Городской транспорт становится все более разнообразным, предоставляя жителям мегаполисов множество альтернатив традиционному общественному транспорту. Двухколесная техника занимает особое место среди доступных вариантов передвижения, сочетая экономичность, маневренность и практичность в ежедневном использовании.

Рациональные покупатели часто рассматривают возможность приобрести бу скутер, поскольку такое решение позволяет существенно сэкономить средства без ущерба для функциональности транспортного средства. Подержанная техника при правильном выборе способна прослужить долгие годы, обеспечивая комфортное передвижение по городским улицам.

Преимущества подержанной мототехники

Вторичный рынок скутеров предлагает покупателям ряд неоспоримых достоинств. Основным фактором привлекательности становится значительная разница в стоимости по сравнению с новой техникой. Двух-трехлетние модели теряют в цене до 40-50%, при этом сохраняя большую часть своих эксплуатационных качеств.

Ключевые преимущества покупки подержанной техники:

  1. Доступная стоимость при сохранении функциональности.
  2. Возможность приобретения более престижной модели в рамках бюджета.
  3. Отсутствие первоначальной амортизации.
  4. Реальные отзывы владельцев о надежности конкретной модели.
  5. Возможность проверки технического состояния перед покупкой.

Особенности выбора надежной модели

Приобретение подержанного транспорта требует особого внимания к техническому состоянию машины. Опытные покупатели рекомендуют обращать внимание на пробег, который у качественных скутеров не должен превышать 15-20 тысяч километров для техники возрастом 2-3 года.

Критерии оценки технического состояния

Внешний осмотр позволяет выявить основные проблемы эксплуатации. Состояние пластиковых панелей, отсутствие трещин и сколов свидетельствуют о бережном обращении предыдущего владельца. Равномерный износ покрышек указывает на правильную регулировку подвески и отсутствие серьезных ударов.

Проверка силового агрегата

Двигатель представляет собой сердце любого транспортного средства. При осмотре следует обратить внимание на стабильность работы на холостом ходу, отсутствие посторонних шумов и дыма из выхлопной трубы. Чистое моторное масло и исправная система охлаждения - признаки качественного обслуживания.

Анализ документооборота и истории

Полный пакет документов обеспечивает юридическую чистоту сделки. Сервисная книжка с отметками о регулярном техническом обслуживании повышает привлекательность конкретного экземпляра. История ремонтов помогает оценить реальные эксплуатационные расходы.

 

 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
"Мамо, я гнию. Моє тіло гниє". Таке повідомлення отримала від сина Любов Петровська 30 травня 2025 року. Три роки 31-річний херсонець Микола Петровський перебуває у російському полоні. Чоловіка звинуватили у шпигунстві та засудили до 16 років позбавлення волі з утриманням у колонії суворого режиму. Микола має інвалідність і потребує лікування.
 
Про російський полон та стан здоров'я сина розповіла Любов Петровська. Мати цивільного полоненого хвилюється, що Микола просто не доживе до найближчого обміну. Останнім для нього може стати кожен день.
 
 
"У мого сина дуже важкі проблеми зі здоров'ям. Я не знаю скільки він ще може витримати. І чи зможе він повернутися живим", — наголошує Любов Петровська.
Стан здоровʼя її сина погіршується щодня. За три роки у російському полоні йому не надали жодної медичної допомоги. Микола має інвалідність III групи. У 2012 році внаслідок ДТП він отримав черепно-мозкову травму, шість переламів верхньої та нижньої щелеп, тривалий час був у комі. У 2014 році йому ампутували частину стопи на лівій нозі.
 
За словами батька полоненого Миколи Петровського, перед початком повномасштабного вторгнення РФ сину діагностували золотистий стафілокок.
"Зараз у нього фурункули по всьому тілу гниють, лопаються. Протез у нього зламаний, бо вже вийшов термін служби. Він на ньому майже не може ходити. До того ж у нього зʼявилася пахова грижа, якої не було до полону", — розповідає батько.
 
Любов Петровська говорить, що її син не може нормально пересуватись.
"У нього рани на місці ампутації. Нога всихається. Він втрачає чутливість ноги. З цим протезом йому некомфортно, він натирає ногу. Все це може привести до більшої ампутації", — впевнена мати полоненого.
 
.
 
З лютого 2024 року Микола перебуває на території РФ, говорить батько.
"13 лютого 2024 року апеляційний Верховний суд Криму виніс незаконне рішення: позбавлення волі на 16 років в колонії суворого режиму", — розповів Микола Петровський.
 
Під час окупації Херсона Микола залишався у місті. Займався волонтерством. Російські військові затримали його 27 березня 2022 року. Наступного дня під конвоєм привезли додому, влаштували обшук. 1 квітня 2022 року Миколі в останній раз дозволили подзвонити батькам. Після цього звʼязок був втрачений.
 
