм вогневі мішки. Словом, у нас були певні фантазії, але нічого з цього не відбулося.

 

 

У перші дні ми вирішили допомагати і військовим, і цивільним. Стали стягувати бензин, гвіздки, скляні пляшки, масло, пінопласт. Якісь жінки приносили їжу, у мене на квартирі досі стоять банки з закрутками. У когось на ринку була точка з одягом і нам принесли теплі куртки. Це все поступово розходилося. Спершу друзі розвозили волонтерку, продпакети для бабусь. А потім в місті стало забагато росіян і це стало неактуальним. Ми перейшли у підпілля.

 

Ми скидали координати переміщення російської техніки, слідкували за місцевими колаборантами і шукали можливості щось із ними зробити. Я збирав інформацію, структурував її й надсилав іншим. У мене, наприклад, були координати про 50 танків у корівнику в селі. Просто місцевий скинув інфу. Потім в іншому селі знайома дівчина йшла з тренування і злила координати колон бронетехніки. Прильот — десятки одиниць згорілої техніки. Будинки, позиції, всякі будівлі, які займали росіяни. Я щодня слав координати пакетами.

 

Я вважав себе доволі відомим в місті, тому боявся, аби мене не спалили. Було кілька чатів, звідки до мене зливалася інформація. Я вибирав адекватну і передавав далі.

Жінки та підлітки переважно могли пересуватися містом майже безперешкодно і тому найбільше користі у отриманні даних було саме від них.

 

 

Були більш підготовані хлопці — виконавці. Колаборантів ми знали в обличчя, бо їх показували по телевізору. Ми просто спостерігали за ними, розуміли, в кого немає охорони, хто на ніч повертається додому, хто паркує машину не у дворі. Я переживав, щоб ми не чіпали військових, тому що тоді всіх почали б шманати. Тому ми зайнялися колаборантами, адже, по-перше, їх менше охороняли. А по-друге, це зрадники, їх треба було принципово покарати.

 

У нас не було жодного матеріального ресурсу, щоб працювати. Вибухівку, пістолети, автомати, обрізи ми скуповували в місцевих "кулібіних". Закладки в місті були, але ми про них не знали. Або вони були закопані в таких місцях, куди неможливо було дістатися, а якщо і можна, то як ти вивезеш вибухівку через російські блокпости? Так, знаходилися люди, яким це вдавалося, але процес складно рухався. Під кінець у нас був тільки один автомат на всіх, пару обрізів, пару гранат в закладці і все.

 

Я майже не виходив з квартири і участі в закладках не брав. Пару раз тільки забирав посилки на районі. Раніше думав, що це класно — сидіти і задротити за комп?ютером. Але насправді це такий психологічний тиск — шарахаєшся від людей під вікнами. Якось ми були на квартирі, а там дверцята зі склом і шторкою. Росіяни постійно ходили повз неї, бо вони поряд жили, але думали, що приміщення не житлове і ніби його не помічали. І от одного разу я відкриваю шторку, а там стоять військові і переговорюються: "Тут точно  мають бути десь партизани, такий сховок хороший". А інший йому відповідає: "Пішли перевіримо горища". Усі, хто тоді були в квартирі, сильно пропітніли. Ми вирішили звідти знятися. Так я переїхав на іншу квартиру.

 

 

Може здатися, що все було складно, але насправді, якщо ти таким уже займався, то ні. Треба бути педантичним в деталях, а я не був до кінця педантичним. Тому і попався.

 

По-перше, ховатися на квартирі було тупістю — з неї не було виходу. Якщо живеш на конспіративній квартирі, треба хоча б на першому поверсі. А найкраще у приватному секторі — можна вилізти у вікно і тікати дахами. А квартира, особливо на високому поверсі — це гайки.

