В Херсонской области возросло число погибших в результате атак россиян. Погиб 21 человек, еще 48 ранены.

Число погибших в результате обстрелов российскими оккупантами Херсона и других населенных пунктов Херсонской области достигло 21 человека. Об этом сообщил президент Владимир Зеленский в Telegram 3 мая.

 

"Железнодорожный вокзал и переезд, дом, строительный магазин, продуктовый супермаркет, автозаправка – знаете, что объединяет эти места? Кровавый след, который покидает Россия своими снарядами, убивая мирных людей в Херсоне и Херсонской области. На сегодня – 21 погибший человек! 48 раненых! Все гражданские! За один неполный день! В одной области!" – написал он.

 

 

Глава государства выразил соболезнования семьям и близким погибших.

"Мы никогда не простим виновным. Победим страну-зло и заставим всех виновных ответить!", - добавил Зеленский.

 

По имеющимся данным, три человека погибли при обстреле супермаркета Эпицентр в Херсоне, двое - привокзальной площади, четверо - магазина АТБ, один человек погиб в собственном автомобиле вблизи железнодорожного переезда, пять - в жилых кварталах города. Еще трое погибших – это энергетики, работавшие возле поселка Степановка.

Напомним, сегодня утром войска РФ начали массивно обстреливать Херсон и населённые пункты области. Сообщалось, что в результате обстрела Херсонщины погибли 18 человек, 46 ранены.

 

Від минулого року Україною йде хвиля перейменування і демонтажів. Херсон, який вісім місяців перебував в окупації, вступив у цей процес на початку 2023 року. Люди самі проявили ініціативу і звернулися до місцевої влади з проханнями перейменувати вулиці, названі на честь російських діячів.

 

Експерти, які працюють над деколонізацією топоніміки в Україні та в Херсоні, розповіли виданню «Ґрунт», чим особливий досвід міста, якому Москва хотіла причепити ярлик «Росія тут назавжди», і яких підводних каменів варто уникати після року перейменувань в Україні.

 

 

Попередня велика хвиля перейменувань відбулася у Херсоні 2016 року на виконання закону про декомунізацію. Тоді в місті змінили понад сто геонімів. Переважно вулицям повертали старі історичні назви – на мапі Херсона знову з’явилися Старообрядницька, Гімназична, Лютеранська. Міський простір отримав і нові найменування, які вшановували героїв різних років: від часів Київської Русі до Гетьманщини, від УНР і до наших днів – вулиці Ярослава Мудрого, Івана Богуна, Генерала Алмазова, Небесної Сотні тощо.

 

Минулого року українські міста, реагуючи на російську агресію, почали позбуватися Пушкіна, Толстого й Суворова. Херсон у той час стояв в окупації. Колаборанти намагалися поширити в місті російські маркери – наприклад, влітку окупанти повідомили про ідею встановити в центрі монумент імператриці Катерині, а на вулицях розвішували білборди з Пушкіним. Російські сили підкреслювали своє «історичне» право на Південь України, ідеалізуючи радянський та імперський спадок. 

 

Після восьми місяців окупації місцеві жителі самі звернулися з ініціативою до військової адміністрації з проханням перейменувати вулиці, які популяризують російських військових, політиків, поетів. Для багатьох стало очевидним: сучасна Росія не може змиритися з минулим. Ворожа пропаганда активно використовує історію, щоб обґрунтувати збройну агресію та окупацію України. Росіяни були настільки помішані на своїх ідолах, що вивезли під час втечі пам’ятники Суворову, Ушакову й Потьомкіну у жовтні-листопаді 2022 року.

 

 

«Деякі історичні постаті і події на півдні України стали іконою для Росії, опорою їхньої пропаганди. Наприклад, Григорій Потьомкін. Без нього важко уявити історію Херсона, проте зараз він виконує роль саме такої ікони. Вважаю, що місто нічого не втратить, якщо «російським іконам» не будуть встановлювати пам’ятники, на їхню честь не називатимуть вулиці», – каже херсонський краєзнавець Сергій Дяченко, який працює у робочій групі з перейменування геонімів у Херсоні, створеній нещодавно у місті.

 

«Мета нашої діяльності – створення самобутньої унікальної сталої системи назв у Херсоні. Наше місто зародилось і розвивалось у степах Північного Причорномор’я на стику багатьох цивілізацій, зусиллями представників багатьох народів як портове місто, як центр самобутньої української південної культури. Ми хочемо остаточно позбутися залишків системи ідеологічних назв тоталітарного минулого», – говорить Дементій Білий, ще один учасник робочої групи.

 

Окрім Дементія Білого і Сергія Дяченка, до групи увійшли відомі в регіоні краєзнавці, зокрема, Олексій Макієнко, Вадим Яровий, Микола Гоманюк, Наталія Кузова.

 

 

«Ми прописали для себе певні правила, які допоможуть зменшити суперечності. Серед таких правил є обмеження кількості історичних постатей, оскільки це завжди буде викликати потенційні суперечки… Назви вулиць мають розповідати нам про специфіку півдня та Херсону в контексті загальної історії України. Не слід забувати і про територію Кримського ханства. Чимало міст на Херсонщині засновано за часів кримських ханів, а це майже ніяк не відображено в топоніміці», – каже Сергій Дяченко.

 

Станом на середину квітня робоча група визначила 135 геонімів у Херсоні, які будуть перейменовані або яким повернуть давніші назви.

Загалом, український Південь проходить через процес деколонізації нерівномірно. Керівник організації «Деколонізація. Україна» Вадим Поздняков розповів «Ґрунту», що Одеська область активно проводить перейменування – на відміну від Одеси, «де все йде туго». Миколаївщина наразі не квапиться. Херсонську область Поздняков волів би не оцінювати, бо регіон пережив окупацію і росіяни наробили тут багато біди.

 

«Деокуповані громади в такому стані, що в мене не піднімається рука писати їм звернення. У нас є списки об’єктів, в тому числі по Херсонщині, але деякі громад настільки розбиті, що їм точно зараз не до цього. Нехай хоч трішки відновляться», – зазначає Поздняков.

 

 

Робоча група, яка працює над пропозиціями для зміни геонімів у Херсоні, зазначає, що процес перейменувань не буде швидким.

«Це довготривалий процес, оскільки по кожній назві слід працювати окремо. Те, що Херсон набував поколіннями, неможливо змінити одномоментно… Сьогодні важливо відділити, де є історія, а де – ворожа пропаганда, де георгіївська стрічка, а де – увічнення пам’яті людей, які на це заслуговують», – вважає Дементій Білий.

 

Як приклад він наводить вулицю 28-ї армії, яка звільняла Херсон від нацистів під час Другої світової війни. З точки зору частини жителів, вшановувати пам’ять цих воїнів – правильно. Проте згодом ця армія брала участь в окупації Чехословаччини та впроваджувала агресивну політику СРСР. Тому цю назву слід змінити, підкреслює Білий.

