Погрожували випалити його ім’я на тілі друзів: групу однокласників з Херсона тримали в катівні через відео влучання в сауну Сальдо

Під час окупації Херсона дев’ятеро колишніх однокласників створили телеграм-чат для спілкування. П’ятеро з них залишалися в місті, а четверо виїхали за кордон. І під час однієї з бесід неподалік будинку одного з учасників чату українські військові завдали ракетного удару по місцю дислокації росіян. Усе це чоловік зняв зі свого балкона на телефон і опублікував запис у чаті, а інший учасник групи надіслав його місцевому телеграм-каналу. Однак перед оприлюдненням відео він не відредагував його в такий спосіб, щоб окупанти не змогли ідентифікувати місце знімання.

 

Після цього росіяни почали затримувати всіх, хто був у чаті однокласників. Останнім вони заарештували 20-річного Данила. Незаконно затриманих чоловіків окупанти тримали в приміщенні “Украгропромпроєкту” за адресою вул. Пилипа Орлика, 15. Їх усіх катували, змушуючи підписати зізнання, що вони коригували вогонь по розташуваннях російських військ. Через 49 днів бранців відпустили на волю.

Видання ZMINA поспілкувалося з одним із бранців – Данилом, який розповів про своє затримання, перебування в місці несвободи та нелюдські катування.

 

 

На думку Данила, українські військові влучили з артилерійської ракетної установки HIMARS по сауні Володимира Сальдо – колишнього депутата ВР, колаборанта, який після окупації Херсона перейшов на бік росіян і за призначенням Кремля очолив окупаційну адміністрацію міста.  

 

“Я так зрозумів, наші вдарили HIMARS’ом по розташуванню орків. Там була сауна Сальдо… Він (однокласник Данила. – Ред.) зняв це на відео і водночас захопив телефоном свій балкон. І через деякий час до нього приїхали”, – розповідає колишній бранець.

 

Після цього росіяни почали полювання на всіх учасників чату. Пізніше Данило дізнався, що одному із затриманих однокласників погрожували випалити паяльником його ім’я на тілі його друзів, якщо він не назве всіх, хто входив до цього чату. І він під тортурами змушений був розповісти про Данила.

 

 

4 вересня 2022 року Данило після роботи мав зустрітися з другом, але той перестав відповідати на його дзвінки. Тож хлопець вирішив поїхати до нього додому, щоб дізнатися, що трапилося. Коли він зайшов до квартири, то побачив наслідки брутального обшуку. Мати друга, яка на той час була там, розповіла Данилу, що до них приїжджали росіяни й забрали її сина із собою.

“Я в шоці. Заходжу до них у кімнату, а в них там усе догори дриґом. У стелі – дірка від кулі. Вони, напевно, стріляли вгору, щоб вона заспокоїлась і не кричала. Я злякався і за нього, і за себе… Від нього я поїхав до бабусі, а не додому. Почав чистити телефон та ноутбук від проукраїнських груп”, – пригадує Данило.

 

Раптом він почув, як на нижніх поверхах хтось швидко підіймається сходами. Він одразу зрозумів, що по нього приїхали росіяни, оскільки його друг знав, де живе бабуся Данила. Потім пролунав дзвінок у двері, і до квартири ввійшли семеро озброєних чоловіків. Вони відвели бабусю на кухню та спробували зайти до кімнати, де перебував хлопець. Однак у нього заїв дверний замок, який він не зміг відчинити. 

 

“Вони (росіяни. – Ред.) просто з ноги вибили двері. Я ліг на підлогу, бо побачив у них зброю. Вони були в балаклавах, їм було років 35–40, і вони один одного називали “колегами”. Через моє пофарбоване в білий колір волосся один з них бив мене кулаком по голові… Пізніше я дізнався, що вони мене обікрали, забравши алкоголь, колонку, телефони та техніку”, – пригадує Данило.

 

 

Росіяни запитували про їхню групу в телеграмі. Вони називали її “Точка”, оскільки в її назві була присутня лише одна крапка. Вони казали, що члени цієї групи нібито коригують вогонь та знімають “прильоти” на відео. На це Данило їм відповів, що нічого про це не знає.

 

Перевіривши телефон чоловіка, окупанти почали вимагати в нього документи. Коли Данило відповів, що вони вдома, йому на голову натягли мішок, а руки скували кайданками. Після цього його вивели на вулицю та заштовхнули до мікроавтобуса, де вже сидів його друг. Останнього росіяни теж забрали з власної квартири.

 

“Я був у шортах, футболці та шкарпетках. Без взуття. Ми їдемо в бусі: я навпроти однокласника, і збоку він (росіянин. – Ред.). Орк черевиком бʼє мене по стегну. Потім на тому місці був величезний синець. Ми приїхали до мене додому, мене залишили в машині. Я чув, як вони вибивали двері в моїй квартирі”, – згадує Данило.  

 

 

Пізніше його батько розповів, що він не відчиняв росіянам двері, поки ті не почали кричати, що стрілятимуть. Зайшовши всередину, вони відвели матір Данила на кухню, а тата кинули на підлогу та почали бити. Водночас одні його запитували, як він ставиться до Росії, а інші обшукували кімнату Данила. Там вони знайшли так званий компромат – американський та панамський прапори.