По-друге, у нас було завелике коло спілкування. Людей забирали і відпускали протягом усього часу. Тому могло бути забагато витоків інформації. От він і стався — спіймали одного, почали допитувати, мучати, ламати. Я знаю, хто мене здав. Коли його взяли, він довго морозився, але потім його квартиру обшукали, знайшли другий телефон, бо у нас у всіх було по два — один для роботи, інший чистий, щоб дзвонити мамі, дівчині, друзям. Під тортурами дізналися пін-код, а там купа пальонки. Почали ставити запитання: "Хто це? А це?" Коли крізь тебе пропускають струм, а потім пластиковими трубами б?ють по гематомах, скажеш усе. Я на нього зла не тримаю, я чудово знаю, як вони це роблять.

 

До мене прийшли 29 липня. Зі мною був товариш. Я йому казав не відкривати, але, може він був у стресі, тому відкрив. Я намагався одразу ж позбутися телефона, видалити чати, але не вийшло. Вони забігли всередину. Люди в цивільному і балаклавах без розпізнавальних знаків. Почали кричати: "Лежати!" Я ліг. Вони стягнули мені руки стяжками, накинули на голову футболку. Протопталися по мені. Потім взяли подовжувач, зробили петлю з дроту, накинули мені на шию і піднімали за неї вгору. Далі били. Запитували, де інші. А я справді не знав, тому що вони не повідомляли про своє місце перебування.

 

Мене закинули в мікроавтобус. Зверху мені на плечі сів один з їхніх і ще пару разів вдарив по голові. Куди мене везуть, я не знав.

Далі все було, як в кіно. Мене повели в кімнату для тортур. Скотчем прив?язали до металевого стільця з бильцями, підключили електроди і давай крутити тапік (польовий військовий телефон, який використовують для катування струмом, — авт.). Крім цього, кидали ганчірку на обличчя і лили воду, аж поки я не почав задихатися. Але це їм не дуже сподобалося, тому вони повернулися до катування струмом.

 

Того дня довкола мене зібралося людей вісім. Вони з усіх сторін кричали. Били в діафрагму — я задихався, вони ставили запитання, не давали відповісти, знову били. Потім вдаряли струмом, мене судомило, вдихнути неможливо. Запитували все підряд — від того, чому ми називаємо їх ватниками, до конкретних запитань: де інші члени групи, хто є хто.

 

Я на той момент знав, що затримали тільки мене і мого товариша, з яким був на квартирі. Але коли вони зі мною спілкувалися, проскакувало, що затримали ще кількох. Сказали, що убили товариша, якого взяли разом зі мною. Це була неправда.

Вони знали про якусь частину нашої діяльності, знали, що ми обговорювали координати. Це все вони знайшли у мене в телефоні. Я казав, що ми просто розводили людей на гроші і насправді ніякі дані нікому не передавали, що ми любимо Росію, що я готовий співпрацювати.

Словом, казав усе, що завгодно, аби звідти втекти. Були такі, що говорили: може, правда задіяти якось мене, але інші не велися.

 

Після мене відвели в камеру. Сказали рахувати до ста і тоді можна зняти з очей шапку. Я так зробив, зняв шапку і опинився у вогкій бетонній коробці.

 

У перші дні було стрьомно. Вони розповідають, що тобі світить 15 років в?язниці. Стріляють над вухом, погрожують, що наступний постріл буде бойовим. Ти постійно слухаєш крики інших в?язнів: "Будь ласка, не треба, мамочка, не треба". Я бачив, як після катувань людину занесли в камеру, а потім з тієї камери почали кричати, що людина не дихає. Крізь дірочки від болтів у дверях я побачив, що вони винесли тіло. На моїй пам?яті це був лише один випадок, коли вони замучили когось до смерті.

 

Побуту в камері особливого не було. Дві баклажки — одна для води, інша для сечі, дві куртки, якими ти укриваєшся. Прокидаєшся або від того, що до тебе заводять нового сусіда, або близько восьмої-дев?ятої ранку у підвал заходять конвоїри і кажуть: "Доброе утро, долбоящеры, добро пожаловать в Российскую империю, подъем, уроды". Тоді вони починають виводити кожного по черзі в туалет і ти можеш вилити сечу з баклажки, а в іншу баклажку набрати воду з краника.

