Від минулого року Україною йде хвиля перейменування і демонтажів. Херсон, який вісім місяців перебував в окупації, вступив у цей процес на початку 2023 року. Люди самі проявили ініціативу і звернулися до місцевої влади з проханнями перейменувати вулиці, названі на честь російських діячів.
Експерти, які працюють над деколонізацією топоніміки в Україні та в Херсоні, розповіли виданню «Ґрунт», чим особливий досвід міста, якому Москва хотіла причепити ярлик «Росія тут назавжди», і яких підводних каменів варто уникати після року перейменувань в Україні.
Росіяни тікали з унітазами й Суворовим
Попередня велика хвиля перейменувань відбулася у Херсоні 2016 року на виконання закону про декомунізацію. Тоді в місті змінили понад сто геонімів. Переважно вулицям повертали старі історичні назви – на мапі Херсона знову з’явилися Старообрядницька, Гімназична, Лютеранська. Міський простір отримав і нові найменування, які вшановували героїв різних років: від часів Київської Русі до Гетьманщини, від УНР і до наших днів – вулиці Ярослава Мудрого, Івана Богуна, Генерала Алмазова, Небесної Сотні тощо.
Минулого року українські міста, реагуючи на російську агресію, почали позбуватися Пушкіна, Толстого й Суворова. Херсон у той час стояв в окупації. Колаборанти намагалися поширити в місті російські маркери – наприклад, влітку окупанти повідомили про ідею встановити в центрі монумент імператриці Катерині, а на вулицях розвішували білборди з Пушкіним. Російські сили підкреслювали своє «історичне» право на Південь України, ідеалізуючи радянський та імперський спадок.
Після восьми місяців окупації місцеві жителі самі звернулися з ініціативою до військової адміністрації з проханням перейменувати вулиці, які популяризують російських військових, політиків, поетів. Для багатьох стало очевидним: сучасна Росія не може змиритися з минулим. Ворожа пропаганда активно використовує історію, щоб обґрунтувати збройну агресію та окупацію України. Росіяни були настільки помішані на своїх ідолах, що вивезли під час втечі пам’ятники Суворову, Ушакову й Потьомкіну у жовтні-листопаді 2022 року.
«Ми хочемо остаточно позбутися залишків тоталітарного минулого»
«Деякі історичні постаті і події на півдні України стали іконою для Росії, опорою їхньої пропаганди. Наприклад, Григорій Потьомкін. Без нього важко уявити історію Херсона, проте зараз він виконує роль саме такої ікони. Вважаю, що місто нічого не втратить, якщо «російським іконам» не будуть встановлювати пам’ятники, на їхню честь не називатимуть вулиці», – каже херсонський краєзнавець Сергій Дяченко, який працює у робочій групі з перейменування геонімів у Херсоні, створеній нещодавно у місті.
«Мета нашої діяльності – створення самобутньої унікальної сталої системи назв у Херсоні. Наше місто зародилось і розвивалось у степах Північного Причорномор’я на стику багатьох цивілізацій, зусиллями представників багатьох народів як портове місто, як центр самобутньої української південної культури. Ми хочемо остаточно позбутися залишків системи ідеологічних назв тоталітарного минулого», – говорить Дементій Білий, ще один учасник робочої групи.
Окрім Дементія Білого і Сергія Дяченка, до групи увійшли відомі в регіоні краєзнавці, зокрема, Олексій Макієнко, Вадим Яровий, Микола Гоманюк, Наталія Кузова.
«Ми прописали для себе певні правила, які допоможуть зменшити суперечності. Серед таких правил є обмеження кількості історичних постатей, оскільки це завжди буде викликати потенційні суперечки… Назви вулиць мають розповідати нам про специфіку півдня та Херсону в контексті загальної історії України. Не слід забувати і про територію Кримського ханства. Чимало міст на Херсонщині засновано за часів кримських ханів, а це майже ніяк не відображено в топоніміці», – каже Сергій Дяченко.
Станом на середину квітня робоча група визначила 135 геонімів у Херсоні, які будуть перейменовані або яким повернуть давніші назви.
Загалом, український Південь проходить через процес деколонізації нерівномірно. Керівник організації «Деколонізація. Україна» Вадим Поздняков розповів «Ґрунту», що Одеська область активно проводить перейменування – на відміну від Одеси, «де все йде туго». Миколаївщина наразі не квапиться. Херсонську область Поздняков волів би не оцінювати, бо регіон пережив окупацію і росіяни наробили тут багато біди.