“Мій тато плавав на різних суднах і міг мені привезти різні прапори. Їм не дуже сподобався американський, тому вони його забрали із собою. Ще взяли планшет, зламану техніку, мій паспорт та ключі”, – додає він.

 

Катували, поки на всі звинувачення не почав казати “так”

Потім Данила і його друга привезли до приміщення “Украгропромпроєкту” за адресою вул. Пилипа Орлика, 15. Усіх незаконно ув’язнених цивільних тримали в підвалі в чотирьох кімнатах, а в п’ятій катували. 

Бранців завели в підвальну кімнату, де стояв стіл та стілець. Росіяни поклали обох чоловіків на підлогу, скували їхні ноги стяжками та притиснули колінами так, щоб вони не пручалися.  

 

Після цього Данила та його друга били та катували електричним струмом за допомогою “тапіка”. Водночас окупанти запитували чоловіків про групу “Точка”, хто її “куратор”, а також звинувачували їх у коригуванні вогню для ЗСУ.

 

“Вони чіпляли “крокодильчики” до пальців на руках та до вух, розкручували котушку і подавали струм у приблизно 120 вольтів. Ти лежиш, а вони в тебе запитують те, чого не було, і ти не знаєш, що сказати. Вони починають говорити, що наш однокласник, який живе за кордоном, був пов’язаний з СБУ. Він нібито “наш куратор групи”. І в цей момент тебе б’ють струмом. Ти кажеш, що “ні”, а вони думають, що ти їм брешеш. І вони далі тебе б’ють струмом. І тобі вже справді доводиться казати “так”, щоб тебе просто перестали бити струмом”, – пригадує Данило.

 

Він додає, що їх били по спині кулаками, щоб не залишалося слідів. Десь через хвилин 40 обох бранців розділили по різних “камерах”. Данила завели до іншої кімнати, цього разу його посадили на стілець. Після катувань струмом він не міг вимовити жодного слова.

 

Він помітив, що в кімнаті є ще хтось, і подумав, що це ефесбівець. Через два дні, коли Данилу дозволили зняти з голови мішок, він побачив прикутого до труби кайданками чоловіка. Згодом Данило з’ясував, що він був військовим. 

“Нас тримали в кімнаті № 1, де я сидів навпроти дверей. Мені розповідали, що коли росіяни виходили з Херсона, то підпалили в підвалі покришку. Замітали за собою сліди. Кімнати, де мене тримали, повністю немає”, – каже чоловік.

 

Через два дні після затримання наглядачі принесли Данилу тушкованку, але після пережитого він не міг їсти. Тож він запитав у росіянина, чи можна залишити порцію на потім. Однак той відповів: “Ні, на приймання їжі п’ять хвилин”. Пізніше охоронець приніс три шматочки м’яса з тушкованки, якими Данило поділився зі своїм співкамерником, бо той давно не їв. Надалі бранців годували гарячою гречкою з тушкованкою.

 

В імпровізованій камері не було питної води, а стояла лише технічна в пляшках. До туалету здебільшого вони ходили в пляшки, і лише інколи бранців могли вивести до нормальної вбиральні.

“Я просив, щоб принесли питну воду. Бувало, що не приносили. У нас було таке, що ми не їли чотири чи п’ять днів, а без води були, здається, дві доби”, – намагається пригадати Данило.

 

Спочатку його тримали в одязі, в якому забрали з дому, і лише через тиждень, коли стало прохолодно, окупанти принесли їм матраци й шинелі.

“Дали нам українські нові шинелі з бирками 2017 року, які вони вкрали зі складів. Тобто в нас були військові зимові пальта, щоб ми не замерзли від холоду”, – стверджує потерпілий.

У кімнаті була встановлена камера спостереження для нагляду за незаконно ув’язненими цивільними.

 

До їхньої камери постійно підселяли людей, а потім їх забирали. Тож урешті-решт їх залишилося п’ятеро – троє чоловіків і дві жінки. Одну з них ефесбівці забрали просто з роботи, коли вона фасувала корм для тварин. Під час обшуку в її помешканні окупанти знайшли листівки із символікою ЗСУ.

 

“Цю жінку, яка назвала себе волонтеркою, прив’язували до стільця стяжками й били струмом. З неї більше знущались. Її першого дня побили, потім, наступного дня, знов, потім ще. Вона плакала, їй було дуже важко говорити. Її моральний та фізичний стан був дуже-дуже поганий. Коли її били струмом, вона собі відірвала ніготь від болю”, – розповідає Данило.

 

Щодо чоловіків, то одного забрали з роботи через друга, а в іншого окупанти знайшли вдома “траву” та зброю.

“Хлопець, у якого знайшли наркотики, почав співпрацювати з росіянами. Взяв від них паспорт РФ.  Я так зрозумів, що потім його, напевно, випустили, бо він їх підтримував”, – припускає Данило.