"Ми пів року взагалі не знали, живий він, чи ні та де знаходиться. Пошуки тут, по місту, не давали ніяких результатів. 29 вересня зателефонував російський адвокат. І повідомив, що він супроводжуватиме кримінальну справу проти мого сина. Сказав, що син зараз знаходиться в Сімферополі, в СІЗО. І проти нього висунуті обвинувачення", — згадує батько.
 
 
Миколі інкримінують "шпигунство", попри те, що докази у справі відсутні, говорить мати. З сином батьки спілкуються через електронну систему для засуджених. Останнє повідомлення від нього отримали 30 травня 2025 року.
 
"У нього висока температура, він написав, що його тіло гниє. Ми зверталися всюди в Україні. Нам допомагають. Вся інформація є в координаційному штабі. Я благаю, прошу від мого розбитого материнського серця, звертаюся до всіх органів влади. Врятуйте мого сина, поки ще можна врятувати, допомогти, повернути його додому. Йому терміново потрібна медична допомога та лікування. Інакше він не виживе", — говорить Любов Петровська.

 

 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
Упродовж дня 5 червня російська авіація двічі атакувала центральну площу Херсона. На будівлю обласної державної адміністрації скинули керовані авіабомби, які спершу суттєво пошкодили дах, а потім — призвели до обвалу центральної частини споруди.
Ми спитали історика архітектури півдня, дійсного члена Українського національного комітету міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць Сергія Дяченка про архітектурне та історичне значення цієї будівлі.
 
Раніше середмістям Херсона вважали перехрестя вулиць Ратушної та Соборної, де зараз розташовані художній музей імені Олексія Шовкуненка та обласний краєзнавчий музей. В першому раніше функціонувала міська дума, а потім — міськвиконком. В другому — обласна рада й обласний комітет партії. Однак у 1944 році Херсон став обласним центром і виникла потреба у зведенні нових адміністративних будівель, розповів Сергій Дяченко.
 
 
"Будівництво збігалось із розробкою нового генерального плану відновлення Херсона після Другої світової війни. Архітекторам поставили завдання розробити новий адміністративний центр у місті, щоб розмістити там усі необхідні споруди, зокрема Совнархоз і Раднаргосп", — сказав він.
 
Вузькі вулиці історичного центру не мали простору для такого будівництва, тому архітектори вирішили зробити новий за його межами. Вибір пав на територію, де зараз розташована площа Свободи. В результаті новою головною вулицею став проспект Ушакова, нині — Незалежності, говорить історик.
 
"Особливість площі Свободи в тому, що вона ще й була найвищою точкою на цій вулиці. Тобто в обидва боки від неї йдуть схили. На південь — до Дніпра, а на північ — до балки", — пояснив науковець.
Крім того, на цьому місці був розташований археологічний об'єкт — курган. Його дослідили на початку XX століття, додав Дяченко.
 
.
 
"Ще там був невеличкий меморіал подіям революції та розбудови української держави. Розташований на місці скверу за будівлею адміністрації. А назва площі з'явилась ще до жовтневого перевороту. Якраз у квітні 1917 року там відбулася величезна маніфестація. Люди згадують, що на вулицю вийшли близько 90 тисяч людей з українськими прапорами", — сказав історик.
 
Ця подія закарбувалась у назві площі, яка дивним чином залишалася такою протягом всього радянського періоду, хоча була досить рідкісною на той час, говорить чоловік.
 
Коли українські війська звільнили Херсон 11 листопада 2022 року жителі міста йшли на площу Свободи до будівлі ОДА. На той час у Херсоні не було електрики й зв'язку. Люди ловлять звязок на площі Свободи у Херсонні 13 листопада 2022 Фото: Михайло Федоров/Telegram
 
 
За його словами, будівлю нинішньої облдержадміністрації звели у 1959 році. Тоді її стиль мав назву сталінського ампіру. На той час проводилися конкурси й серед інших була більш помпезна пропозиція.
"Але мені здається що саме у цьому лаконічному рішенні вдалося ухопити специфіку міста. А вона саме така — непафосна, витончена та делікатна", — сказав науковець.
 
Він розповів, що уся площа була витримана в єдиному стилі й мала форму квадрата.
"Архітектор — Григорій Трудлер. Зараз можна часто почути, що сталінська архітектура малоцінна, що багато схожих будівель були створені нашвидкуруч. Але саме оцей стиль для Херсона надзвичайно важливий. Він притаманний нашому регіону, адже саме з півдня України розповсюджувалась класична архітектура з античного періоду", — пояснив Дяченко.
 
На будівлях по обидва боки від нинішньої ОДА також були елементи з мотивами українського бароко, додав він.
"Тобто архітектори намагалися все ж таки специфіку національну у цей ансамбль теж включити. Це дуже цінно і на це потрібно звернути увагу", — вважає Сергій Дяченко.
 
 
Отже, ця класична площа разом з адмінбудівлями сформувала новий центр, який колись був на околиці, а згодом перетворився на серце Херсона.
"І це значить, що ця архітектурна ідея спрацювала. На той період вона була по-своєму революційною", — сказав чоловік.
 
