Россия продолжает стягивать войска к украинским границам и увеличивать количество своих военнослужащих. Об этом сразу после окончания учений "Запад-2021" говорили украинские официальные лица. Однако теперь эта информация распространяется авторитетной американской газетой The Washington Post со ссылкой на разведывательные данные.
Таким образом, можно сказать, что факт того, что Россия готовится к новым агрессивным действиям против Украины, стал уже свершившимся с точки зрения международной общественности.
 
Однако я не считаю, что в этом факте есть какая-то сенсация. Ведь последняя концентрация войск на границе между Украиной и Россией убедила президента РФ Владимира Путина, что это – действенное средство не только для давления на Украину, но и для давления на Запад как таковой, пишет в своем блоге Виталий Портников.
 
 

Далее текст на языке оригинала.

.
Українські офіційні особи під час тієї концентрації військ висловлювали серйозну стурбованість з приводу початку нових військових дій як на лінії зіткнення між вільною територією України та окупованими районами Донецької та Луганської областей, так і по всьому периметру кордону між Україною і Росією, де знаходилися російські війська.
 
Президент США Джозеф Байден у цій ситуації зателефонував до свого російського колеги Путіна. Результатом цього дзвінка, як відомо, став перший самміт президентів США й Росії. Не можна сказати, що він призвів до якихось конкретних результатів. Принаймні до результатів, оприлюднених учасниками перемовин. Однак для Володимира Путіна проведення такої зустрічі стало прекрасним доказом того, що ні про яку міжнародну ізоляцію Кремля після нападу Росії на Україну й анексії Криму – мова не йде. Що американські президенти, як і раніше прагнуть діалогу із президентом РФ. І Байден тут не став виключенням.
 
Можна сказати, що в Москві запам’ятали урок. Якщо відбувається концентрація військ, можна очікувати на пожвавлення контактів з Вашингтоном. І можна посилювати тиск на Київ. Для російського політичного керівництва це є важливим особливо зараз, коли ми можемо говорити про перспективу енергетичної кризи в самій Україні і про те, що будуть пропонуватися різні варіанти вирішення цієї кризи – аж до покращення співробітництва з Росією.
 
.
 
Росія не випадково припинила постачання свого вугілля й електроенергії до України, намагаючись створити якомога більш складні процеси в українській енергетиці і примусити президента України Володимира Зеленського розглянути варіант таких політичних поступок, які ще кілька місяців тому могли вважатися нереалістичними в Офісі очільника української держави.
 
І звичайно, в Москві можуть розраховувати, що такі поступки призведуть до гострої дестабілізації ситуації в Україні, до конфлікту між Зеленським і українськими патріотичними силами, що створить можливості для окупації нових українських територій російськими військами та їхніми найманцями.
 
Ну і також концентрація російських військ на кордоні з Україною може бути відповіддю на будь-які спроби українських військових встановити паритет на лінії зіткнення. Відразу після використання турецького безпілотника "Байрактар" у бойовому режимі на лінії зіткнення між вільною територією України та окупованими Росією територіями Донецької та Луганської областей – виникало питання: а як відповідатиме на ці дії президент РФ Путін? І чи буде відповідати?
 
 
Концентрація військ – це непогана відповідь. Можна, звичайно, не переміщувати війська в бік окупованих територій. Можна просто зосередити їх на кордоні. Однак Путін вже прекрасно знає, що навіть таке зосередження створює досить серйозні умови для зміни настроїв. І в ситуації, коли концентруються війська – можна розмовляти і з українським керівництвом, і з Заходом абсолютно в іншій тональності. Ну й зокрема, до речі, виставляти умови щодо заборони використання безпілотників на лінії зіткнення між вільною територією України та ОРДЛО.
 
Така ідея в Кремлі також може обговорюватися. Бо абсолютно очевидно, що використання безпілотників не в інтересах російських окупаційних військ та їхніх найманців, які влаштовують провокації на лінії зіткнення.
 
Тож треба усвідомити досить просту річ: концентрація російських військ на кордоні з Україною – це тепер такий самий інструмент тиску Кремля на Україну, як і всі інші, які країна-агресор використовувала дотепер. Як створення енергетичних проблем. Як наполеглива праця по позбавленню України її транзитного статусу, для чого Москва докладає неабияких зусиль на тлі закінчення роботи по добудові газогону "Північний потік-2". Як і різні типи військового тиску на Україну, які ми вже бачили 2014 року, коли російські війська окупували Крим, а російські диверсанти почали діяти з метою окупації східних областей України. І коли виявилося, що цей процес може закінчитися повною поразкою диверсійних сил та їхніх найманців – у справу втрутилися регулярні війська РФ, які дозволили диверсантам і найманцям зберегти за собою частину окупованої території.
 
 
Економічні й військові важелі водночас – це й є стратегія російського наступу на Україну. Мета цієї стратегії також є очевидною: ліквідація української державності і приєднання території України до РФ зі зникненням нашої держави як такої на політичній мапі світу.
 
Це спільна мета Путіна для обох країн на заході Росії – як України, так і Республіки Білорусь, якою досі опікується путінська маріонетка Олександр Лукашенко. Однак останні публікації як самого Путіна, так і його соратників, свідчать, що ані до України, ані до Білорусі в Москві не ставляться як до повноцінних держав. І очікують нагоди для того, щоб зліквідувати ці державності.