 

Ще один контроверсійний приклад – Суворов. Дехто переконаний, що він мусить зберегтися в міському ландшафті, бо доклався до розбудови міста. Проте історики відповідають: передусім він дбав про військову інфраструктуру та навчання солдат – тобто зміцнював стовпи імперії.

 

«Тому нехай Суворов залишається в музеях, в історичних матеріалах, а не на наших вулицях», – каже Білий.

Наразі на розгляд міської адміністрації внесли 17 пропозицій по перейменуванню:

- центральному проспекту Ушакова пропонується повернути попередню назву – Говардівська, на честь англійського філантропа і юриста Джона Говарда, який працював у Херсоні і помер тут у 1790 році;

- вулиця Суворова може бути Егізівською – у пам’ять про лідера караїмської громади купця Егіза, який вочевидь утримував і караїмську кенасу на Суворовській; саме так вулицю називали в народі на початку.

- імовірно, з’явиться Арнаутська замість Пушкінської, Магістратна замість Воронцовської, Базарна, а не Потьомкінська.

- пропонується назвати вулицю на честь місцевого лікаря часів УНР Ігоря Яковенка, і навіть на честь Богдана Бандери, брата лідера ОУН Степана Бандери, який, згідно зі свідченнями, займався підпільною роботою на Херсонщині та Миколаївщині.

Остаточне рішення, після обговорення, прийматиме голова міської військової адміністрації. Цю посаду наразі займає колишній військовий прокурор Роман Мрочко.

 

Окремо стоїть питання вшанування сучасних героїв, які віддали свої життя під час російсько-української війни. Експерти наголошують, що воїни обов’язково мають бути відзначені в історії Херсона.

«Поіменні списки загиблих мають бути не на вулицях, а на спеціальних меморіальних комплексах, наприклад, у парку Слави. Усі імена мають бути відзначені, бо всі наші герої – рівноцінні. Вулиці такої можливості не дають: одні гарні, інші засмічені, одні в центрі, інші на периферії, якісь довгі й широкі, а деякі – просто вузькі провулки. Крім того, вулиць, які підлягають перейменуванню, значно менше, ніж загиблих, і війна триває», – пояснює Сергій Дяченко.

 

Обговорюються ідеї колективних назв – наприклад, на честь Героїв України. Є пропозиція – назвати площу на честь звільнення Херсона. Після закінчення війни у Херсоні готові розглянути ідеї, щоб відзначити Залужного та інших командувачів, каже херсонський краєзнавець.

 

Досвід багатьох українських міст демонструє, що перейменовувати вулиці на честь сучасних героїв варто з певної часової віддалі. Наприклад, коли в публічному просторі з’явилося відео розстрілу Олександра Мацієвського через слова «Слава Україні!», у міській раді Ніжина поінформували, що кілька місяців тому влада вирішила взяти паузу в перейменуваннях на честь воїнів до завершення війни. Для Олександра Мацієвського зробили виняток, назвавши іменем земляка одну з важливих артерій міста.

 

«Коли ми починали процес дерусифікації або деколонізації у квітні минулого року, я вважав, що все треба робити швидко. Зараз я так не думаю, – визнає Вадим Поздняков із організації “Деколонізація. Україна”. – Нехай ми зайвих два роки попрацюємо, але ми зробимо це якісно, грамотно, щоб потім не перейменовувати знову… Війна триває в активній фазі. На жаль, щодня гинуть наші герої. Можливо, це будуть постаті великого масштабу, яких треба буде вшанувати».

 

Поздняков вважає, що Херсону теж не варто поспішати, щоб «за тиждень все перейменувати». На його думку, оптимально рухатися – по 10-15 назв на місяць.

«Вектор має бути направленим у бік Заходу, бо це все європейська культурна спадщина, яку ми втратили».

На питання про те, як пояснювати людям цінність нових назв, Сергій Дяченко відповідає: «популяризувати щоденно».

 

«Ми боремося не з історичними постатями, а з наслідками популяризації минулого в такому світлі, в якому це вигідно Росії. Якщо ми плануємо просувати історію України чи Кримського ханства, ми повинні говорити на цю тему щоденно. Або, наприклад, Поль Джонс – шотландець, який заснував військовий флот США. Колись він командував ескадрою Лиманської флотилії разом із запорожцями. Цього імені в історії Херсона раніше не було чутно, а зараз діти знають про нього більше, ніж дорослі, адже вивчають це у школах. Вектор нашого краю має бути направленим у бік Заходу, бо це все європейська культурна спадщина, яку ми втратили. Тому має бути і Марсельська вулиця, і Генуезька, адже колись ці міста надзвичайно впливали на історію нашого краю», – коментує Дяченко.

 

Звісно ж, скільки б в Україні не перейменовували вулиць, завжди є жителі, яким ця проблематика «не на часі». Висловлюють думки, що зміна назв – абсолютно не пріоритетна справа під час війни. Дементій Білий вважає такі аргументи маніпулятивними: так можна реагувати на будь-які процеси.

 

«Ніколи не буде ідеального моменту. Зараз триває війна, потім буде відновлення, потім ще якісь процеси. До війни казали: “Не на часі, бо ми погано живемо” – а виявилось, що ми дуже гарно жили! – пояснює Дементій. – Важливо, що зараз є запит громадськості на перейменування вулиць, люди дійсно звертаються. Треба запустити процес. Можна робити багато завдань одночасно. Перейменування – це лише одне з них».

 

Нещодавно Президент підписав зміни до закону «Про географічні назви». Один із учасників авторської групи, яка готувала текст законопроєкту, юрист Олександр Нотевський розповів, що ці зміни продиктовані часом, а також агресією Росії, яка продовжує свою колоніальну політику. 

 

«Усі ці пам’ятники, назви вулиць та інших об’єктів – це маркери, якими Росія каже: “Це наше, ви наші, частина нашої держави”. Ми хочемо очиститися від цих маркерів і збудувати свій простір: національних героїв, своїх сенсів, з нашою історією», – пояснює Нотевський.

 

Відповідаючи на закиди, що деколонізація може перерости в заперечення історії або вилитися у спалення російськомовних книжок, Нотевський каже:

«Ми не ведемо війну на винищення всього російського. Але в нашому контексті так склалося, що майже все російське, котре присутнє на нашій території, це не про культурний обмін, не про гуманітарні питання. Це про позначення – “ви належите нам”. Ми боремось не проти історії чи проти книжок російською мовою, навіть не проти російської мови. Ми боремось ЗА нашу історію, наше право називати речі своїми іменами, наші книжки, наших героїв, за наш культурний простір. Ми боремося за своє».

