У квітні 2022 року російські військові викрали колишнього міського голову Херсона Володимира Миколаєнка. Його рідні тривалий час не знали, де він перебуває, а публічна інформація про його стан і місце утримання з’являлася уривками. Пізніше стало відомо, що від травня 2022 року Володимира Миколаєнка утримують у російській колонії Володимирської облас
ті РФ, пише "Вгору"В інтерв'ю “Вгору” племінниця Володимира Миколаєнка Ганна Коршун-Самчук розповіла, як вона дізналась про його викрадення, що їй вдалося з’ясувати за цей час і з якими труднощами зіштовхується родина.
Як відомо, коли Володимир Миколаєнко ще був на посаді міського голови, у нього були конфлікти з проросійським активістом Кирилом Стремоусовим. І не раз Володимиру Миколаєнку погрожували.
Що ви знаєте про це?
Йому дзвонили. І Володимир Сальдо телефонував, всі пропонували співпрацю. Дзвонив декілька разів Кирило Стремоусов. Також з приводу співпраці. Володимир Миколаєнко говорив дружині, що вони (Сальдо та Стремоусов – ред.) погрожували.
А родині Володимира Миколаєнка були якісь прямі погрози?
Були. Телефоном були навіть мені. І сестрі його. Обіцяли, що всі залишаться живі, якщо Миколаєнко піде з посади. Також надсилали повідомлення: “У твоєї племінниці також є діти. Тому йди з посади”. Мені також надходили повідомлення: “Посприяй, аби він пішов. І всі твої близькі залишаться живими”.
І як реагував Володимир Васильович на такі погрози?
Після таких погроз викликали Службу Безпеки України, і часто знаходили прослуховуючі жучки різні в кабінетах. Особливо після того, як Стремоусов привів туди людей, і вони там жили в приймальні.
Перейдемо до викрадення Володимира Миколаєнка 18 квітня 2022 року. За словами його дружини, він отримав дзвінок від знайомого, який запросив його на зустріч. Після цього Миколаєнко зателефонував один раз, але більше на зв'язок не виходив. Що вам відомо про його викрадення?
Він один раз потім подзвонив дружині. А перед цим у нас була з ним домовленість: якщо щось сталося – переходимо на російську мову. І коли він дзвонив то сказав: “Я здесь с ребятами, не переживай, думаю, скоро буду”.
А на яку зустріч і до кого він пішов?
Як нам відомо, то це був хлопець із тероборони. І, здається, там був не дзвінок, а повідомлення, що їм треба зустрітися й обговорити якісь таємні робочі моменти як тероборонівців.
І Володимир Васильович пішов на зустріч, щоб обговорити ці моменти?
Так, бо він навіть не міг собі уявити, що це буде пастка.
Тож коли він дзвонив та говорив вже російською мовою, він вже потрапив до російського полону, так?
Так, і одразу ми зрозуміли, що сталася біда. Тому вже на ранок 19-го квітня 2022 року поїхала в комендатуру дізнаватися і писати заяву про зникнення людини.
Тобто ви на той момент також були в Херсоні?
Так, ми були всі вдома під час російської окупації Херсона. У нас були думки виїхати, але після того, як Володимир Миколаєнко пропав, ми вже зрозуміли, що нікуди не поїдемо. Сподівалися, його повернуть. І чекали на нього.
А чому Володимир Миколаєнко залишався у Херсоні після окупації? Чи планував він виїхати?
Він сказав, що не залишить місто. І в перші дні повномасштабного вторгнення РФ пішов в тероборону Херсона, взяв зброю в руки та пішов захищати місто і людей. Це його позиція, ми не могли його лишити. І навіть коли його вже забрали, то для того, аби себе заспокоїти, ми волонтерили з чоловіком, з друзями.
Після його викрадення ви написали заяву про зникнення людини. Потім що?
Потім декілька разів дзвонили та казали, що треба буде під'їхати на впізнання тіла. Ставили уточнюючі питання: у що він був одягнений, чи були у нього вуса, борода. Але, як виявлялося, це був не він.