 

Коли в дверях відчиняється кватирка, треба встати до стіни, опустити голову, розставити ноги на ширині плечей, руки на стіну і так стояти розмовляти з ними. Випустили в туалет, принесли окріп, їжу. Їжа — це консерви, перловка, макарони. Її дуже мало. Одного разу я попросив подвійну порцію і вони принесли макарони без м?яса — просто склеєний корж вареного тіста, який прийняв форму каструлі.

 

Інколи вони говорили, що в мене сьогодні "лікувальне голодування". Ти сидиш в камері і чуєш, як в?язні шкрябають ложками по каструлі, як комусь накладають їжу. П?єш водичку. Це було для мене найбільш жорстко. Я схуд на 18 кілограмів.

 

У перші дні у мене почали хитатися зуби. Я сказав конвоїрам. Один дістав плоскогубці й каже, що зараз покличе товариша і вони дістануть. Кажу: "Ні-ні, не треба, я сам". Зрештою, один зуб відколовся, а другий хилитався і потім я його просто дістав.

 

Годинника не було. У камері постійно горить лампочка. День чи ніч, ти не знаєш. Котра година, я приблизно розумів, тільки коли вони відкривали двері в підвал: є світло — значить, день. Якщо допитів немає, просто сидиш. Якщо є і під час них тебе б?ють струмом, повертаєшся в камеру і одразу вирубаєшся.

 

Половину терміну я сидів сам, потім до мене почали підкидувати інших. Спершу ти не розумієш, кого саме до тебе підсадили, може, когось завербованого. Потім ми розговорювалися. Декого після звільнення вивезли в Крим. Дехто лишився в місті і ми потім бачилися. Через одного чоловіка, якого випустили раніше, я передав рідним, що живий.

 

Багато людей сиділи просто з дурості. Наприклад, один чувак по телефону комусь розповідав, що він навів прильот по російських позиціях. Він жартував, але через три місяці до нього приїхали і запитали, кому він того дня дзвонив. Не пам?ятаєш? Ну сиди, згадуй. Цього чоловіка потім випустили і він зміг виїхати за кордон.

Завербованих не підсажували. Був один чоловік, який хотів здати схрон сусіда, бо росіяни оголосили — здасте, дамо гроші. А взяли його і він зі мною сидів на ямі п?ять днів, а сусід поїхав і схрон лишився закопаним.

 

Був дід, у якого хотіли віджати машину. Його не били. Він послухав крики в камерах, злякався і віддав авто. Були люди, які просто торгували самогоном. Жінки були, діти. 14-річний хлопчик попався з дядьком (ймовірно, йдеться про Віталія та Олексія Мухарських з села Киселівка, — авт.). Дядя фотографував російську військову техніку. Пам'ятаю, хлопчику носили цукерки. Але росіяни так завжди поводилися. Спершу тортури, а потім дають печивко.

 

Мені давали читати книжки. Симонов, Шолохов, Пікуль. Або ще гірше — Максим Горький. Там не про Радянський Союз, але там просто у всіх все погано і ніколи нічого не буває добре. Вони казали, що є ще Достоєвський, але я відмовлявся. Потім я перекидувався з ними парою фраз про ці книжки, хвалив, які мені сподобалися. Була цікава книга — "На берегах Южного Буга" про вінницьке підпілля 1942 року. За винятком того, що тоді в німців не було тапіків, ця книга просто про наше підпілля. Тільки тепер росіяни в ролі фашистів.

 

По книжках я зрозумів, де мене тримають. Вони були з тюремної бібліотеки — на кожній сторінці стояла печатка обласного управління внутрішніх справ Херсонської області, тобто ГУНП. Там є старий слідчий ізолятор. Плюс вранці дзвонила ратуша. А потім на 60 день до мене підсадили чоловіка, який в молодості в цьому СІЗО сидів за хуліганку. Він підтвердив, що це було ГУНП.

 

Лакований радянський стіл, позаду — прапор РФ. На стільці перед тобою — людина в балаклаві. Позаду ще стільці, на одному сидить тип з тапіком і тип, який веде допит. Ще кілька людей може сидіти перед тобою, але зазвичай присутні двоє "слідчих".