«Деокуповані громади в такому стані, що в мене не піднімається рука писати їм звернення. У нас є списки об’єктів, в тому числі по Херсонщині, але деякі громад настільки розбиті, що їм точно зараз не до цього. Нехай хоч трішки відновляться», – зазначає Поздняков.
«Нехай Суворов залишається в музеях, а не на наших вулицях»
Робоча група, яка працює над пропозиціями для зміни геонімів у Херсоні, зазначає, що процес перейменувань не буде швидким.
«Це довготривалий процес, оскільки по кожній назві слід працювати окремо. Те, що Херсон набував поколіннями, неможливо змінити одномоментно… Сьогодні важливо відділити, де є історія, а де – ворожа пропаганда, де георгіївська стрічка, а де – увічнення пам’яті людей, які на це заслуговують», – вважає Дементій Білий.
Як приклад він наводить вулицю 28-ї армії, яка звільняла Херсон від нацистів під час Другої світової війни. З точки зору частини жителів, вшановувати пам’ять цих воїнів – правильно. Проте згодом ця армія брала участь в окупації Чехословаччини та впроваджувала агресивну політику СРСР. Тому цю назву слід змінити, підкреслює Білий.
Ще один контроверсійний приклад – Суворов. Дехто переконаний, що він мусить зберегтися в міському ландшафті, бо доклався до розбудови міста. Проте історики відповідають: передусім він дбав про військову інфраструктуру та навчання солдат – тобто зміцнював стовпи імперії.
«Тому нехай Суворов залишається в музеях, в історичних матеріалах, а не на наших вулицях», – каже Білий.
Наразі на розгляд міської адміністрації внесли 17 пропозицій по перейменуванню:
.
- центральному проспекту Ушакова пропонується повернути попередню назву – Говардівська, на честь англійського філантропа і юриста Джона Говарда, який працював у Херсоні і помер тут у 1790 році;
.
- вулиця Суворова може бути Егізівською – у пам’ять про лідера караїмської громади купця Егіза, який вочевидь утримував і караїмську кенасу на Суворовській; саме так вулицю називали в народі на початку.
.
- імовірно, з’явиться Арнаутська замість Пушкінської, Магістратна замість Воронцовської, Базарна, а не Потьомкінська.
.
- пропонується назвати вулицю на честь місцевого лікаря часів УНР Ігоря Яковенка, і навіть на честь Богдана Бандери, брата лідера ОУН Степана Бандери, який, згідно зі свідченнями, займався підпільною роботою на Херсонщині та Миколаївщині.
.
Остаточне рішення, після обговорення, прийматиме голова міської військової адміністрації. Цю посаду наразі займає колишній військовий прокурор Роман Мрочко.
«Усі наші герої – рівноцінні»
Окремо стоїть питання вшанування сучасних героїв, які віддали свої життя під час російсько-української війни. Експерти наголошують, що воїни обов’язково мають бути відзначені в історії Херсона.
«Поіменні списки загиблих мають бути не на вулицях, а на спеціальних меморіальних комплексах, наприклад, у парку Слави. Усі імена мають бути відзначені, бо всі наші герої – рівноцінні. Вулиці такої можливості не дають: одні гарні, інші засмічені, одні в центрі, інші на периферії, якісь довгі й широкі, а деякі – просто вузькі провулки. Крім того, вулиць, які підлягають перейменуванню, значно менше, ніж загиблих, і війна триває», – пояснює Сергій Дяченко.
Обговорюються ідеї колективних назв – наприклад, на честь Героїв України. Є пропозиція – назвати площу на честь звільнення Херсона. Після закінчення війни у Херсоні готові розглянути ідеї, щоб відзначити Залужного та інших командувачів, каже херсонський краєзнавець.
Досвід багатьох українських міст демонструє, що перейменовувати вулиці на честь сучасних героїв варто з певної часової віддалі. Наприклад, коли в публічному просторі з’явилося відео розстрілу Олександра Мацієвського через слова «Слава Україні!», у міській раді Ніжина поінформували, що кілька місяців тому влада вирішила взяти паузу в перейменуваннях на честь воїнів до завершення війни. Для Олександра Мацієвського зробили виняток, назвавши іменем земляка одну з важливих артерій міста.
«Коли ми починали процес дерусифікації або деколонізації у квітні минулого року, я вважав, що все треба робити швидко. Зараз я так не думаю, – визнає Вадим Поздняков із організації “Деколонізація. Україна”. – Нехай ми зайвих два роки попрацюємо, але ми зробимо це якісно, грамотно, щоб потім не перейменовувати знову… Війна триває в активній фазі. На жаль, щодня гинуть наші герої. Можливо, це будуть постаті великого масштабу, яких треба буде вшанувати».