 

Цю думку продовжує голова організації «Деколонізація. Україна» Вадим Поздняков:

«Ми воюємо не з історією, а з російською версією історії. Це різне. Якщо ми зараз подивимось, то топоніміка Дніпра, Херсона, Одеси, Харкова не сильно відрізняється від топоніміки Саратова, Тамбова і Пензи. Так само було і з пам’ятниками. Це стандартний набір: Гагаріна, Ломоносова, Лермонтова, Чехова, Достоєвського… Кожна вулиця, названа на честь росіянина – це як російський прапор над будинком», – пояснює Поздняков. 

 

Олександр Нотевський визнає, що процес деколонізації потребує послідовної просвітницької роботи.

«Людям треба пояснювати, що вулиця Пушкіна, який не має відношення до вашої громади – це не прославлення класного письменника. Це про те, що раніше тут панувала інша держава, яка поневолила твій народ і залишила по собі маркер, яким обґрунтовує твою окупацію сьогодні», – додає Нотевський.

 

Юрист нагадує, що росіяни, коли встановлювали режим окупації в українських містах, одразу бралися за перейменування вулиць, ставили пам’ятники Леніну, зносили пам’ятні дошки і меморіали, присвячені українським героям.

«Для них це важливо, бо так вони просувають свою пропаганду. Дзеркальні дії з нашого боку – це захист», – вважає Олександр.

 

Російські окупанти постійно обстрілюють Херсон із лівого берега Дніпра. Житлові райони та місця скупчення людей накривають реактивною артилерією, застосовують танки та міномети, повідомляє FREEДОМ.

Тільки центральний ринок обстріляли щонайменше чотири рази. Останнього удару росіяни завдали 17 квітня. Тоді один мирний житель загинув, ще дев’ять осіб дістали поранення.

“Теж працювали, теж стріляли. Усе добре. Через трупики переступали, ну, а що робити. Треба ж було бігти ховатися”, — розповідає продавчиня овочів Олена.

 

Вона каже, що такої поганої торгівлі, як зараз, не може пригадати. Після деокупації багато жителів виїхали в безпечніші міста, а ті, хто залишилися, намагаються на всьому економити.

“Я продала два огірки й чотири помідори з усього прилавка. І при тому, що я одна тут. Ось бачите, немає нікого. Зупинка, прохідне місце. Має ж бути щось? Ні!”, — зазначила Олена.

 

 

Наталя торгує на ринку вже понад двадцять років. Щодня жінка приїжджає з Білозерки продавати зелень. Каже, працювати в Херсоні вже не страшно, до вибухів давно звикла. А от обстріли рідного села останнім часом тільки посилюються.

 

“Прилітає, звичайно. Бомблять. У мене прильоти були два за мною, два — переді мною. Якраз того дня обрізала грушу… І оглушило, і все. Страшно, дуже страшно. Я сподіваюся на наших хлопців, що вони розумнички. Що буде краще життя. Усе буде добре”, — сказала Наталя.

 

Відступивши на лівий берег Дніпра, російська армія не припиняє вести вогонь по всій звільненій частині Херсонської області. Застосовують артилерію, танки й міномети, завдають авіаударів. Найбільше потерпають прибережні райони, звідти до позицій окупантів — менше кілометра. 

 

 

“Щодня стріляють. Це ж хіба можна? Це тому що вони перші від річки. Так що, треба знущатися з людей? Це хіба війна? Це бандити прямо. Я нікуди не їду. Діти мої поїхали, а я одна. У нашому під’їзді взагалі, напевно, людей сім залишилося. Усі поїхали”, — розповіла мешканка Херсона Ліна Павлівна.

 

Більшість тих, хто залишається в прифронтовому місті, — літні люди. Їм найважче покинути рідний дім. Діти й онуки виїхали, родичів не залишилося. Не всі пенсіонери можуть вистояти чергу за гуманітарною допомогою самостійно.

“Раз на місяць, коли я дзвоню волонтерці, то вона рахує, які дні, і привозить мені гуманітарку додому, оскільки я ще й маломобільна людина. Я ледве ходжу. Так, вийшла скупитися і все”, — каже мешканка Херсона Тетяна.

 

Найбільш велелюдними вулиці Херсона стають у години затишшя і в першій половині дня. Усі намагаються встигнути у справах: зробити необхідні покупки, перевести в готівку гроші. Місцеві жителі кажуть, навіть попри регулярні обстріли, з кожним днем людей стає більше.

 

 

“Слава богу, повертаються люди. У мене знайомих багато приїхало назад. Діти залишилися там, а батьки приїхали. Не дуже безпечно, але нормально. Слава богу, що так. Слава богу, що наші в місті. Найголовніше”, — сказав житель Херсона Федір.

 

Для безпеки жителів волонтери та місцева влада встановлюють мобільні укриття. Вісім таких бетонних конструкцій розмістили в різних районах міста. Стандартне укриття розраховане на 25 місць, велике — на 50 осіб. 

 

Уникнути великого скупчення людей у Херсоні складно. Так, під одним із банківських відділень скупчилася черга. Самі мешканці кажуть — для швидкого обслуговування не вистачає співробітників.

Наразі в Херсоні залишаються близько 50 тисяч жителів. За останні кілька місяців ця цифра суттєво не змінилася.

 

 

Обласна влада закликає мешканців не ризикувати та все ж таки виїхати на певний час у безпечніші регіони. Лише за 24 квітня по Херсонській області було випущено майже 400 снарядів. Чотири людини отримали поранення. Херсон був обстріляний шість разів.

 

Нагадаємо, як повідомив керівник пресофісу Херсонської обласної військової адміністрації (ОВА) Олександр Толоконніков, на тимчасово окупованій армією РФ лівобережній частині Херсонської області загарбники посилюють тиск на жителів для того, щоб вони отримували російські паспорти. Окупанти анонсували, що від 1 травня застосовуватимуть санкції до людей без російського громадянства.

 

Еврокубки подошли к стадии 1/4 финала, концовка сезона совсем близко. В каждом из трех турниров осталось по 8 участвующих команд, среди которых несложно выделить главных претендентов на победу. Несмотря на отсутствие явно слабых участников на данном этапе, Лига чемпионов 2023 и другие еврокубки вполне позволяют назвать ФК, вероятность успеха которых выше всего.

Усложнить прогнозирование может разве что жеребьевка четвертьфиналов, которая свела некоторых фаворитов друг с другом уже на этой стадии. С одной стороны, такой расклад не позволяет однозначно предполагать, кто же сохранит свой статус и в полуфинале Лиги чемпионов 2023 или Лиги Европы, а с другой – на следующем этапе делать прогнозы станет еще проще из-за отсеивания нескольких лидеров.

В Лиге чемпионов определить основного претендента на победу не так и просто. Букмекеры считают фаворитом Манчестер Сити, но многие эксперты отдают предпочтение Реалу. Высоки шансы и у Баварии. Впрочем, к полуфиналу минимум одна из названных команд не дойдет. Ведь Сити и Бавария между собой решат судьбу путевки в эту стадию, и кто-то из них покинет турнир.