Він поки не знає, що тепер робити з розбитою КАБами історичною пам'яткою місцевого значення.
"Потрібно думати, чи відтворювати її у тому самому стилі, чи зводити зовсім сучасну споруду. Але тут справа навіть не в самому стилі, а у збереженні концептуальної містобудівної ідеї. Щоб зберегти унікальність самого міста", — каже історик.
 
На його думку, важливо враховувати планування, характерне для античного періоду нашої історії.
 

 
"Назва у нас на честь Херсонеса. І там же була започаткована гіпподамова система. Мілетяни заснували Ольвію, а саме в Мілеті народився Гіпподам — знаний містобудівний, який цю систему запропонував і в якій був збудований Херсон", — сказав Дяченко.
Таміла Іванова,Катерина Бєлякова
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
Відбувся показ стрічки про наслідки затоплення Херсонщини після підриву греблі Каховської ГЕС окупантами. У центрі сюжету — героїчні зусилля рятувальників і волонтерів, які боролися за порятунок людей і відновлення регіону.
Про це йдеться у прем'єрі документального фільму “Каховська ГЕС: два роки після російського теракту”.
 
Рівно два роки тому, 6 червня 2023 року, російські війська знищили греблю Каховської ГЕС. Унаслідок підриву було затоплено понад 600 квадратних кілометрів Херсонської області. Вода змила цілі житлові квартали, зруйнувала критичну інфраструктуру, знищила найбільшу в Україні зрошувальну систему, а також завдала катастрофічної шкоди природі регіону.
 
 
Фільм розповідає не лише про масштаби трагедії, а й про зусилля сотень людей, які з перших годин після теракту кинулися на допомогу. Свої історії у стрічці розповідають рятувальники, військові, волонтери, сапери, енергетики, комунальники та правоохоронці — всі, хто працював цілодобово, аби врятувати людей і подолати наслідки затоплення.
 
Цей фільм — нагадування про те, якою ціною Херсонщина пережила ту трагедію, і водночас — про незламність, солідарність і силу українського народу.
У 2023 році кореспондентка Інтента знов відвідала місця, до яких вдалось дістатись 6 червня. Вона показала наслідки затоплення, та розповіла, як місцями до домів, які були майже повністю під водою, вже можна дістатись пішки.
 
У лютому в кінотеатрі "Жовтень" відбувся прем’єрний показ документального фільму-розслідування "Коли вода кричить", створеного журналістами The Kyiv Independent. Фільм аналізує події, що сталися після підриву Каховської ГЕС у червні 2023 року, зокрема зосереджується на ситуації в тимчасово окупованій частині Херсонщини. Вони зібрали понад 50 свідчень очевидців, волонтерів і рідних загиблих, дійшовши висновку, що реальна кількість жертв серед цивільних значно більша за офіційні дані.
 
.
 
Нещодавно в Україні також презентували перший тизер до фільму жахів "Каховський об’єкт" — зомбі-екшну режисера Олексія Тараненка, що вийде в прокат 1 жовтня.
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
Внаслідок чергового авіаудару військ РФ керовані авіабомби майже повністю зруйнували будівлю Херсонської обласної державної адміністрації. Пошкоджені також сусідні будинки.
Місцевому жителю Сергію вдруге за день довелося долати наслідки російського обстрілу.
 
"Всі вікна зашили, всі двері — й другий раз "прилетіло". Знову все повилітало. Влучили у будівлю адміністрації після третьої години дня", — сказав чоловік.
Він також був свідком ранкової атаки військ РФ по середмістю Херсона.
 
 
"Тут уже просто немає сил реагувати. Десь всередині щось хапає, але намагаюся не піддаватись. Це підло й гидко. І оцих, ви зрозуміли кого, щоб їх справді не було. Це моє місто, де я народився, де виріс, це наша пам’ять. Тим більше, що ми тут живемо. Переживаю за всіх рідних та близьких", — зізнався Сергій.
 
"Близько 15:25 росіяни вчергове вдарили по будівлі ОДА. Повністю зруйнована її центральна частина. На щастя, повідомлень про постраждалих немає", — повідомив керівник пресофісу Херсонської ОВА Олександр Толоконніков.
За словами заступника голови Херсонської ОДА Володимира Клюцевського, загалом будівлю адміністрації російські військові атакували тричі, лише за 5 червня – двічі.
"Просто в пусту будівлю, де нікого немає, прилітають велика кількість ракет і КАБів. У зв’язку з тим, що в будівлі нікого не було, а охорона перебувала в іншому корпусі, то жоден цивільний чи не цивільний не постраждали", — сказав він.
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
У Херсоні 5 червня попрощались із двома військовослужбовцями — 50-річним старшим солдатом Олександром Драганом та 38-річним старшим солдатом Дмитром Салтаном.
Олександр Драган долучився до лав ЗСУ у серпні 2024 року. Загинув під час виконання бойового завдання в Курській області 5 січня 2025 року, розповіла його колишня колега Світлана.
 