 

Інші в’язні розповідали йому, що деяких бранців катували електричним струмом, попередньо обливши водою. Іншим одягали на голову протигаз без фільтра та запускали всередину дим від електронних цигарок. Росіяни називали такий метод тортур “слоник”. 

Перші два тижні окупанти тримали чоловіка здебільшого в імпровізованій камері. Тож він чув, як катують та допитують інших бранців, яких туди привозили.

 

Серед наглядачів були люди різного віку – від 23 до 40 років. Двоє з них були неагресивними та спокійними. Один був з окупованого Криму і підтримував Росію. А інший запевняв бранців, що їх скоро відпустять. Однак деякі наглядачі поводили себе “по-звірячому”.

 

“Цю жінку, яка назвала себе волонтеркою, прив’язували до стільця стяжками й били струмом. З неї більше знущались. Її першого дня побили, потім, наступного дня, знов, потім ще. Вона плакала, їй було дуже важко говорити. Її моральний та фізичний стан був дуже-дуже поганий. Коли її били струмом, вона собі відірвала ніготь від болю”, – розповідає Данило.

 

Щодо чоловіків, то одного забрали з роботи через друга, а в іншого окупанти знайшли вдома “траву” та зброю.

“Хлопець, у якого знайшли наркотики, почав співпрацювати з росіянами. Взяв від них паспорт РФ.  Я так зрозумів, що потім його, напевно, випустили, бо він їх підтримував”, – припускає Данило.

 

Інші в’язні розповідали йому, що деяких бранців катували електричним струмом, попередньо обливши водою. Іншим одягали на голову протигаз без фільтра та запускали всередину дим від електронних цигарок. Росіяни називали такий метод тортур “слоник”. 

Перші два тижні окупанти тримали чоловіка здебільшого в імпровізованій камері. Тож він чув, як катують та допитують інших бранців, яких туди привозили.

 

Серед наглядачів були люди різного віку – від 23 до 40 років. Двоє з них були неагресивними та спокійними. Один був з окупованого Криму і підтримував Росію. А інший запевняв бранців, що їх скоро відпустять. Однак деякі наглядачі поводили себе “по-звірячому”.

“І він мені дав назву телеграм-чату, щоб я туди скидав фото. Я одразу почав розмірковувати над тим, як зв’язатися з батьками. Як здатися нашим спецслужбам чи поліції, щоб вони не подумали, що я й справді “засланий казачок”. Що мене тримали в підвалі й мені наказали щось зробити. А ще боявся за своїх батьків, щоб з ними нічого не сталося”, – пригадує він.

 

Згодом росіяни привели Данила до офісного приміщення, де стояли комп’ютери, за якими сиділи люди в балаклавах і в чорній формі або цивільному одязі. Там його змусили підписати п’ять папірців, що він не має до них жодних претензій за крадіжки, незаконне утримання та катування. Також чоловікові наказали написати такий текст: “Героям слава. Я не змінюю своїх політичних поглядів”.

 

“Ще ми писали від руки під диктування або підписували надруковані на бланку зізнання в скоєному. Це все ми змушені були робити, щоб нас не били”, – розповідає Данило. 

Через 49 днів росіяни відпустили на волю 20 чоловіків, серед яких був і він. Тоді на голову бранців натягнули пакети, скували руки скотчем, вивели на вулицю та посадили до машини типу УАЗ. Як з’ясувалося, їх вивезли в поле за місто, щоб записати з ними відео, що вони живі та здорові. Під час цього росіяни наказували людям ставати на коліна спиною до них.

 

“Нас привезли за село Янтарне. Коли з мене зняли мішок, я побачив озброєних людей у військовій формі й шоломах. Відео записував кремезний чоловік зі шрамом, з яким я перетинався в катівні. Наприкінці він сказав, що позаду нас лежать наші речі й ми маємо йти в бік Миколаєва. І нам усім дали “завдання”, – каже потерпілий.

Щойно росіяни поїхали геть, бранці обернулись і побачили позаду себе синю теку з документами, серед яких були як їхні паспорти, так і чужі. Однак там не було ID-карток, тож Данило і його однокласники залишилися без документів.  

 

Тоді ж чоловік зрозумів, що, оскільки дехто з них був одягнений в українській однострій або шинелі, вони не зможуть пройти ворожі блокпости. Ба більше, їх можуть, переплутавши з ДРГ-групою, розстріляти на місці. Тож вони вирішили повернутися до Херсона. Ті, у кого були документи на руках, поїхали одразу додому, а ті, у кого не було, пішли до села.

 

“Через форму і відрослу бороду люди сприйняли нас за військовополонених. Ми їм пояснили, що ми цивільні. Вони нас нагодували, дали чистий одяг та гроші. Сказали, що нам буде важко проїхати на автобусі повз блокпости без документів. Але нам вдалося дістатися до міста, бо автобус ніхто не зупиняв”, – зазначає він.

 

На автобусній зупинці Данило зустрів батька, який йому розповів, що вони його скрізь шукали, але окупанти їм казали не хвилюватися, запевнивши, що вони всіх знайдуть.

 

Еліна Суліма