Что касается Наполи, итальянский клуб уверенно набрал ход и уже фактически выиграл Серию А, поэтому ничто не мешает ему сосредоточиться на ЛЧ. Это повышает шансы на выигрыш еврокубка, но не гарантирует триумфа. Для начала следует пройти в четвертьфинале Милан, что может быть непросто. Ведь в чемпионате неаполитанцы недавно разгромно проиграли «россо-нерри» 0:4.

Предсказуемой выглядит чемпионская борьба в ЛЕ. Манчестер Юнайтед уверенно движется к цели и вряд ли вылетит от Севильи. Ведь испанский клуб, несмотря на традиционно сильные позиции в еврокубках (он выигрывал ЛЕ рекордные 6 раз), сейчас находится в далеко не лучшей форме. Непросто будет и Ювентусу, и Роме, разве что Байер должен без проблем одолевать Юнион. Однако маловероятно, что немецкому клубу покорится Лига Европы 2023.

Гораздо более непредсказуемой должна стать борьба в Лиге конференций. Там минимум 4 команды всерьез претендуют на трофей:

●  Вест Хэм;

●  Фиорентина;

●  Ницца;

●  Алкмар.

Чисто по именам Вест Хэм смотрится мощнее всех, но есть два нюанса. Во-первых, клуб находится возле зоны вылета АПЛ, поэтому ему придется сконцентрироваться именно на сохранении прописки. Это куда выгоднее, чем победа в Лиге Европы 2023. Во-вторых, ЛК в Англии не считается престижным турниром, поэтому ее трофей котируется невысоко. Такое отношение обусловлено (или подкреплено) размерами призовых: победитель ЛК может выиграть около 5 млн евро, финалист – 3 млн, полуфиналист – около 2 млн. Для сравнения, разница в выплатах для соседних мест АПЛ составляет примерно 3 млн. То есть, если вместо концентрации сил на победе в полуфинале ЛЧ сосредоточиться на подъеме на пару-тройку мест в таблице чемпионата Англии, это будет выгоднее.

Автор ua-football: Александр Рыженко - https://twitter.com/Theryzhenko

 

Напередодні Великодня російські окупанти обстріляли Херсон, уразивши територію одного з навчальних закладів в мікрорайоні Таврійський. Внаслідок ворожої атаки загинули двоє жителів міста — 48-річна Ірина Дудка та її 28-річна донька Марина. Голова родини Володимир Дудка відомий у спортивних колах, адже все життя він пропрацював лікарем та фізіотерапевтом у таких футбольних клубах, як МФК «Кристал» (Херсон), «Таврія» (Сімферополь), «Енергія» (Нова Каховка) та інших. Після загибелі найдорожчих людей чоловік не приховує — йому тепер лише в армію, адже, на жаль, нема більш вмотивованих солдат, ніж ті, хто все втратив… На одного такого тепер стане більше.

 

- Ніщо не віщувало біди. Наша родина готувалась до Великодня. Вже й паски спекли. Мріяли, як у родинному колі проведемо цей світлий день. Та тепер 15 квітня назавжди чорний день у моєму серці та календарі, — розповів «ФАКТАМ» Володимир Дудка. — Тієї страшної суботи рідні були на роботі у салоні лазерної епіляції. Дружина Ірина працювала адміністратором, дочка Марина — провідним майстром, вона мала медичну освіту. Відпрацювали й вже повертались додому. О 14?00 вони завжди були на місці, а цього разу запізнювались. Я зателефонував коханій й поцікавився, що сталось. Вона пояснила, що забігли до магазину, бо хотіли придбати продуктів до свята, і вже повертаються. Ірина та Марина не дійшли додому близько 150 метрів. Вони саме проходили алеєю між двома школами, в одній із яких вчилась донька. Поруч садочок. Й на тому місці був приліт ворожого снаряду.

 

 

Так як я був у квартирі, почув вибух. Відразу став телефонувати Ірині. Ще раніше ми домовились із нею, що щоб не сталось, вона має відповісти після третього гудка, адже війна, і я дуже переживав. Аж тут її телефон мовчав. Набираю Марину. В неї взагалі «абонент поза зоною досяжності», це мене ще більше здивувало, дочка завжди брала трубку, і її телефон був зарядженим постійно.

Я зрозумів, що щось сталось, тому зібрався й пішов у напрямку, яким завжди рухались мої рідні. Дорогою весь час їх набирав.

 

Десь на восьмий раз слухавку таки взяли. Тільки не Ірина і не Марина. А незнайома жінка. Її слова: «Вибачте, вони загинули» досі обпікають мені серце. А далі все — як у тумані. Біль, розпач, тіла в калюжі крові. У Марини десь було шість поранень, їй навіть зірвало сережку… Осколками посікло й дружину. Приїхали лікарі, вони лише констатували смерть. Там шансів не було, вони потрапили просто в епіцентр падіння того клятого снаряду. Скоріш за все, били з відстані за 6?7 кілометрів з окупованої території. Тривоги не було тоді, адже самі розумієте, що відреагувати так швидко ніхто не міг.

 

- Доця обожнювала кулінарію. Із власної зарплати купила гриль й готувала шніцелі. Такі великі, як пів долоні, уявляєте? Смачніших я не їв і вже не скуштую.

 

 

Ірина мала золоті руки, вона вишивала справжні шедеври, вся квартира у її роботах, які вартують бути на виставках. Заробляла на життя вона тим, що шила. Її верхній одяг викликав захоплення у клієнток й вони довіряли свій гардероб моїй дружині, бо знали, що вона талант! Ірина та Марина допомагали весь час тваринам. Вдома у нас мешкали три кішки. Дружина щодня купувала ніжки та курячі голови, варила, відрізала навпіл і годувала кожного чотирилапого виключно із рук. Ось таке золоте серце мала.

 

У день загибелі вони з донькою пройшли 16 кілометрів, я вже потім побачив по їхньому годиннику, годуючи безпритульних песиків та котиків. Наступного дня після трагедії я пішов підгодувати улюбленців Ірини та Марини. Взяв одну із сумок, яка тоді була із ними, й не помітив, що на ній була пляма від крові. Не повірите, коли я годував собаку, вона відразу почала нюхати ту саму сумку. Після того так жалісливо почала тертись об мою ногу…

 

Дуже болить, що навіть онуків не дочекався. Нещодавно дочці трапився хороший та серйозний хлопець, мріяли з дружиною, що скоро й весілля відсвяткуємо… Тепер коханий Марини зі сльозами на очах розповідає мені, що замість каблучки повезе на 40 днів їй на могилу м'яку іграшку…

 

 

— Як для вашої родини почалось 24 лютого? Чи виїжджали ви з міста в цілях безпеки? Як жилось в окупації?