Поздняков вважає, що Херсону теж не варто поспішати, щоб «за тиждень все перейменувати». На його думку, оптимально рухатися – по 10-15 назв на місяць.
«Вектор має бути направленим у бік Заходу, бо це все європейська культурна спадщина, яку ми втратили».
На питання про те, як пояснювати людям цінність нових назв, Сергій Дяченко відповідає: «популяризувати щоденно».
«Ми боремося не з історичними постатями, а з наслідками популяризації минулого в такому світлі, в якому це вигідно Росії. Якщо ми плануємо просувати історію України чи Кримського ханства, ми повинні говорити на цю тему щоденно. Або, наприклад, Поль Джонс – шотландець, який заснував військовий флот США. Колись він командував ескадрою Лиманської флотилії разом із запорожцями. Цього імені в історії Херсона раніше не було чутно, а зараз діти знають про нього більше, ніж дорослі, адже вивчають це у школах. Вектор нашого краю має бути направленим у бік Заходу, бо це все європейська культурна спадщина, яку ми втратили. Тому має бути і Марсельська вулиця, і Генуезька, адже колись ці міста надзвичайно впливали на історію нашого краю», – коментує Дяченко.
Звісно ж, скільки б в Україні не перейменовували вулиць, завжди є жителі, яким ця проблематика «не на часі». Висловлюють думки, що зміна назв – абсолютно не пріоритетна справа під час війни. Дементій Білий вважає такі аргументи маніпулятивними: так можна реагувати на будь-які процеси.
«Ніколи не буде ідеального моменту. Зараз триває війна, потім буде відновлення, потім ще якісь процеси. До війни казали: “Не на часі, бо ми погано живемо” – а виявилось, що ми дуже гарно жили! – пояснює Дементій. – Важливо, що зараз є запит громадськості на перейменування вулиць, люди дійсно звертаються. Треба запустити процес. Можна робити багато завдань одночасно. Перейменування – це лише одне з них».
«Майже все російське, котре присутнє на нашій території, хоче сказати: "Ви належите нам"»
Нещодавно Президент підписав зміни до закону «Про географічні назви». Один із учасників авторської групи, яка готувала текст законопроєкту, юрист Олександр Нотевський розповів, що ці зміни продиктовані часом, а також агресією Росії, яка продовжує свою колоніальну політику.
«Усі ці пам’ятники, назви вулиць та інших об’єктів – це маркери, якими Росія каже: “Це наше, ви наші, частина нашої держави”. Ми хочемо очиститися від цих маркерів і збудувати свій простір: національних героїв, своїх сенсів, з нашою історією», – пояснює Нотевський.
Відповідаючи на закиди, що деколонізація може перерости в заперечення історії або вилитися у спалення російськомовних книжок, Нотевський каже:
«Ми не ведемо війну на винищення всього російського. Але в нашому контексті так склалося, що майже все російське, котре присутнє на нашій території, це не про культурний обмін, не про гуманітарні питання. Це про позначення – “ви належите нам”. Ми боремось не проти історії чи проти книжок російською мовою, навіть не проти російської мови. Ми боремось ЗА нашу історію, наше право називати речі своїми іменами, наші книжки, наших героїв, за наш культурний простір. Ми боремося за своє».
Цю думку продовжує голова організації «Деколонізація. Україна» Вадим Поздняков:
«Ми воюємо не з історією, а з російською версією історії. Це різне. Якщо ми зараз подивимось, то топоніміка Дніпра, Херсона, Одеси, Харкова не сильно відрізняється від топоніміки Саратова, Тамбова і Пензи. Так само було і з пам’ятниками. Це стандартний набір: Гагаріна, Ломоносова, Лермонтова, Чехова, Достоєвського… Кожна вулиця, названа на честь росіянина – це як російський прапор над будинком», – пояснює Поздняков.
Олександр Нотевський визнає, що процес деколонізації потребує послідовної просвітницької роботи.
«Людям треба пояснювати, що вулиця Пушкіна, який не має відношення до вашої громади – це не прославлення класного письменника. Це про те, що раніше тут панувала інша держава, яка поневолила твій народ і залишила по собі маркер, яким обґрунтовує твою окупацію сьогодні», – додає Нотевський.
Юрист нагадує, що росіяни, коли встановлювали режим окупації в українських містах, одразу бралися за перейменування вулиць, ставили пам’ятники Леніну, зносили пам’ятні дошки і меморіали, присвячені українським героям.
«Для них це важливо, бо так вони просувають свою пропаганду. Дзеркальні дії з нашого боку – це захист», – вважає Олександр.
Іван Антипенко