Коли тебе ведуть на допит, вдягають на очі шапку так, щоб ти бачив тільки східці і не перечіплявся. У кімнаті прив'язують до стільця, закатують тобі рукава, підключають електроди і починають запитувати. Інколи ще можуть пару разів вдарити, аби ти роздуплився. Дуже боляче, коли тебе б'ють просто долонею по потилиці.

 

Один оборот тапіка — це один удар напруги. Він може трошки крутнути, а може крутити й крутити і струм буде йти постійно. Усе залежало від їхнього настрою. А ще від ефективності українських Збройних Сил. Наприклад, наші розбомбили якусь переправу, вони дуже злі залітають в підвал, шукають, до кого можна причепитися, і просто зривають на людині злість.

 

Запитання пригадуються важко. Найчастіше вони заздалегідь знають відповіді, просто дивляться, чи ти вийобуєшся. Якщо нормально відповідаєш, допит просто триває. Якщо вийобуєшся, тебе б?ють. Якщо починаєш ковзати і переходити на інші теми, один може сказати: "Братан, он что-то выделывается, лупани его дубинкой". Лупили по шиї, ногах, спині. А коли наливаються синці, били ПВХ-трубкою по ним. А ти прив?язаний до стільця і, як маленька дитина, яку мама б?є по сраці і тримає за руку, можеш тільки викручуватися і вигинатися.

 

Найтяжчим був найперший допит. Мені здалося, саме тоді найдовше били струмом. Або просто оскільки це був перший раз, я був під враженням. Скільки триває допит, не знаю. Здавалося, десь 20-30 хвилин. Але знайомий, який сидів в іншій камері, казав, що часом мене не було по шість годин. Час якось розтягується ніби. Плюс періодично я відключався і вони приводили мене до тями лящами і нашатирем.

 

Більшу частину часу, коли тебе не годують, ти не можеш заснути. Крутишся, будь-який сон — про їжу. Просто уві сні знаходиш булку і їси її, прокидаєшся і хочеш їсти. А коли тебе побили струмом, потім така втома, ніби кілька діб не спав. Тому коли мене повертали в камеру, я засинав у будь-якій позі. Пофіг, що сиро і холодно.

 

Десь половину мого терміну допити були постійними. А потім на мене забили і я приблизно тридцять днів просто сидів в камері уже без тортур. Крім того, перша ротація, яка мною займалася, виїхала. Я так розумію, в них було багато випадків, коли вони починали чимось займатися, не могли розкрутити і забивали на тебе. Лиш інколи мене могли забути погодувати або пару разів стукнути в коридорі.

 

Одного разу вони прийшли в камеру і сказали: "На вихід!" Мене повели в іншу кімнату. Там були речі, які дістали під час обшуку на квартирі. Прапори з Іловайська, портрети Бандери і Шухевича, які мене попросила заховати знайома. У кімнаті були їхні журналісти, один з камерою стояв, інший ставив запитання. Бере портрет Бандери і питає, чи це герой України, чи ні. Я відповів, що не розбираюся в історії.

 

 Далі вона запитала чи знаю я, що Бандера співпрацював з німцями. Я запитав, як він міг співпрацювати, якщо сидів в їхньому концтаборі? Вони сказали, що знають це точно. Я огризнувся: а що ви тоді скажете про пакт Молотова-Рібентропа? І тут помічаю, як з-за камери оператора виглядає феесбешник і погрожує мені кулаком.

 

Віковий діапазон людей, які мене допитували і утримували — від 25 років до 50. Молоді слухали на телефоні якийсь драм-енд-бейс про ЧВК "Вагнер". Старші — "ДДТ" "Осінь", "Арію" "Штиль", Metallica, RHCP і якийсь рок 1990-х. Запам'яталася група "Кіно". Один чувак мені казав: "Ця пісня присвячується тобі", — і вмикає "Групу крові".

 

Від віку залежали і їхні погляди. Дехто насправді розуміється в історії і може нормально спілкуватися. В інших — суміш релігійних свят, Сталіна, комунізму і царської Росії. Якщо це дорослий чоловік, він суто більшовик в душі. А молодші просто казали: "Вы разбудили медведя, вот мы и пришли". Жінок серед них не було.