"Він — колишній водій тролейбусного херсонського управління. Був дуже щирою, доброю людиною. Я з ним працювала понад 10 років. З яким би проханням ти до нього не звернувся, він ніколи не відмовляв. Чесна та порядна людина. Дуже добрий батько. Він з тих, хто ніколи б не кинув людину в біді, ніколи. І ніколи б не зрадив державу", — говорить жінка.
 
 
У Олександра лишилося четверо дітей, розповіла його дружина Віра.
"Міг приготувати дітям їжу, випрати речі. Сидів з ними вечорами, і гуляв, і забирав, і на випускних був у садочку в кожного", — каже дружина.
38-річний старший солдат Дмитро Салтан помер внаслідок ускладнення хвороби 2 червня 2025 року.
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
Росіяни в четвер, 5 червня, двічі скинули кореговані авіабомби на будівлю Херсонської ОВА, повністю знищивши її.
Про це повідомив голова ОВА Олександр Прокудін.
"Інформація про постраждалих уточнюється", - повідомив Прокудін.
Водночас будівля давно не використовується. Про це ще після першого удару сьогодні написав перший заступник керівника Херсонської обласної ради Юрій Соболевський.
«Воно не є центром ухвалення жодних рішень – ні військових, ні цивільних. Оркам була потрібна яскрава картинка - і більше нічого. Той факт, що поруч житлові багатоквартирні будинки їх не хвилює», – наголосив Соболевський.
____________________________________

Удари по будівлі Херсонської ОДА не мали жодного військового сенсу - Зеленський

Президент Володимир Зеленський, коментуючи російські удари по будівлі Херсонської ОДА, заявив, що в них не було жодного військового сенсу, таким чином вороги відверто руйнують життя.
Про це глава держави повідомив у Телеграмі, передає Укрінформ.
 
«Херсон. Будівля обласної державної адміністрації. Російські військові її повністю зруйнували. Два удари авіабомбами. Цілеспрямовані удари, не випадкові. Жодного військового сенсу. Відверто руйнують життя. Абсолютно хворі істоти. Потрібна сила, щоб примусити їх перестати руйнувати і вбивати. І для всіх у світі очевидно, хто саме володіє такою силою, але досі її не застосовує заради миру. На жаль, не застосовує», - розповів Зеленський.

 

 
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
У квітні 2022 року російські військові викрали колишнього міського голову Херсона Володимира Миколаєнка. Його рідні тривалий час не знали, де він перебуває, а публічна інформація про його стан і місце утримання з’являлася уривками. Пізніше стало відомо, що від травня 2022 року Володимира Миколаєнка утримують у російській колонії Володимирської області РФ, пише "Вгору"
В інтерв'ю “Вгору” племінниця Володимира Миколаєнка Ганна Коршун-Самчук розповіла, як вона дізналась про його викрадення, що їй вдалося з’ясувати за цей час і з якими труднощами зіштовхується родина. 
Як відомо, коли Володимир Миколаєнко ще був на посаді міського голови,  у нього були конфлікти з проросійським активістом Кирилом Стремоусовим. І не раз Володимиру Миколаєнку погрожували.
 
Що ви знаєте про це?  
Йому дзвонили. І Володимир Сальдо телефонував, всі пропонували співпрацю. Дзвонив декілька разів Кирило Стремоусов. Також з приводу співпраці. Володимир Миколаєнко говорив дружині, що вони (Сальдо та Стремоусов – ред.) погрожували.  
 
 
А родині Володимира Миколаєнка були якісь прямі погрози?
Були. Телефоном були навіть мені. І сестрі його. Обіцяли, що всі залишаться живі, якщо Миколаєнко піде з посади. Також надсилали повідомлення: “У твоєї племінниці також є діти. Тому йди з посади”.  Мені також надходили повідомлення: “Посприяй, аби він пішов. І всі твої близькі залишаться живими”. 
 
І як реагував Володимир Васильович на такі погрози?
Після таких погроз викликали Службу Безпеки України, і часто знаходили прослуховуючі жучки різні в кабінетах. Особливо після того, як Стремоусов привів туди людей, і вони там жили в приймальні. 
Перейдемо до викрадення Володимира Миколаєнка 18 квітня 2022 року. За словами його дружини, він отримав дзвінок від знайомого, який запросив його на зустріч. Після цього Миколаєнко зателефонував один раз, але більше на зв'язок не виходив. Що вам відомо про його викрадення?
 
Він один раз потім подзвонив дружині. А перед цим у нас була з ним домовленість: якщо щось сталося – переходимо на російську мову. І коли він дзвонив то сказав: “Я здесь с ребятами, не переживай, думаю, скоро буду”.  
 
.
 
А на яку зустріч і до кого він пішов? 
Як нам відомо, то це був хлопець із тероборони. І, здається, там був не дзвінок, а повідомлення, що їм треба зустрітися й обговорити якісь таємні робочі моменти як тероборонівців.
 
