Олександр Гречко мешкає в селищі Велетенське Білозерської громади Херсонщини з 60-го року минулого століття, все життя працював технологом хлібопекарства. Тепер мав би насолоджуватися заслуженим відпочинком, але змушений ховатися від російських снарядів.
Адже після деокупації населеного пункту ворожа армія постійно його обстрілює. І цілять, за словами Гречка, переважно саме по житлових будинках. Особливо російські військові стріляють туди, де вночі блимнув промінь світла. Тому з темрявою місцеві щільніше затуляють вікна й лампочки не вмикають, а ліхтариками мусять користуватися обережно. Але така пересторога рятує не завжди. Пенсіонер ледь не загинув під час чергового обстрілу селища.
У нас тоді ще провідний інтернет працював, – розповідає пан Олександр. – Я сидів, дивився телевізор, передачі через інтернет. Й тут щось як гупне, і повз мене, поряд з головою, щось пролетіло, в шифоньєр за спиною врізалося. Спочатку не зрозумів, що то таке. Виколупав, а то уламок снаряда, ще гарячий.
У той вечір село обстріляли градами.
Один зі снарядів, судячи з траєкторії, розірвався б якраз в оселі пана Олександра. Але його політ зупинив сусідський будинок.
Бачите, отам пів хати немає? – пояснює пенсіонер. – Це туди ракета влучила, що не долетіла до мене. Тоді там вже пусто було, сусіди виїхали. А їх хата, можна сказати, врятувала мені життя.
Ще один зі снарядів потрапив до будинку на куту вулиці. Там живе перша вчителька пані Олександра.
Їй 96 років, – каже Гречко. – І град прямо в будинок залетів. Але не вибухнув. Пробив стіну, підлогу і застряг в землі. Така ракета, 4 метри завдовжки... Наступного дня наші вибухотехніки приїхали, витягли та вивезли.
З сусідів Олександра на вулиці залишилося лише двоє чоловіків та дві старенькі – вчителька й пані Неля, якій теж за 80 років. Інші виїхали ще під час окупації або згодом через постійні обстріли.
.