Останній, який мене випускав, поспілкувався зі мною адекватно. У кінці каже: і наші, і ваші бомблять по цивільних. У приклад навів те, що українці поцілили в апеляційний суд в Херсоні і там загинули люди. Не знаю, це правда, чи ні. Я не став йому згадувати про Бучу, Маріуполь. Бо це мав бути день, коли мене випустили.

 

Новини ззовні я отримував, коли до мене підсаджували нову людину. Бувало, коли поруч не було охорони, новини розповідав чоловік, що наливав окріп. Одного разу він каже: хороші новини, Харківську область звільнили. Для мене це не були хороші новини, бо де Херсон, а де Харківська область?

 

Інколи самі росіяни заходили і розповідали типу, що взяли Запоріжжя, що йдуть на Миколаїв, що буде референдум. Я розумів, що це неможливо — якщо вони в перші дні не змогли цього зробити, то далі тим паче. Були, звісно, люди, які вірили, але швидко починали сумніватися. Попадалися й такі, що казали у вересні, що українці вже Берислав взяли і рубляться за дамбу, що наші вертольоти над Херсоном літають і знищили в області все російске ППО.

 

Я чув прильоти по місту. Росіяни забігали до нас ховатися у підвал. Між собою говорили, що українці розбомбили переправу, ще щось. Я все чекав, коли по нам теж хтось ракету запустить. Здавалося, ми в підвалі в безпеці, але нагорі жили росіяни.

 

В останні дні моєї відсидки зайшла третя ротація росіян. Вони особливо нічого про мене не знали. Можливо, тому що між ротаціями у них немає нормальної комунікації. Або їм було байдуже. Попередні чуваки забрали в мене айфони, ейрподси, винесли з хати при обшуках все, що можна, і поїхали собі додому в Рязань. А для новеньких я був просто висяком. Справу вони так склеїти і не змогли, тому що не спіймали всіх.

 

Спершу до мене в камеру зайшов чувак і наказав писати біографію. Я написав, як люблю Росію і яка помилка, що я тут опинився. Він підняв мене в кімнату, де були катування, зняв маску. Сказав, що звинуватити мене в чомусь не може, бо доказової бази нема. Далі сказав, що до кінця його ротації у мене є місяць, щоб зробити підробні документи і виїхати.

 

11 жовтня мене випустили. Протягом місяця я никався квартирами. Єдине, що в мене лишилося, — мішок речей з тюрми і ключі від зйомної квартири.

Перші дві доби на волі я не спав. По-перше, у мене була тривожність. Лякали шорохи і шум. Намагався зв?язатися зі своїми, але люди переживали, що за мною слідкують.

 

А по-друге, я постійно їв. Їв, пив, їв, пив. Мені ще в камері попався чоловік, якому передавали рідні передачки. В одній був сирний пряник. Він мене ним пригостив і це було суперсмачно. Коли вийшов, я від?їдався на цих пряниках.

 

А через місяць після мого звільнення зайшли наші. Зараз я шкодую лише про те, що ми недостатньо ефективно діяли на початку. Мені здається, партизанський рух в Херсоні не був аж таким потужним — можна було все місто підірвати, а ми спрацювали лише кілька разів. Так, у нас були якісь маленькі ініціативи, розносили листівки, малювали прапори на стінах. Але це не вбиває ворога.

Тепер я планую воювати по-справжньому, вступити в ЗCУ. Але спершу треба повчитися вбивати росіян ефективніше. Так, ми вбивали їх і раніше, але ж не своїми руками.

 

Сооснователь Ethereum Виталик Бутерин недавно запостил твит, из-за которого члены криптосообщества задумались: что должно произойти? 

Сейчас ситуация на крипторынке совсем непонятная. На прошлой неделе кризис ликвидности, с которым столкнулась криптобиржа FTX, перешел от слухов и спекуляций к реальности. Сэм Банкман-Фрид заявлял, что все в порядке, а компания Binance как раз собиралась приобрести FTX. Затем сделка была отменена, а Чанпенг Чжао сообщил о нецелевом использовании FTX средств клиентов и правительственном расследовании. 