І Володимир Васильович пішов на зустріч, щоб обговорити ці моменти?
Так, бо він навіть не міг собі уявити, що це буде пастка.
 
Тож коли він дзвонив та говорив вже російською мовою, він вже потрапив до російського полону, так?
Так, і одразу ми зрозуміли, що сталася біда. Тому вже на ранок 19-го квітня 2022 року поїхала в комендатуру дізнаватися і писати заяву про зникнення людини.
 
 
Тобто ви на той момент також були в Херсоні?
Так, ми були всі вдома під час російської окупації Херсона. У нас були думки виїхати, але після того, як Володимир Миколаєнко пропав, ми вже зрозуміли, що нікуди не поїдемо. Сподівалися, його повернуть. І чекали на нього.
 
А чому Володимир Миколаєнко залишався у Херсоні після окупації? Чи планував він виїхати? 
Він сказав, що не залишить місто. І в перші дні повномасштабного вторгнення РФ пішов в тероборону Херсона, взяв зброю в руки та пішов захищати місто і людей. Це його позиція, ми не могли його лишити. І навіть коли його вже забрали, то для того, аби себе заспокоїти, ми волонтерили з чоловіком, з друзями. 
 
Після його викрадення ви написали заяву про зникнення людини. Потім що? 
Потім декілька разів дзвонили та казали, що треба буде під'їхати на впізнання тіла. Ставили уточнюючі питання: у що він був одягнений, чи були у нього вуса, борода. Але, як виявлялося, це був не він. 
 
 
Як ви дізналися, що його вивезли до Криму, а потім на територію Росії? 
Дізналися після деокупації Херсона. Але до цього його сестра, яка опинилася в Німеччині, вже знала, що він зник, і зверталася по допомогу куди тільки можна було. Бо в Херсоні на той час не було зв'язку і не було можливості подати ці звернення. Тому подавала звернення його сестра. А потім вже, коли був налагоджений зв'язок, то і ми також подали всі ці заяви. Ми були вимушені користуватися російською мережею. І ми з його дружиною зверталися до різних організацій. У моєї мами якраз на той момент вже було підтвердження з Національного інформаційного бюро, що російська сторона утримує Володимира Миколаєнка у полоні. 
 
Так ви дізналися, що від травня 2022 року він перебуває на території Росії у Володимирській області?
Так.
 
Його не перевозили нікуди за цей час? Його утримують в одному й тому ж  місці? 
Ми сподіваємося, що так. А як насправді, ніхто ж не знає. І коли конкретно він туди потрапив, чи тримали його ще десь. Такі всі уточнення, я думаю, що ми вже дізнаємося потім, коли його звільнять.
 

 
Чи змушували його отримувати російський паспорт, як інших ув'язнених українських полонених? 
Не можу відповісти, бо такою інформацією не володію.
 
Відомо, що політв’язнів РФ утримують у важких умовах. Їм не завжди надають медичну допомогу, обмежують харчування та спілкування із рідними. Яка є інформація про умови утримання Володимира Миколаєнка? 
Я про це знаю тільки від хлопців, які були з ним разом, і їх вже обміняли. Як вони розповідали, їх утримували в ненормальних умовах. Бо там у принципі не можуть утримувати в нормальних умовах навіть своїх. Камера розрахована на четверо людей, а їх там більше ніж десять. Годують їх погано, це може бути тричі на день одна і та сама каша, холодна, як клей. Знаємо, що є якісь прогулянки по 15 хвилин на свіжому повітрі. Дізналися, що дозволяють читати книжки, але дають її тільки на один вечір. Звісно, всі книжки російською мовою, але, напевно, в цьому немає нічого страшного. Бо ж треба якось відволікатися. Ліки дають не всім. 
 
Що вам відомо про здоров'я Володимира Миколаєнка? 
Хлопці кажуть, він тримається. Його називають там “бойовий дід”. Але я не можу точно сказати, як він почувається. У нього є хронічні хвороби. Впевнена, що його стан здоров'я погіршився, він схуд. У нього завжди були проблеми зі спиною, а в тих умовах, думаю, ці проблеми загострилися. Є проблеми з тиском. 
 
 
Які були спроби зв’язатися з ним — через листи, передачі, Червоний Хрест? Наскільки відомо, єдиний лист від нього родина отримала через Міжнародний Червоний Хрест. 
Так, це був один лист, який передав Червоний Хрест. Він написав, що із травня 2022 року перебуває там, сумує за всіма, думає, що скоро його відпустять. Ми так зрозуміли, що це було написано в липні або серпні 2022 року. А отримали лист ми в кінці травня 2023 року.
 
З того часу більше жодної інформації від нього не отримували? 
Більше нічого не було. Ми надсилали листи, але хлопці, яких звільнили, казали, що йому не передавали жодного листа. Вони або не доходять, або росіяни їх не віддають. Або дають сфотографуватися з листом, а потім лист забирають і не дають навіть прочитати. 
 