- Ми прокинулись від вибухів. Відразу шок. Через добу-дві окупанти почали рухатись Антонівським мостом, наші його перекрили, йшли запеклі бої… І загарбніків тоді полягло чимало. На жаль, вони досить швидко заїхали у місто та почали його контролювати. Тому кудись їхати було нереально. Найбільше мене дратували їхні триколори. Проте біля залізничного вокзалу український прапор майорів понад два місяці. У наш дім було два прильоти, один із них — на дах. Ми з родиною тоді саме годували тварин, пролетіло над головою. Тоді нас врятувало диво. Під час окупації дочка Марина продовжувала працювати у салоні. Але так як багато її колег виїхало, дружина Ірина взялась їй допомагати і пішла на посаду адміністратора. Я ж працював завідувачем медичної лабораторії приватної клініки, заробітну плату отримував виключно у гривнях.

 

- Із 1994 року я працюю у команді майстрів у професійній футбольній лізі, й, напевно, нема такого міста в Україні, де я б не був та не працював. Моя робота полягала у тому, щоб дбати про харчування, здоров'я та реабілітацію футболістів, надання першої допомоги під час гри.

 

У жовтні 2021 року закінчився сезон, і я пішов із «Таврії» (Сімферополь). Футболісти 23 лютого полетіли на збори до Туреччини й після початку вторгнення там лишились. А колишній власник клубу Едуард Репілевський відразу ж став колаборантом й переїхав до Криму, закликаючи своїми репостами земляків йти на бік ворога. Із донецького «Кристалу» хотіли організувати команду «Фаворит», мене запрошували кілька разів під час окупації йти спортивним лікарем, бо знають мене як досвідчену людину. Пропонували 100 тисяч рублів. Це понад 2000 доларів на місяць, плюс преміальні, які часто більші за саму зарплату. Я відразу сказав, що ні. Бо з тими уродами працювати не хотів.

 

 

Я ж чи не щодня у місті зустрічався із ними й бачив на власні очі, скільки горя вони принесли місцевим. Після втрати дружини та дочки, що мені ще робити, як не служити? Раніше я проходив строкову службу, тому досвід є. Чи медиком, чи солдатом — мені байдуже. Чесно кажучи, я би вже давно служив, якби не цукровий діабет. Проте я вже дізнавався, що такі хворі теж боронять Україну, тому вірю, що скоро буду у строю. Мститиму за моїх коханих, за херсонців, за всіх українців. Воюватиму за трьох. І житиму так само. Ірина та Марина відтепер мої янголи-охоронці. Їхні портрети переді мною, дивлюсь і не можу повірити, що їх нема. Серце кров'ю обливається. За що? Навіщо? Ненавиджу, тварі.

 

Херсонська обласна асоціація футболу розмістила в соцмережі карту Дудки Володимира, запрошуючи долучитися до збору на допомогу родині всіх небайдужих: 5168?7451 1561?2308 Приватбанк (отримувач Дудка В.В.)

 

Ювілей, тобто, 20-річчя встановлення в Херсоні копії пам’ятника Григорію Потьомкіну – у вересні. Але так званий «тимчасово виконуючий обов’язки губернатора Херсонської області» Володимир Сальдо вирішив почати відзначати цю дату вже зараз.

 

В Телеграм-каналі гауляйтера розміщене архівне відео, зняте під час перебування Сальдо на посаді Херсонського міського голови. Це – сюжет телеканалу «Росія» (зараз – «Росія-24») про херсонські пам’ятники російським діячам Григорію Потьомкіну, Олександру Суворову і Федору Ушакову. А, з великого рахунку – про Херсон як частину «руського миру».

 

 

Зазначимо, відео зняте ще до 2014 року, і по тональності сюжету можна зрозуміти, що російська пропаганда не стала такою від початку відкритого російсько-українського протистояння (окупація Криму, війна на Донбасі). Вони сформувалася значно раніше, а в 2014 році просто стала агресивнішою і явила себе в усій своїй потворності. До того ж на неї почали активніше звертати увагу як на атрибут тоталітарного режиму.

 

Але ще задовго до «укронацистів», «хлопчиків в трусиках» та іншої дичини, без якої ми зараз не уявляємо російську пропаганду, були там зневага до України, її історії, її народу, позиціонування південних українських міст як території «руського миру». Тільки з часом зверхність «старшого брата», який поблажливо сприймає «молодшого» з його «витівками» (в даному випадку це – прагнення українців знати і шанувати власну історію) змінилася лютою ненавистю метрополії до колонії, яка відчайдушно прагне вийти з-під впливу.

 

І до 2014 року російська пропаганда була такою ж брехливою, якою вона є зараз. В сюжеті йдеться про те, що в 2003 році після колективного звернення націонал-патріотичних організацій з проханням встановити в Херсоні пам’ятник не Григорію Потьомкіну, а отаману запорізьких козаків Костю Гордієнку в місті начебто провели референдум, на якому начебто 90% містян висловилися за встановлення пам’ятника саме Потьомкіну.

 

 

Справді ніякого референдуму не було.

«В Херсоні, – каже голова обласної організації Комітету виборців України Дементій Білий, – було проведене лише одне опитування містян з ознаками місцевого референдуму. В 90-ті роки, коли містом керувала Людмила Коберник, була спроба дізнатися про думку мешканців щодо доцільності існування районів в місті. Але суд визнав те опитування таким, яке не відповідає тодішнім нормам законодавства. А щодо пам’ятника Потьомкіну ніякого великого опитування не було. Я це знаю точно, оскільки в той час брав участь в проведенні в Херсоні всіх великих соціологічних досліджень. Можливо, було якесь невелике опитування, проведене з подачі Сальдо чи когось з його оточення. Такого роду опитування – маніпулятивні, їх результат – передбачуваний. Наприклад, можна спитати у людей «Ви за відновлення в місті історичних пам’яток?». Хто буде заперечувати, що це треба робити?».

 

Потім в Херсоні були спроби унормувати процедуру місцевих референдумів, деякі партії хотіли використовувати цей інструмент в своїх цілях, але нічого не вийшло.

За словами Дементія Білого, про відновлення пам’ятника Григорію Потьомкіну говорили в Херсоні ще в 90-ті роки:

 

«Тоді це вважалося модним і навіть прогресивним. С такою ініціативою виступали різні громадські організації. І Володимир Сальдо «зачепився» за цю ідею. Хоча, враховуючи, теперішні події, я припускаю, що йому могли і ззовні вказати звернути увагу на відновлення саме пам’ятника Потьомкіну і зробити пам’ятник «маркером руського миру» в Херсоні».

 

 

Дійсно, Потьомкінський сквер, де встановили копію зниклого у 1944 році пам’ятника, став місцем проведення урочистостей з нагоди Дня міста, де з’явилися такі персонажі, як Катерина Друга і Потьомкін у виконанні артистів музично-драматичного театру. А також з’явилися триколори та інші атрибути того, що у 2022 році стало для росіян підставами називати Херсон «русский город».

