Путінізм загнав у глухий кут і самого президента РФ Володимира Путіна, і всю Росію: війна проти України поступово виснажує країну, але виходу з неї немає. Такий висновок робить історик Майкл Кіммедж.
Колонку опублікувала The New York Times.
Свою статтю Кіммедж починає з відсилання до п'єси Жан-Поля Сартра "За зачиненими дверима" про пекло без виходу. За його словами, через понад чотири роки після початку повномасштабного вторгнення путінізм досяг моторошної рівноваги, яка насправді є пасткою для всіх.
На поверхні все виглядає спокійно. Путін знайшов спосіб фінансувати дорогу війну, уникнути економічного колапсу і набирати рекрутів - переважно через великі грошові виплати. Росія не ізольована, а Кремль контролює ситуацію всередині країни, попри ознаки невдоволення серед зубожілих громадян.
Але вести війну і вигравати її - не одне й те саме, наголошує історик. У Путіна майже не залишилося інструментів ескалації. Примусова мобілізація дала б перевагу, але стала б украй непопулярною. Ядерна зброя, на думку Кіммеджа, була б жахливим варіантом: вона не гарантує перемоги, але ризикує спровокувати жорстку відповідь США та Європи або розрив із Китаєм - найважливішим союзником Москви.
Просто піти з України Путін теж не може. Якби РФ погодилася на врегулювання по нинішній лінії фронту, у нього не залишилося б нічого, окрім вузької смуги території на півдні України. За оцінкою автора, пред'явити такий малий "приз" росіянам, які втратили рідних, означало б визнати безглуздість війни.
"Якщо у Путіна немає виходу з війни, то у звичайних росіян поки немає виходу з путінізму", - пише Кіммедж. На його думку, нещодавні протести трактують хибно: невдоволення реальне, але його суть - у відчутті, що путінізм, попри всі провали, виглядає нескінченним.
Сьогодні президент РФ не стикається ні з антивоєнним рухом, ні з опозиційною партією і може репресувати громадян на власний розсуд. Кіммедж нагадує, що більшість росіян так чи інакше працюють на державу, але не мають жодного впливу на те, як вона керується.
.
Історик називає Путіна неперевершеним авторитарним правителем, але посереднім главою держави і поганим управлінцем економікою. За його словами, з кожним ударом по російській території війна руйнує добробут самих росіян, і ця хитка рівновага не може тривати вічно. Шлях до компетентного російського керівництва тепер вимагає розпаду путінізму, а сам відхід Путіна здатен зруйнувати ту стабільність, яку він намагався нав'язати.