Що можете сказати про допомогу від української влади та міжнародних організацій? 
Я дуже вдячна громадській організації «Zmina». Вони мене запросили на велику конференцію з представниками ОБСЄ, що проходила 5-6 травня в Відні. Я там змогла розповісти про Володимира Васильовича, і не тільки про нього. Ми взагалі говорили про цивільних полонених. Я казала і про Ігоря Колихаєва, і Олександра Бабича. Також про дядька свого чоловіка Дмитра Самчука, якого забрали з селища Роздольне Каланчацького району. Він також у полоні.
 
 
А окрім громадської організації «Zmina», хтось ще допомагає чи підтримує вас?
На жаль, ні. Але є завжди зв'язок із Координаційним штабом з обміну полонених, є зв'язок із Національним інформаційним бюро. З Міжнародним Червоним Хрестом у нас виникли проблеми. Бо коли ми були в окупації у Херсоні, я їм подавала заяву про те, що зникла людина, але вони не прийняли її. Як виявилось, це сталося через те, що я дзвонила з російського номера. І тільки вже моя мама, сестра Володимира Васильовича, змогла подати цю заяву. Про це я розповіла на зустрічі із Координаційним штабом та представниками Міжнародного Червоного Хреста. Також порушувала питання про те, що він був у теробороні офіційно і чому тоді він не підпадає під обмін як військовий. Ми не маємо жодного документа який би підтверджував його статус. Можливо, є вирок. Ми не знаємо цього також. 
 
Тобто у якому статусі утримують Володимира Миколаєнка, як цивільного чи як військового, невідомо?
Ні. Тому дуже б хотілося розуміти, в якому він статусі та чому його так довго утримують. 
 
 
Під час конференції з представниками ОБСЄ, ви розповіли, що Володимир Миколаєнко у 2022 році відмовився від обміну на користь тяжкохворого полоненого з гангреною ноги. Поділіться, будь ласка, подробицями про цей випадок. 
 
Про це ми дізналися після звільнення Херсона. Нам подзвонив хлопець, якого вже обміняли, і він нам це розповів. Але ми не знаємо, як це все відбувалося, хто був цей тяжкохворий військовий, яка його доля. Також ніхто не розуміє роль списків обміну. Бо, як нам пояснювали у Координаційному штабі, російська сторона не обмінює полонених за списками. А так, як їм заманеться. У штабі також кажуть, що вносять у списки всіх, про кого знають, але невідомо, кого з полонених віддадуть на обмін. Навіть були такі випадки, що віддають тих, яких в списках взагалі не було. 
 
Тобто російська сторона сама вирішує, коли та кого обмінювати? 
Так. Вони самі вирішують. Наші, звісно, забирають усіх, кого вони віддають. 
 
 
Що ви знаєте про співкамерника Володимира Миколаєнка, якого обміняли?  
Як нам сказали, у нього була дуже важка травма. Йому не надавали належної медичної допомоги. Тому Володимир Васильович попросив, аби забрали цього хлопця. 
 
Скажіть, будь ласка, що ви знаєте про діяльність Міжнародного Червоного Хреста, чи мають вони доступ до російських тюрем? 
Ні, не мають. Ми так розуміємо, що вони не можуть туди потрапити, аби перевірити умови цивільних заручників та їх стан здоров'я. А нам хочеться конкретики та розуміння. Бо мені дуже важко вже пояснювати 90-річній матері Володимира Миколаєнка, чому його тримають у полоні. Вона не розуміє цього. Вона переживає вже другу війну у своєму житті. Вона родом із Росії. Їй не зрозуміло взагалі, що коїться і чому Росія напала на Україну, чому окупанти забрали її сина. 
 
Вона виїхала з Херсона? 
Так, виїхала з Херсона, бо позбавилася там житла через російський обстріл. 
 

 
Як змінилося ваше життя за ці три роки? Що допомагає триматися і не зламатися?
Нам не можна падати духом. Бо розуміємо, що Володимиру Васильовичу у полоні тяжче, і коли його повернуть, ми повинні бути сильними, аби  йому допомогти. 
 
Що б ви хотіли, щоб про нього знали люди сьогодні – ті, хто, можливо, не пам’ятає або не знає його як мера?
Я скажу одне, що він дуже справедливий, він дуже добра та чуйна людина. Йому завжди боліло, болить і напевно буде боліти за Україну та українців. Він дуже любить свою родину, особливо своїх онуків. Нам дуже важко без нього. Ми хочемо правди та справедливості. 
 
Як на інформацію про полон Володимира Миколаєнка реагують херсонці? Чи відчуваєте від них підтримку?
Мені дуже подобаються всі коментарі підтримки під публікаціями про Володимира Миколаєнка. Всі дуже чекають на його звільнення з полону. Підтримка дуже велика від херсонців. Також ми спілкуємося з рідними інших полонених. Головне, аби всі повернулися живими.
Надія Мішина
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
Майже три роки родина міського голови Херсону Ігоря Колихаєва не має достовірної інформації про його місце перебування. Наприкінці червня 2022 року стало відомо про викрадення посадовця російськими окупантами і відтоді рідні збирають дані про його долю переважно від колишніх полонених, які могли бачити мера у російському увʼязненні.
Що відомо про долю Ігоря Колихаєва, проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» розпитав у його сина Святослава.
 