 

До речі, під час російської окупації територія біля пам’ятника стала одним з місць проведення окупантами заходів з нагоди дня Росії.

Тобто, були праві згадані в сюжеті російських пропагандистів «націоналісти», які свого часу просили Володимира Сальдо не встановлювати пам’ятник Потьомкіну, казали, що він – «кат українського народу».

 

«Херсон вже має пам’ятники таким видатним «друзям української нації», як Суворов та Ушаков. Навіщо нам в місті потрібен ще один ідол? Невже Херсону потрібне місце поклоніння та проведення культових оргій антиукраїнських сил?», – йшлося в тому зверненні.

Зараз на задане 20 років тому запитання «націоналістів» можна ствердно відповісти: «Так, було потрібне таке місце». І неможна не визнати, що побоювання були не марними.

 

 

«Добре пам’ятаю ці часи. Лист проти пам’ятника Потьомкіну ми, рухівці, організовували. Я мав на цю тему розмову із Сальдо. Він не міг зрозуміти, чому я як голова районної ради проти відтворення пам’ятника. Сказав йому прямо: «Потьомкін – кат українського народу!». Не дійшло…», – згадує про ті події один з підписантів звернення Іван Лопушинський.

Враховуючи події останнього року і співпрацю Володимира Сальдо з російськими окупантами можна припустити, що ексочільник міста, ініціювавши встановлення в Херсоні пам’ятника Потьомкіну, виконував певні вказівки. І чудово усвідомлював, що робить.

 

В давньому сюжеті, який Сальдо або його піарники, зараз витягли з небуття, тоді ще очільник міста каже: «Ми були, є і будемо завжди разом, хто б нам в цьому не перешкоджав», маючі на увазі російсько-українські стосунки. І його анітрохи не засмучувало, що він давав коментар для сюжету, просякнутого зневагою до України, до її історії, зробленого із зверхністю і поблажливістю «старшого брата».

 

Втім, цей коментар дає більш, ніж переконливу відповідь про причини співпраці Володимира Сальдо з російськими окупантами, якщо в когось таке питання ще лишилося. Ця співпраця почалася не у 2022 році, а значно раніше. З встановлення в Херсоні пам’ятника Потьомкіну саме як «місця поклоніння та проведення культових оргій антиукраїнських сил». З просування «руського миру» у вигляді ряжених «катерин» і «потьомкіних». Із заяв про «будемо завжди разом», розуміючи, що для Росії «разом» – це не дружба і партнерство, а лише стосунки «метрополія – колонія».

 

Та й сам репортаж – одне з підтверджень того, що Херсон давно був в полі зору російської пропаганди як місто, де, на думку росіян, насіння «руського миру» дало непогані «паростки».

Зараз в коментарі до архівного відео Сальдо обіцяє повернути пам’ятник Потьомкіну, вкрадений окупантами наприкінці жовтня 2022 року. Як і пам’ятники Суворову, Ушакову та Маргелову.

Ось такий 20-річний «потьомкінський» ювілей виходить – з «присмаком» крові, людського горя і військових злочинів. До того ж, крім пам’ятників, росіяни вкрали в Херсоні багато чого: фонди музеїв і архівів, кілька десятків автобусів, інше майно.

 

Коментар Сальдо витриманий в дусі російської пропаганди. Він згадує період «дружби з Росією» як «золотий вік» і звинувачує «націоналістів» в тому, що після розриву з РФ «закрилися підприємства, припинився корисний обмін досвідом, а місцева культура почала скочуватися в хуторський примітивізм».

 

Пам’ятники Потьомкіну, Суворову і Ушакову були в Херсоні маркерами «руського миру», свого роду «реперними точками» для російської пропаганди, спираючись на які вона доводила приналежність Херсона до Росії і заперечувала українськість міста.

 

Звісно, ці діячі залишаться в історії Херсона, бо мають певне відношення до неї. Але історія міста – це не лише одіозні російські постаті. З Херсоном пов’язане життя багатьох інших людей, які зробили для міста значно більше, ніж увічнені в бронзі імперці. Бо саме у 2003 році із встановлення в Херсоні пам’ятника Потьомкіну почалася «повзуча», м’яка і лагідна російська окупація у вигляді шоу з ряженими на День міста, «активних контактів з Росією та її регіонами у культурній та суспільно-політичній сферах, обмінів делегаціями, виставок, гастролей російських артистів», про які згадував Сальдо в своєму Телеграм-каналі.

 

А найголовніше – у вигляді багаторічного і дбайливого культивування колоніального мислення у людей, сприйняття Росії як «матушкі» і «колиски» і відповідно сприйняття української складової історії Херсона як чогось в кращому випадку другорядного.

 

Безперечно позитивний момент в прибиранні росіянами з міста імперських «ідолів» в тому, що це – привід переосмислити наше ставлення до того, яким має бути вигляд міста, що має його прикрашати в майбутньому. І це – точно не пам’ятники, які буде використовувати ворожа пропаганда, кажучи, що «в окупованому Україною Херсоні чекають Росію».

Тому – ніяких Ушакових, Суворових, Потьомкіних та інших «видатних росіян» на вулицях Херсона! Хай окупанти лишать пам’ятники собі. Атрибути «руського миру» в українському місті – це кров, біль і нещастя.

 

А того ж Потьомкіна хай встановлюють на його батьківщині – в селі Чіжево Духівщинського району Смоленської області Росії. До речі, в цьому селі станом на 2007 рік (новіших даних немає) жили семеро людей.

 

Банковский депозит по праву считается наиболее привычным и надежным способом заставить ваши деньги «работать» при практическом отсутствии рисков. Это выгодно отличает вклад от тех же инвестиций в рискованные стартапы или недвижимость. При этом, как и все виды прибыли, депозит облагает налогом и военным сбором. В этой статье мы расскажем, как выбрать выгодный депозит в Украине и как рассчитать чистый доход по вкладу.

Банковские вклады делятся по таким критериям:

●  валюта инвестиции – доллары, евро и национальная валюта;

●  срок вложения – бессрочный, долгосрочный, краткосрочный;

●  процентная ставка – регулируется каждым банком отдельно;

●  выплата дохода – в конце срока, раз в месяц;

●  тип соглашения – срочное или до востребования.

На сегодня один из наиболее выгодных финансовых продуктов в Украине предлагает Sportbank, в котором вы можете оформить депозит в гривне на срок от 1 месяца до года. Это может быть как срочное соглашение, так и до востребования. Первый вариант предполагает выдачу вложенных средств с процентом только после окончания действия контракта. Вклад до востребования можно забрать в любой момент.