Як ви дізналися, що його вивезли до Криму, а потім на територію Росії?
Дізналися після деокупації Херсона. Але до цього його сестра, яка опинилася в Німеччині, вже знала, що він зник, і зверталася по допомогу куди тільки можна було. Бо в Херсоні на той час не було зв'язку і не було можливості подати ці звернення. Тому подавала звернення його сестра. А потім вже, коли був налагоджений зв'язок, то і ми також подали всі ці заяви. Ми були вимушені користуватися російською мережею. І ми з його дружиною зверталися до різних організацій. У моєї мами якраз на той момент вже було підтвердження з Національного інформаційного бюро, що російська сторона утримує Володимира Миколаєнка у полоні.
Так ви дізналися, що від травня 2022 року він перебуває на території Росії у Володимирській області?
Так.
Його не перевозили нікуди за цей час? Його утримують в одному й тому ж місці?
Ми сподіваємося, що так. А як насправді, ніхто ж не знає. І коли конкретно він туди потрапив, чи тримали його ще десь. Такі всі уточнення, я думаю, що ми вже дізнаємося потім, коли його звільнять.
Чи змушували його отримувати російський паспорт, як інших ув'язнених українських полонених?
Не можу відповісти, бо такою інформацією не володію.
Відомо, що політв’язнів РФ утримують у важких умовах. Їм не завжди надають медичну допомогу, обмежують харчування та спілкування із рідними. Яка є інформація про умови утримання Володимира Миколаєнка?
Я про це знаю тільки від хлопців, які були з ним разом, і їх вже обміняли. Як вони розповідали, їх утримували в ненормальних умовах. Бо там у принципі не можуть утримувати в нормальних умовах навіть своїх. Камера розрахована на четверо людей, а їх там більше ніж десять. Годують їх погано, це може бути тричі на день одна і та сама каша, холодна, як клей. Знаємо, що є якісь прогулянки по 15 хвилин на свіжому повітрі. Дізналися, що дозволяють читати книжки, але дають її тільки на один вечір. Звісно, всі книжки російською мовою, але, напевно, в цьому немає нічого страшного. Бо ж треба якось відволікатися. Ліки дають не всім.
Що вам відомо про здоров'я Володимира Миколаєнка?
Хлопці кажуть, він тримається. Його називають там “бойовий дід”. Але я не можу точно сказати, як він почувається. У нього є хронічні хвороби. Впевнена, що його стан здоров'я погіршився, він схуд. У нього завжди були проблеми зі спиною, а в тих умовах, думаю, ці проблеми загострилися. Є проблеми з тиском.
Які були спроби зв’язатися з ним — через листи, передачі, Червоний Хрест? Наскільки відомо, єдиний лист від нього родина отримала через Міжнародний Червоний Хрест.
Так, це був один лист, який передав Червоний Хрест. Він написав, що із травня 2022 року перебуває там, сумує за всіма, думає, що скоро його відпустять. Ми так зрозуміли, що це було написано в липні або серпні 2022 року. А отримали лист ми в кінці травня 2023 року.
З того часу більше жодної інформації від нього не отримували?
Більше нічого не було. Ми надсилали листи, але хлопці, яких звільнили, казали, що йому не передавали жодного листа. Вони або не доходять, або росіяни їх не віддають. Або дають сфотографуватися з листом, а потім лист забирають і не дають навіть прочитати.
Що можете сказати про допомогу від української влади та міжнародних організацій?
Я дуже вдячна громадській організації «Zmina». Вони мене запросили на велику конференцію з представниками ОБСЄ, що проходила 5-6 травня в Відні. Я там змогла розповісти про Володимира Васильовича, і не тільки про нього. Ми взагалі говорили про цивільних полонених. Я казала і про Ігоря Колихаєва, і Олександра Бабича. Також про дядька свого чоловіка Дмитра Самчука, якого забрали з селища Роздольне Каланчацького району. Він також у полоні.
А окрім громадської організації «Zmina», хтось ще допомагає чи підтримує вас?