– Остання інформація, яка з’являлася в ЗМІ про місце перебування вашого батька – це Чонгар. Чи маєте ви якісь нові дані?
– Після Чонгару він уже був у Таганрозі. І останнє, що відомо – його вже перевезли углиб Росії. Коли виходили люди з новорічних обмінів (обмін полоненими між Україною та РФ – ред.) у грудні та лютому, розповідали про нього, що бачили його там.
 
 
– Чи відомо, де саме його утримують? В якомусь СІЗО?
– Я не знаю точно, яке це СІЗО. Та і люди, які виходять, вони не можуть сказати, тому що там їм не кажуть, що це за місце. Тримають у камері десь вісім людей. Але от останні три місяці в мене немає інформації, де він перебуває. Тобто з обмінів поки зі мною ніхто не зв’язувався.
 
У Таганрозі батько перебував понад рік. Це мені відомо з Координаційного штабу. Тобто, їм надають цю інформацію ті, хто виходить із полону. А потім вже їх етапували вглиб Росії. Це остання інформація, станом на лютий. Сьогодні я не можу сказати, де він перебуває.
 
«Час іде вже на дні»
– Є інформація про його стан здоров’я?
– Кажуть: здоров’я в нього вже у такому критичному стані. Є проблеми з ногою, у нього якесь там захворювання виявилось, шкірне. Він там вже, кажуть, майже не ходить. Ставлення теж дуже погане. Тобто він – на межі.
 
.
 
– А ті люди, які виходили з полону, не говорили, чи надається йому якась медична допомога?
– Ні, майже не надається. Був такий, як мені сказали, період, коли він навіть не вставав. Тобто стан настільки погіршився. Йому намагалися допомогти, тільки коли ситуація була вкрай критична зі здоров’ям. Тільки тоді щось почали там робити.
 
Я не буду його відокремлювати, там в усіх така історія. Я просто не хочу вдаватися у деталі, це дуже чутливі речі – що з ними роблять, як вони з ними поводяться. Але я вам скажу, що це дуже важко і час іде вже на дні. Я розумію, що люди так довго витримувати все це не можуть, особливо ті, які там вже по три роки перебувають.
 
– Що ще вам відомо про умови його утримання у РФ?
– Умови в усіх однакові, там немає якогось особистого ставлення до людей за віком чи статусом. Все це не має значення. Ну погані умови, там взимку було холодно, майже не спали через холод. Їжа теж бажає бути кращою. Розумієте, коли я з ними спілкуюсь (колишніми полоненими – ред.), вони настільки пригнічені, вбиті цією ситуацією, що вони не хочуть це згадувати. Тому я питав чітко про мого батька, його стан здоров’я та ставлення до нього. І ставлення, я вам скажу таке, як і до всіх або навіть гірше.
 
 
«Відчуваю розпач»
– Яку інформацію ви отримуєте від української влади про вашого батька?
– Продовжую писати листи Координаційному штабу та отримувати ті ж самі відповіді, формальні. Відчуваю, чесно кажучи, розпач, байдужість. Не можу зрозуміти це ставлення. Не розумію та не хочу розуміти, чому з ним так поводяться? Чому до його ситуації така відкрита байдужість? Чому не хочуть зі мною комунікувати? Чому не дають розголосу цій ситуації? Можливо, це комусь зрозуміло, а мені ще ні. Але я хочу розуміти та мати уявлення, що буде з моїм батьком, як буде країна його захищати, чи буде взагалі, а якщо не буде, то хочу розуміти, чому?
 
– На вашу думку, чому Росія не віддає його на обмін?
– Моє бачення таке, що якщо є воля та поставлене завдання повернути ту чи іншу людину, то країна може знайти механізми, може знайти вирішення цього питання. Якщо завдання такого немає або навпаки є завдання не робити цього, то так воно і буде виглядати.
 
Я роблю зі свого боку все, що в моїх можливостях, аби якось вирішити цю ситуацію, аби зрозуміти ставлення до мого батька. Якщо є якісь перешкоди з російської сторони, то мені про них не відомо.
У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими повідомили, що під час останнього великого обміну, який пройшов з 23 до 25 травня, РФ повернула в Україну 120 цивільних полонених. Втім, і Коордштаб, і правозахисники зазначають, що Росія переважно ігнорує списки, які подає українська сторона для обміну певних осіб.
 