Что касается процентной ставки, Sportbank предлагает высокие проценты (14,5-18%), размер которых зависит от срока оформления и типа соглашения. Например, срочный депозит на год характеризуется ставкой в 18%, тогда как вклад до востребования на тот же временной отрезок позволит вам получить доход в 17,5%.

Согласно законодательству Украины, налог на прибыль по банковскому вкладу для физических лиц составляет 18%. Также к нему добавляются 1,5% военного сбора. Зная эти цифры, высчитать чистый доход достаточно просто. Допустим, вы воспользовались продуктом Sportbank BOOSTER с 18% годовых и внесли на счет 10 000 грн. Через год эта сумма вырастет до 11 800 грн. Налог рассчитывается не со всей сумму, а только с дохода, который составляет 1800 грн. 19,5% от первоначального дохода равны 351 грн. Получается, что ваша чистая прибыль составит 1449 грн.

Примечательно, что вкладчику не потребуется самостоятельно уплачивать налоги, так как это сделает банк по окончании депозитного договора.

 

Слотс Сити – онлайн казино, которое работает по лицензии КРАИЛ и предлагает качественные игровые автоматы на деньги. Чтобы запустить слоты, нужно пройти быструю регистрацию в украинском казино Slots City. Каждый гость может рассчитывать на приветственный бонус и другие поощрения.

Онлайн казино Слотс Сити создано в 2021 году. Это молодое и перспективное казино на гривны, которое получило лицензию КРАИЛ. В каталоге представлено более 4500 игровых автоматов. Все слоты выдают выигрышные комбинации с помощью генератора случайных чисел, поэтому выиграть может каждый гость онлайн казино Slots City.

Играть в онлайн казино Slots City могут только лица старше 21 года. Гость имеет право создавать только один профиль. Иметь несколько аккаунтов в онлайн казино на гривны запрещено. Сразу после регистрации вы можете вносить деньги на депозит и запускать слоты на гривны. Если вы не готовы рисковать своими деньгами, воспользуйтесь демо-режимом. Он позволяет протестировать игровые автоматы в СлотсСити без риска.

Онлайн казино Украины Слотс Сити предлагает отличный выбор развлечений. К ним относятся:

●  Классические игровые автоматы – имеют фиксированное количество линий, барабанов и простой интерфейс.

●  Современные слоты на гривны – дополнены 3D-анимацией, яркой графикой и увеличенным количеством линий.

●  Настольные игры – в казино на гривны представлены покер, рулетка, блэкджек. Некоторые модели доступны в категории Live с живым дилером.

Украинское казино Slots City предлагает игровые автоматы известных провайдеров. Онлайн казино на реальные деньги доступны сразу после регистрации и пополнения счета. Вы запускаете слоты на гривны, составляете выигрышную комбинацию и получаете свой выигрыш. Игровые автоматы на деньги позволяют выиграть крупное вознаграждение в SlotsCity.

Игровые автоматы на деньги доступны только зарегистрированным гостям. Дополнительно слоты можно протестировать бесплатно. Украинское казино СлотсСити предлагает демонстрационный режим, который позволяет играть в онлайн казино без вложений. Тестируя слоты, вы можете узнать все его характеристики, разработать стратегию, чтобы в будущем выиграть деньги. После тестирования вы можете запускать слоты на гривны.

Чтобы играть в игровые автоматы на деньги, нужно пройти регистрацию. Онлайн казино Слотс Сити предлагает регистрацию по номеру телефона, адресу электронной почты или через Гугл. Новичку предстоит заполнить регистрационную форму онлайн казино Украины, придумать пароль и подтвердить регистрацию.

После успешной игры в онлайн казино на гривны SlotsCity вы сможете вывести свой выигрыш. Онлайн казино Украины поддерживает подходящие платежные системы, а срок вывода денег не превышает 24 часа.

 

11 листопада 2022 року. Цей день закарбувався у пам’яті херсонців - його містяни чекали довгих 9 місяців.

Минуло майже 5 місяців, як Правобережжя Херсонщини звільнили від російських військових. Ейфорія від Перемоги швидко пройшла, і місто поступово почало повертатися до життя та буденних проблем. А їх, як виявилося, чимало.

 

Минуло майже 5 місяців, як Правобережжя Херсонщини звільнили від російських військових. Ейфорія від Перемоги швидко пройшла, і місто поступово почало повертатися до життя та буденних проблем. А їх, як виявилося, чимало.

Кожного дня читаємо у новинах: є постраждалі серед мирних жителів, зруйновані житлові будинки та об’єкти критичної інфраструктури.

Поступово навіть ті, хто пережив 9 місяців окупації, почали полишати місто, шукаючи прихисток у більш безпечних регіонах. За деякими даними, які озвучила влада, у місті залишилося десь близько 50-60 тисяч населення (на початок війни було приблизно 300 тисяч).

 

 

До проблем жителів Херсона і області додалися і кадрові зміни у місцевій владі. За цей незначний період (5 місяців) змінилося декілька очільників області. Крім того, незадоволення висловлювали й херсонці з приводу керування у самому місті Галини Лугової. На сайті петицій з'явилася «пропозиція народу» – звільнити з посади голову Херсонської ОВА Янушевича Ярослава Володимировича та голову Херсонської міської військової адміністрації Лугову Галину Леонідівну.

 

Ще один виклик – гуманітарна допомога. З перших днів у місто почали заїжджати фури з гуманітаркою, але з невідомих та незрозумілих причин її не видавали людям, а якщо й видавали, то доволі дозовано й обмежено. А для населення вона була вкрай необхідна: ліки, продукти, гігієна! Все це тижнями лежало на складах, перш ніж потрапити до адресатів. Включилися активісти, які почали задавати владі питання. Поступово справа зрушилася з місця у потрібному напрямку.

 

Крім того, поступово почали повертатися представники депутатського корпусу, як обласного, так і міського рівня. Але прикро, що основною метою декого з них була не допомога людям та місту, а власні інтереси.

 

 

Крім того, поступово почали повертатися представники депутатського корпусу, як обласного, так і міського рівня. Але прикро, що основною метою декого з них була не допомога людям та місту, а власні інтереси.

Сьогодні Херсон має трохи незвичний та приголомшливий вигляд. Замість вікон – фанера, пусті вулиці, обмаль машин. Але попри все функціонують служби таксі та громадський транспорт. Подекуди працюють магазини та продовольчий ринок.

 

Надихають білборди «Рідні, ви вільні». Самі ж херсонці переконані: краще жити вільно під вибухами, ніж в окупації.

Окремі слова вдячності хочеться висловити комунальникам. Вони справжні Герої, які попри обстріли, ризикуючи своїм життя, забезпечують містян усіма необхідними комунікаціями. 