На рынке всё ещё медвежий настрой: стоимость криптовалют меняется каждый день; один инвестор становится богаче, а другой – оказывается за бортом. Чтобы оставаться “на плаву” стоит пользоваться доверенными крипто-платформами. Рекомендуем сервис Crybex – обменник криптовалют, который поможет совершить операции с криптоактивами в несколько кликов.

Бутерин, один из самых заметных представителей криптовалютной сферы, написал в Твиттере, что он слышал о какой-то “виноградной лозе" о "важном" предстоящем событии, хотя и не сообщил никаких конкретных деталей. Криптовалютное сообщество явно озадачено этим странным твитом и все еще пытается определить, пошутил ли Бутерин или в этом был заложен скрытый смысл. Но а если вы не в курсе этой суматохи, но решили купить эфир, то сейчас самое время.

Завуалированное предупреждение или нет, но твит Бутерина появился после того, как Пол Грэм, известный предприниматель и венчурный капиталист, заявил, что криптовалютная экономика вот-вот столкнется с "системным риском", основываясь на информации, которую он услышал от "надежного" человека.

Скорее всего, Бутерин решил подшутить над Грэмом и его непонятном предупреждении об очередном грядущем крахе. Несмотря на то, что твит Грэма был воспринят криптовалютным сообществом как бессмысленное нагнетание страха, есть опасения, что шокирующий крах багамской криптобиржи FTX и ее бывшего генерального директора Сэма Бэнкмана-Фрида может затронуть и другие крупные компании.

 

Чтобы оккупанты грабили музеи – такого в Херсоне не было со времен Второй мировой войны, когда немецко-фашистские войска разносили музеи и библиотеки. Через 70 лет представители российского государства «с лучшим в мире образованием и самыми начитанными людьми», не боясь сравнения с фашистами, выкрали ценные экспонаты и увезли их в Крым. Что это – варварство, жадность, зависть – разбиралась «КП в Украине».

 

До оккупации в фондах краеведческого музея насчитывалось более 173 тысяч музейных предметов, среди которых одно из лучших в Украине археологических собраний с находками, которым более 7000 лет: коллекция монет античных городов Северного Причерноморья, комплект образцов холодного и огнестрельного оружия XVI – XX веков, скифские золотые украшения, древнегреческие мраморные скульптуры… А также экспозиция, посвященная основанию Херсона, коллекция флоры и фауны, созданная известным ученым-биологом Иосифом Пачоским, и даже 30-метровый скелет кита – всего не перечислить, но можно понять, что оккупанты забрали с собой уникальнейшие предметы. Но в первую очередь их интересовало… оружие. Да-да, старинное и давно ставшее музейным экспонатом.

 

 

- Они забирали антиквариат и оружие. Например, у нас было охотничье ружье Иосифа Пачоского, изготовленное в конце XIX века. Забрали! - рассказал «КП в Украине» бывший сотрудник краеведческого музея Михаил Пидгайный, который сейчас помогает коллегам в восстановлении. – Также обчистили полностью выставку, посвященную греко-римской культуре, вынесли почти весь лапидарий (хранилище каменных артефактов), оставив только крупные изваяния, которые тяжело было тащить. Наверное, по этой причине они не забрали довольно ценный каменный экспонат.

 

По мнению специалиста, грабителями руководили люди, знающие толк в археологии и в музейном деле. Возможно, это сотрудники крымских музеев, которые буквально пальцем показывали, что брать, а что интереса для них не представляет. Проигнорировали оккупанты и отдел природы музея, который находится в отдельном здании на улице Театральной.

 

- Но они взламывали двери везде, где только можно было, хотя найти ключи и нормально открыть не составило бы труда. У нас в музее была «золотая комната», которую незадолго до войны начали ремонтировать. Сотрудники аккуратно переместили оттуда все экспонаты. Так что оккупанты без толку ломали двери, пытаясь попасть в место, по их мнению, набитое золотыми артефактами. Зря, только новую дверь повредили, - сокрушается Михаил Пидгайный.