На жаль, ні. Але є завжди зв'язок із Координаційним штабом з обміну полонених, є зв'язок із Національним інформаційним бюро. З Міжнародним Червоним Хрестом у нас виникли проблеми. Бо коли ми були в окупації у Херсоні, я їм подавала заяву про те, що зникла людина, але вони не прийняли її. Як виявилось, це сталося через те, що я дзвонила з російського номера. І тільки вже моя мама, сестра Володимира Васильовича, змогла подати цю заяву. Про це я розповіла на зустрічі із Координаційним штабом та представниками Міжнародного Червоного Хреста. Також порушувала питання про те, що він був у теробороні офіційно і чому тоді він не підпадає під обмін як військовий. Ми не маємо жодного документа який би підтверджував його статус. Можливо, є вирок. Ми не знаємо цього також.
Тобто у якому статусі утримують Володимира Миколаєнка, як цивільного чи як військового, невідомо?
Ні. Тому дуже б хотілося розуміти, в якому він статусі та чому його так довго утримують.
Під час конференції з представниками ОБСЄ, ви розповіли, що Володимир Миколаєнко у 2022 році відмовився від обміну на користь тяжкохворого полоненого з гангреною ноги. Поділіться, будь ласка, подробицями про цей випадок.
Про це ми дізналися після звільнення Херсона. Нам подзвонив хлопець, якого вже обміняли, і він нам це розповів. Але ми не знаємо, як це все відбувалося, хто був цей тяжкохворий військовий, яка його доля. Також ніхто не розуміє роль списків обміну. Бо, як нам пояснювали у Координаційному штабі, російська сторона не обмінює полонених за списками. А так, як їм заманеться. У штабі також кажуть, що вносять у списки всіх, про кого знають, але невідомо, кого з полонених віддадуть на обмін. Навіть були такі випадки, що віддають тих, яких в списках взагалі не було.
Тобто російська сторона сама вирішує, коли та кого обмінювати?
Так. Вони самі вирішують. Наші, звісно, забирають усіх, кого вони віддають.
Що ви знаєте про співкамерника Володимира Миколаєнка, якого обміняли?
Як нам сказали, у нього була дуже важка травма. Йому не надавали належної медичної допомоги. Тому Володимир Васильович попросив, аби забрали цього хлопця.
Скажіть, будь ласка, що ви знаєте про діяльність Міжнародного Червоного Хреста, чи мають вони доступ до російських тюрем?
Ні, не мають. Ми так розуміємо, що вони не можуть туди потрапити, аби перевірити умови цивільних заручників та їх стан здоров'я. А нам хочеться конкретики та розуміння. Бо мені дуже важко вже пояснювати 90-річній матері Володимира Миколаєнка, чому його тримають у полоні. Вона не розуміє цього. Вона переживає вже другу війну у своєму житті. Вона родом із Росії. Їй не зрозуміло взагалі, що коїться і чому Росія напала на Україну, чому окупанти забрали її сина.
Вона виїхала з Херсона?
Так, виїхала з Херсона, бо позбавилася там житла через російський обстріл.
Як змінилося ваше життя за ці три роки? Що допомагає триматися і не зламатися?
Нам не можна падати духом. Бо розуміємо, що Володимиру Васильовичу у полоні тяжче, і коли його повернуть, ми повинні бути сильними, аби йому допомогти.
Що б ви хотіли, щоб про нього знали люди сьогодні – ті, хто, можливо, не пам’ятає або не знає його як мера?
Я скажу одне, що він дуже справедливий, він дуже добра та чуйна людина. Йому завжди боліло, болить і напевно буде боліти за Україну та українців. Він дуже любить свою родину, особливо своїх онуків. Нам дуже важко без нього. Ми хочемо правди та справедливості.
Як на інформацію про полон Володимира Миколаєнка реагують херсонці? Чи відчуваєте від них підтримку?
Мені дуже подобаються всі коментарі підтримки під публікаціями про Володимира Миколаєнка. Всі дуже чекають на його звільнення з полону. Підтримка дуже велика від херсонців. Також ми спілкуємося з рідними інших полонених. Головне, аби всі повернулися живими.
Надія Мішина
