Дві літні жінки їдуть в купе потяга Київ-Херсон. Він курсує раз на два дні — туди й назад, через Миколаїв. У Херсон можуть заїхати містяни з пропискою, або ті, хто має дозвіл військових і місцевої адміністрації. Одна з жінок поїхала з міста давно, коли почалися інтенсивні обстріли. Вона повертається перевірити покинутий дім. Каже, лишитись на зовсім поки що боїться. Інша — навпаки, виїздила на пару днів відпочити від сирен та обстрілів, але довго без дому не витримала.
Потяг прибуває на залізничний вокзал. Провідники просять пасажирів не затримуватись на пероні — росіяни вже декілька разів цілили по вокзалу. Після обстрілу у січні 2023-го його будівля пошкоджена. Навколо, на привокзальній площі — "зашиті" фанерою кафе і магазини. Але самі містяни, здається, неспішно йдуть на роботу чи у справах — за довгий час звикаєш до небезпеки.
Херсон і херсонці, які провели девʼять місяців в окупації, а нині живуть під обстрілами армії РФ — у фоторепортажі Суспільного.
***
Звичне життя в Херсоні — це щоденні обстріли, проблеми з водою, світлом та опаленням. Однак, за словами мешканців, у місто повертається все більше людей. Частина з них поїхала ще з окупації, інші — вже після звільнення міста, коли росіяни почали його обстрілювати з лівого берега Дніпра.
Особливо людно у більш віддалених від річки районах. Ті, що вертаються, кажуть: "Може нашу хату не зачепить, ми далеко від берега". В центрі ж людей менше і більше зруйнованих будівель.
Одна з проблем міста, яка існувала і до повномасштабної війни — безпритульні собаки. Ще у 2021-му в Херсоні зооволонтери стерилізували тварин, вакцинували їх, перевіряли на сказ та шукали тих, хто міг би їх прихистити. Зараз безпритульних собак лише побільшало. До зграй тварин-безхатьків додались собаки, власники яких виїхали та залишили їх напризволяще.
Багато вікон у місті закриті деревно-стружковими плитами. Деякі вже повторно. Є й такі, де власники перестали міняти фанеру — після обстрілів вона щотижня вилітає з рам.
.
У Херсоні досі не працюють світлофори, але місцеві кажуть: "Пора потроху включати, бо трафік такий, що іноді страшно" — з людьми в місто повертається і приватний транспорт та машини волонтерів.
Міські парки Херсона зараз порожні. Шевченківський парк — в самому центрі міста. Не кожен наважиться зараз пройтись ним, знаючі що до набережної Дніпра менше ніж кілометр. Тротуари в парках в дірках від ударів снарядів.
Малий бізнес також повертається у місто. Підприємці кажуть, поки це не дуже вигідно — людей хоч і більшає, але їх все одно недостатньо. Проте вони продовжують працювати, бо, говорять, хочуть підтримувати економіку регіону.
В різних районах міста закріпились "точки", де люди збираються випити кави та поспілкуватись. У віддалених від річки "спальниках", до яких не долітають артснаряди, таких місцин більше, але і в центрі вони є. Кавʼярні, як і перукарні чи салони краси — це ще і місце соціалізації.
Місто частково затихає після 16-ї години. У центрі в цей час можна спіймати останню маршрутку чи тролейбус. Життя ще на якийсь час переміщується у спальні райони. Люди поспішають заскочити у магазин, встигнути на вечірній ринок чи просто потеревенити з сусідами.
Увечері все гасне. Ліхтарі вмикати заборонено. Всюди суцільна темнота. Коли вперше в такий час опиняєшся у Херсоні, здається в місті ніхто не живе. Але потім помічаєш світлові плями навколо щільно захищених вікон. В таких плямах майже усе місто.
Приблизно о 19-й годині, наче за графіком, починає працювати артилерія. В погані дні по місту летить "Град". Містяни кажуть, страшно, коли гупає близько, але переважна більшість вже звикла. Дехто вмикає телевізор гучніше, або просто зачиняє вікна і лягає спати. З опівночі починають літати дрони, за ними — ракети. Найчастіше летять на Одещину. О 5 чи 6 ранку — знову гримить артилерія. І так майже кожного дня.
Працювати й займатись поточними справами у місті краще зранку і до початку вечірніх обстрілів. Якщо пощастить, вдень буде спокійно. У погані дні снаряди летять по прибережних районах чи центру і всередині дня. "Бігаємо містом, як риби у сітці бʼємось", — каже перехожа на центральній вулиці.
Багато містян за півтора року під обстрілами розповідають історії на кшталт: сидів на лавці, встав зайшов у підʼїзд, а за хвилину біля лавочки "прилетів" уламок. Самі ж зізнаються: в укриття частіше не ходять. Підвали є не у кожному підʼїзді. Інколи до такого підвалу треба час добігти, а потім ще 2-3 хвилини спуститись. Цих хвилин, часто, немає — артснаряди долітають швидко. Навіть не надто релігійні мешканці на питання на що сподіваються, відповідають: на бога.