 
– Чи ви намагалися надсилати самостійно листи до РФ, щоб дізнатися про місце перебування вашого батька?
– Ні, я не надсилав, я писав в організації, які роблять туди запити. Вони отримували відповіді, але в них завжди одна відповідь – звертатися до Червоного Хреста. Вони прямі відповіді не надають. Червоний Хрест – як медіатор між Україною та Росією, тому там кажуть, що Червоний Хрест має всю інформацію. Я йду до Червоного Хреста, але там відповіді немає. Український Червоний Хрест навіть не знає, чи доходять їхні листи-запити до російських установ. А російський Червоний Хрест не хоче спілкуватися, тому що каже: ви маєте йти до Червоного Хреста за місцем вашого проживання.
 
Я сподіваюсь, що ті, хто має і повинен захищати батька, не тільки як мера чи політичну особу своєї країни, а як громадянина, як людину, яка виконувала свої обов’язки, сподіваюсь, що ці люди звернуть на це увагу та не допустять найгіршого сценарію для моєї родини.
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
56-річний Михайло Горбунов у 2022 році став гауляйтером села Кучерявоволодимирівка Чаплинської селищної громади Каховського району Херсонщини. Він здавав односельців командиру загону спецпризначення Росгвардії Алєкєю Ощєпкову, після чого росіяни їх викрадали і катували. Горбунов раніше був стукачем у міліції, а останнім часом торгував рибою. СБУ заочно повідомила йому підозру в державній зраді і колабораційній діяльності.
Подробиці цієї історії з посиланням на текст підозри і власні джерела повідомляє Центр журналістських розслідувань.
 
Слідчі СБУ встановили, що Горбунов Михайло Олександрович, 4 червня 1968 р. н., уродженець села Іллінка Євпаторійського району АР Крим, мешканець села Кучерявоволодимирівка на Херсонщині, з весни 2022 року відкрито працює на російських загарбників. Він з власної ініціативи підвозив їм продукти і питну воду на ворожі блокпости і встановив контакт з 48-річним Алєксєєм Ощєпковим, командиром 15-го окремого загону спецпризначення «Вятич» федеральної служби військ національної гвардії РФ, який в різний час контролював Чаплинську, Мирненську, Каланчацьку, Іванівську селищні та інші громади лівобережної Херсонщини.
 
 
Михайло Горбунов надавав Ощєпкову детальну інформацію про всіх своїх знайомих – учасників АТО, проукраїнських активістів, колишніх військових, а також тих, хто вимушено покинув окуповану Херсонщину. Завдяки Горбунову російські загарбники викрадали людей, катували їх і грабували.
 
Слідчі СБУ також встановили, що Михайло Горбунов у червні 2022 року став гауляйтером села Кучерявоволодимирівка і незаконно від імені окупаційної влади розпоряджався майном Чаплинської селищної громади.
 
За скоєні злочини Горбунову заочно повідомили підозру в державній зраді та колабораційній діяльності – за ч. 2 ст. 111 і ч. 5 ст. 111-1 КК України. Йому світить довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
 
.
 
ЦЖР поспілкувався з людьми, яких росіяни незаконно позбавили волі за наводкою Михайла Горбунова. За їхніми словами, Горбунов завжди був прихильником «русского мира». Раніше він був «професійним» стукачем – позаштатним співробітником карного розшуку Чаплинського районного відділу міліції. Потім працював охоронцем, а останні роки торгував по навколишніх селах рибою. Очолював первинний осередок Партії регіонів у Кучерявоволодимирівці з 2005 по 2009 роки. 
 
«У березні 2025 року Михайло Горбунов написав заяву про звільнення з посади гауляйтера села Кучерявоволодимирівка. Проте невідомо, чи росіяни зняли його, чи він досі там працює», – сказали джерела ЦЖР.
 
Як написав у своїй анкеті для окупантів сам Горбунов, він у 2014 році приймав активну участь у захопленні росіянами Криму, за що його нібито жорстоко допитували в управлінні СБУ в Херсонській області.
 
 
«З 2004 року я займаю активну антиукраїнську позицію, за що відчував пресинг з боку силових структур і з боку проукраїнських активістів», – написав Михайло Горбунов у своїй анкеті.
Там же він додав, що його донька з весни 2023 року проживає в Одеській області. 
 
Михайло Горбунов проводив незаконний референдум у селі у вересні 2022 року, очоливши місцеву окупаційну дільничну виборчу комісію.
Як повідомляв ЦЖР, у 2024 році суд заочно виніс вирок росгвардійцю Алєксєю Ощєпкову – дев’ять років позбавлення волі. Встановлено, що він був причетний до викрадення Олексія Дебелого, сина голови Іванівської селищної громади Генічеського району, Сергія Дерези, старости Українського старостинського округу і Олександра Дерези, його сина. 
 
Свідки розповіли в суді, що Алєксєй Ощєпков примушував посадовців Іванівської громади влаштувати парад до «Дня победы» 9 травня 2022 року, примушували їх знімати українські прапори і зніматися в відеосюжетах окупантів про те як тут стало добре з приходом загарбників.
 
 
_________________________________________________________________________________________
Читайте также

Обзор СМИ
?>