 

Уже прошло больше года с того момента, как страны открыли свои границы для украинцев, убегающих от войны. Наших сограждан приняли в десятках стран, иногда потеснившись и изрядно опустошив бюджетные запасы. Предполагалось, что беженцы интегрируются в сообщества, найдут работу или вернутся домой. Поэтому сейчас в некоторых государствах программы поддержки пересматриваются в сторону экономии, однако одно остается незыблемым – никто не отказывает Украине в помощи.

 

Как свидетельствуют данные Пограничной службы Польши, с 24 февраля 2022 года польско-украинскую границу пересекли около 10 миллионов беженцев. Около 1,5 миллиона получили временную защиту в Польше, из них более 900 тысяч нашли работу, вернулись в Украину больше 6 млн человек.

 

 

Около 80 тысяч украинцев продолжают находиться в коллективных учреждениях размещения (отели, летние лагеря и т.п.). С марта польские власти ввели плату за проживание: после 120 дней пребывания в коллективном центре постояльцы должны оплатить 50% стоимости (но не больше 40 злотых (338 грн) в день. С мая стоимость возрастет – после 180 дней проживания надо будет оплатить 75% стоимости (максимум 60 злотых (507 грн) в день).

 

От оплаты освобождены матери с маленькими детьми, пенсионеры и люди с инвалидностью.

Также в Минреинтеграции Украины сообщили, что украинские беженцы могут получить компенсацию за приобретенные ими в Польше лекарства. Правда, только из определенного списка (который меняется ежемесячно) и только из тех аптек, которые подписали контракт с Национальным фондом здравоохранения Польши (NFZ). Чтобы получить компенсацию, необходимо иметь соответствующий рецепт от врача, номер PESEL и документ, подтверждающий пересечение границы не ранее 24 февраля 2022 года.

 

Кроме того, с 1 апреля беженцы из Украины могут подавать документы на проживание сроком на 3 года. Это позволит укорениться в стране тем, кто решил остаться в Польше и воспитывать тут своих детей.

 

 

По данным Министерства внутренних дел Германии, на начало этого года в стране зарегистрировано 1 045 854 украинских беженца, из них 80% - это женщины. Около 65 тысяч человек уже нашли себе работу.

 

Из-за большого наплыва беженцев некоторые земли Германии уже не принимают украинцев, которых банально некуда селить. Из 16 федеральных земель Германии принимают только семь: Бавария, Тюрингия, Саксония, Баден-Вюртемберг, Нижняя Саксония, Гессен, Южная Рейн-Вестфалия.

В ближайшее время открытые специально для приема беженцев два терминала бывшего аэропорта "Тегель" в Берлине будут закрыты, а живущих на территории аэропорта во временных помещениях людей расселят в модульные городки и квартиры. На данный момент там живут 3525 человек – их разместили в бывших терминалах и многоместных палатках на летном поле.

 

С апреля тысячи украинских переселенцев в этой стране могут быть выселены. Правительство с 1 апреля снимает запрет на выселение, который действовал в течение зимнего периода. Как говорят ирландские власти, в стране не хватает 250 тысяч мест для проживания. Ирландия приняла 58 тысяч украинцев, 20 тысяч получили международную защиту. Жилья для всех не хватает. Этим уже воспользовались местные радикальные группировки, устраивающие протесты с плакатами, на которых написано «Ирландия переполнена».

Из-за этого более 11 тысяч украинцев уже в январе вынуждены были искать себе новое жилье.

 

 

Напомним, в октябре 2022 года в Ирландии был введен запрет на выселение из-за роста стоимости жилья. Считалось, что это временная мера. Однако сейчас о нарушении своих прав заявили домовладельцы, приютившие украинцев. Запрет на выселение не давал им возможности продать жилье или принять меры, если жильцы не платят арендную плату. Им вторят и владельцы отелей, чей номерной фонд был отдан украинским беженцам – отельеры хотят свободно распоряжаться своими номерами, отдавая их туристам.

 

В Чехии 31 марта заканчивается срок регистрации на продление временной защиты. После этой даты украинцы, которые не зарегистрировались в МВД, потеряют статус и выплаты в центре занятости.

Также прекращаются выплаты семьям, которые приняли у себя украинских беженцев. Деньги дадут только тем, кто принимает наших под одной крышей с собой. Остальные украинские граждане должны арендовать себе отдельное жилье.

 

С апреля вступает в силе закон Lex Ukrajina, которые изменит правила гуманитарных выплат. С этого момента сумма первых выплат будет уменьшена с 5000 крон (8389 грн) до 4860 крон (8154 грн). При этом выплата не будет автоматической – беженцам надо будет предоставить информацию о доходе, и от этого будет зависеть право на получение выплаты и ее величина. Беженцы с инвалидностью и пенсионеры получат больше – 7290 крон (12 232 грн).

 

 

Всех прибывших из Украины будут мотивировать трудоустраиваться. Если беженец не найдет работу в течение 150 дней с момента получения статуса временной защиты, размер помощи от государства уменьшится до 3130 крон (5251 грн) для взрослого (это установленный прожиточный минимум в стране).

 

Бесплатное жилье будут давать только на 150 дней с момента получения статуса. Если беженец не будет проживать там более 10 дней подряд без уважительной причины, он утратит право на жилплощадь здесь в дальнейшем. Участятся проверки как проживающих по указанному адресу, так и владельцев банковских счетов.

 

Тут пошли дальше, и отныне беженцы со статусом S, живущие на социальную помощь, должны продать свои автомобили, если их стоимость превышает норму активов для соответствующего размера домохозяйства. Если активы превышают 4000 франков на человека (160 тыс. 973 грн) или 10 000 франков на семью (402 тыс. 433 грн) – их нужно будет продать. И речь идет не только об автомобилях, но и о драгоренностях.

Если беженцы откажутся это делать, то стоимость имущества будет учтена при расчете выплат.

 

Поддержка беженцев из Украины продлена до 30 июня 2023 года. Для официально трудоустроенных украинцев появилось новое требование – знать государственный язык. Это положение латвийских властей вступит в силу с 1 января 2024 года.

 

Государство решило сократить размер помощи нашим беженцам, но речь идет только о нетрудоустроенных людях. Сегодня любой гражданин Украины может получить в Румынии около 435 долларов социальной помощи. Но в ближайшее время власти намерены выдавать эту сумму на всю семью, и то при условии, что взрослые - трудоустроены, а дети ходят в школу.

 

Сейчас во Франции проживают около 100 000 беженцев из Украины, среди них – 20 тыс. школьников. На днях в правительстве Франции сообщили, что готовы перейти к следующему этапу интеграции украинцев – предоставлении постоянного жилья, помощи в трудоустройстве и изучении языка. Для этого украинцы могут продолжить статус временной защиты или претендовать на получение долгосрочной визы, ПМЖ или гражданства. Для этого есть несколько условий: трудоустройство на основании трудового договора; открытие собственного дела; разрешение для студентов на учебу; приобретение недвижимости, участие в программе постоянного проживания для пенсионеров.