 

 

Возможно, все дело не только в варварстве, но и в банальной зависти крымских музеев к херсонским коллегам, обладающим богатейшими экспозициями? Михаил Пидгайный уверяет: у настоящих профессионалов музейного дела зависти к коллегам не бывает.

 

- Все понимают, что музейные коллекции – это единый организм, который нельзя разрывать. И утерянные предметы всегда с радостью возвращают. Например, наш Херсонский краеведческий пострадал в 1943 году, он был разграблен немцами и вывезен в Германию. И спустя несколько десятков лет кто-то из археологов увидел в берлинском музее предметы из Херсона. Их немедленно вернули, - рассказывает специалист. – Все музейщики нацелены на то, чтобы коллекции не разрывались и оставались в тех музеях, где их собирали. Кража коллекции, в которой участвовали крымчане, – это не только уголовное, но и профессиональное преступление!

 

При этом оккупанты сообщали, что вывозят коллекции херсонских музеев ради спасения – дескать, эвакуация. Возможно, экспонаты хранятся где-то в Геническе, куда переместились сбежавшие из Херсона коллаборанты. Но не факт, что мы вообще увидим когда-нибудь эти коллекции - крымские «сотрудники музеев» могут положить глаз, скажем, на вещи эпохи древнего Пантикапея (сейчас это город Керчь).

 

 

Этот музей также оплакивает потерю своей коллекции, разграбленной и вывезенной в неизвестном направлении. Как говорит его директор Алина Доценко, коллекции Херсонского художественного, может, и не самые большие, но самые отборные.

- Для меня всегда было главным не «сколько», а «что», не количество, а качество, - говорит руководитель музея, которая возглавляет его уже 35 лет. – То, что было у нас, не было ни в одном музее в областных центрах Украины, да и не во всех киевских музеях. Майолика Врубеля, голубая и цветная, лучшие произведения Николая Пимоненко («Пасхальная заутреня», «Колядки»)… У нас были произведения лучших художников XVII – XXI века. Некоторые произведения у нас просили британцы, итальянцы, немцы, французы… Какая у нас была Италия XVII – XIX веков, какие иконы XVII века! У нас было 19 работ Михаила Шибанова, резной позолоченный иконостас его работы…

 

Алина Доценко также уверяет: грабили музей не только «орки», но и бывшие сотрудники учреждения, показавшие, что где лежит. В краеведческий музей оккупанты ворвались 1 марта, в художественный – 17 июля. До этого времени с начала оккупации Доценко убеждала захватчиков, что музей находится на ремонте и никаких музейных ценностей здесь нет (музей действительно закрыт на ремонт с ноября 2021 года).

 

- К сожалению, перед ремонтом нам никто не помог вывезти коллекцию, которую мы упаковали и подготовили к перемещению, - сетует директор музея.

 

 

Сотрудники-коллаборанты двух музеев – художественного и краеведческого – спелись на почве любви к «Россия тут навсегда» и заявили в комендатуре, что директор худмузея водит «освободителей» за нос. Дескать, коллекция на месте и ждет, когда ее вывезут.

 

- Коллаборантка Кольцова вместе с новым «директором» краеведческого музея (певицей из кабачка) в сопровождении вооруженных людей и фээсбэшников взяли ключи от фондов и вскрыли хранилище музея. 60 человек бурятов пять дней грузили бесценные экспонаты в огромные фуры, которые стояли у музея. В Симферополе выгружали и бросали, словно мусор, - рассказывает Алина Доценко.

 

Оккупанты вывезли из художественного музея более 15 тысяч экспонатов, не забыв прихватить сантехнику и мелкую бытовую технику. Если с последним все понятно, то где и как увидят свет украденные музейные коллекции – неизвестно. Вернуть их, по мнению сотрудников музеев, невозможно. Осядут ли они в частных коллекциях, владельцы которых не брезгуют краденым – вполне возможно, ибо ни на какие профессиональные выставки или авторитетные художественные аукционы они не попадут.